Вступ до націолоґії (Фрагменти)

3. Соціальна структура нації

21. Що таке нація?

Існує безліч найрізноманітніших дефініцій націй, але немає досі жодної, яка була б визнана науково загально обов’язуючою. Не мож­на цьому дивуватися. Нація є занадто складним суспільним яви­щем. Процес її творення надзвичайно плинний і змінний. Майже міде він ще не досяг остаточно закінчених і викристалізованих <|юрм. Окрім цього, не вдалися спроби визначити націю, як гро­мадський колектив за якимись об’єктивними ознаками. Істота її, як зараз побачимо, лежить поза ними у сфері психологічних пе­реживань її членів. Не слід також забувати, що саме соціологічно нація все ще замало досліджена. А як слушно зазначив Зомари (на 11 конгресі німецьких соціологів), “дефініція, звичайно, приходить у кінці довгих наукових дослідів, а тут (цебто щодо нації.—О.Б.) — і них почали.” Отже, хай читач не чекає від мене якоїсь універ­сальної дефініції нації. Це ще передчасно, а головно й не є суттє­во важне. Передовсім треба по змозі докладно з’ясувати істоту на­ції, як соціологічного явища. Під цим оглядом зроблено вже чи- м;ито. Ознайомимось, отже, з головними думками й поглядами на ЦЮ річ.

Є наукові дослідники, як, наприклад, цитований вже тут ні­мецький вчений Ед. Еллінек, що взагалі заперечують можливість об’єктивного визнання нації, бо, мовляв, вона “не уявляє із себе нічого об’єктивного в розумінню назовні існуючого”, а по суті є чимсь сутосуб’єктивним, отже, “ознакою певного стану свідомо- сти”. Чимало дослідників у нації добачають щось просто містичне. Наприклад, російський економіст Б.Струве уважає її “істотою мі­стичною... надприродною та ірраціональною”. Так само російський філософ Бердяєв називає націю “містичним організмом”. П. Со- рокін, як ми бачили, включає її із сфери соціології. Звичайно, ба­гато вчених трактують це питання інакше, приймаючи відому кля- сифікацію Фр. Тенніса, що розрізняє два основні типи соціологіч­них угрупувань: первісну спільноту (Sprachgemeinschaft) та пізнішу н організаційно вищу “спілку” (Gemeinschaft). Як нарід, так і на­цію вони зараховують, річ ясна, до першого типу. Зрештою, ко­жен з них підкреслює ту або іншу ознаку нації, як головну та най­характернішу. К. Кавтський розуміє нарід, як “мовну спільноту” (Sprachgemeinschaft), літературну самостійну мову уважаючи голов­ною та істотною ознакою модерної нації. За думкою О. Бауера, — нарід є “культурною спільнотою” з одного боку, а з другого — це

“спільнота вдачі, розвинена із спільноти долі” (aus Schicksalgcinolii' schaft erwachende Charaktergemeinschaft) під впливом історичною співжиття. Багато визначень нації підкреслює особливо ролю й вплив минулого та традиції на розвиток нації. Але з другого (юку й зокрема в останніх часах, у розумінню істоти нації звертається здебільша увага на сучасність і майбутність. Наприклад, для чосі» кого філософа І. Б. Козака — “нарід не є щось дане, — але нарід означає завдання”. Цікаво дивиться на цю справу, як про цс ижо згадувалося у вступних увагах до цієї праці, інший чеський видат ний біолог і філософ проф. Ем. Радль. Він уважає, що “націоналі, ність... не є ознакою людини, але її обов’язком”. Зрештою, для ньо го “вільна нація є обумовлена майбутністю, а не минувшиною”.