3.Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини.

Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудо­вого права є, звичайно, Кодекс законів про працю України. Він вважається основним галузевим джерелом трудового права.

КЗпП був прийнятий ще 10 грудня 1971 р. За своє понад чвертьстолітнє існування він зазнавав неодноразово змін і допов­нень. Найбільш принципові зміни до Кодексу були внесені, зокре­ма, 27 травня 1988 р.3, 20 березня 1991 р.4, 18 лютого 1992 р.5. Останнім часом практикується попереднє прийняття спеціаль­них законів, які у подальшому лягають в основу самостійних розділів Кодексу законів про працю.

Так, Закон України «Про колективні договори і угоди» послужив основою для нової редак­ції глави II Кодексу «Колективний договір». Так само було вне­сено зміни до глави XI «Охорона праці» на підставі Закону Укра­їни «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ та глави VII «Оплата праці» на підставі Закону України «Про опла­ту праці». Незважаючи на ці і деякі подальші зміни, на сьогодні КЗпП все ще не відповідає тим вимогам, що ставлять до право­вих норм, покликаних регулювати працю в умовах ринкових відносин. Тому зараз триває робота над виробленням концепції нового Трудового кодексу України.

Чинний тепер Кодекс законів про працю складається з 18-ти глав та 265-ти статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами Ш-А і XVI-A.

Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не в змозі забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'яза­них з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають від-силочний, або бланкетний, характер, що, однак, не слід тракту­вати як недолік нормативного акта. Специфіка трудових відно­син у певних галузях народного господарства та інші об'єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу від­повідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів під-законного характеру.

До проведення нової кодифікації трудового законодавства України у тих випадках, коли немає актів, що регулюють відпо­відні трудові відносини, своє юридичне значення зберігають де­які нормативні акти колишнього СРСР, які відповідно до Зако­ну України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ не суперечать Конституції та законодавству України.

Глави кодексу присвячено: заг. положенням; колективному договору, трудовому договору, робочому часу; часу відпочинку; заробітній платі, гарантіям та компенсаціям трудовим; гарантіям при покладенні на робітників і службовців матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, орг-ції; трудовій дисципліні; охо рані праці; праці жінок, праці молоді (див., зокрема. Молоді робітники, Молоді спеціалісти), пільгам для робітників і службовців, які поєднують роботу з навчанням; трудовим спорам; професійним спілкам, участі робітників і службовців в управлінні виробництвом; держ. соціальному страхуванню; нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

Варто визнати, що діючий КзпП у значній мірі не відповідає сучасним реаліям і потребам трудових відносин. Кодекс був розроблений і прийнятий при іншому суспільному ладі і, незважаючи на всі зміни, зберігає пріоритети колишньої організації праці і не враховує виробничих і соціальних потреб ринкових відносин. Кодекс як і раніше орієнтований на працю в державних організаціях, специфіка приватного найма і захист працівників від можливого зловживання приватного роботодавця в Кодексі не відображені. Назрілою необхідністю є розробка і прийняття нового КзпП, у якому були б враховані особливості організації праці в сучасних умовах.

Водночас критика змісту нинішнього КзпП ні в якому разі не є приводом для зневажливого відношення до Кодексу і відмови від його практичного застосування. Кодекс на сьогоднішній день залишається єдиним кодифікованим актом трудового законодавства і підлягає безумовному застосуванню.

28 .08.2003 року  у Верховній Раді було зареєстровано за № 1038-1 проект Трудового кодексу України. Кабінет  Міністрів планує надіслати цей документ на експертизу до МОП, після чого його передадуть на розгляд і затвердження до Верховної Ради.  Проект Трудового кодексу України було підготовлено спеціальною міжвідомчою групою, до якої увійшли представники уряду, професійних спілок і роботодавців  України.

Якщо в Кодексі дано регулювання інститутів трудового законодавства і, як наслідок, регулювання не завжди докладне, то інші закони про працю присвячені окремим інститутам і тому забезпечують більш повне регулювання.

Так, Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995р. визначає економічні, правові та організаційні положення оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

У Законі розкривається поняття заробітної плати, минимальної заробітної плати, дається структура заробітної плати,тарифна система оплати праці, розкривається сфера державного регулювання оплати праці, умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, порядок встановлення і перегляду розміру мінімальної заробітної плати, мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати і порядок їх встановлення, інші норми і гарантії в оплаті праці. Регулюється договірне регулювання оплати праці.

Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р. встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 2 Закону право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особ. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Закон України “Про колективні договори і угоди” від1 липня 1993р визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.

Закон України “Про зайнятість населення” від 01.03.91року.В умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України “Про охорону праці” від 14.10.92р. визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем іпрацівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.