Націоналізм — всесвітня сила

Головна причина нещастя нашої нації — брак націоналізму се­ред широкого загалу її.

Націоналізм — це велетенська і непереборна сила, яка надто яс­краво почала проявлятися з XIX віку. Під її могучим натиском лама­ються, здається, непереможні кайдани, розпадаються великі імперії і з’являються до історичного життя нові народи, що до одного часу покірно несли свої рабські обов’язки проти чужинців-переможців. Націоналізм єднав, координував сили, гнав до боротьби, запаляв фа­натизмом приневолені нації в їх боротьбі за свободу. Націоналізм — ангел помсти для пануючих і визискуючих націй, ангел помсти за упосліджених — страшною червоною хвилею прокотився по краях упосліджених націй-рабів, і слідом за ним розступалися хмари і про­глядало сонце свободи. Націоналізм, родючи альтруїзм поміж члена­ми поневоленої нації, симпатії один до одного, рівночасно родить пекучу ненависть до тих, що поневолили...

У нас на Україні націоналізм дуже припізнився: наша нація нключаючи небагатьох, переважно із інтелігенції — не національ­на. Вона не має національної свідомості серед загалу, як її має польська, чеська, хорватська і інші, не має самої могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває в найтяжчому раб­стві, яке тільки можна уявити собі, і швидко хилиться до своєї ко­нечної гибелі. Інтелігенція українська “плоть від плоті” українського народу, проявляє і його риси: вона теж в значній ступені прояв­ляє національний індеферентизм, то прилучаючися до тієї чи ін­шої верстви суспільства пануючої московської нації: тонучи в її сус­пільних ліберальних та революційних течіях, то плекаючи консер­вативне українофільство для задоволення власної особи.

Вплив московської культури і московського суспільства був до останніх 10 років остілько великий, що українці щиро повторяли за своїми лукавими учителями-москалями, що націоналізм взагалі дурниця, що сепаратизм теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з’єднанні.

Націоналізм, цей загальноєвропейський рух, що визволив де­сятки поневолених і упосліджених націй, що утворив великі на­ціональні культури і літератури — цей рух світла і волі українська інтелігенція, подурена і запоморочена усякими московськими те­оріями, вважала нічого не вартою дурницею на радість москалям і на свою і на народа свого погибіль. Дорогою ціною довелося їй платити за своє духовне рабство.

Українська нація мусить йти тим самим шляхом, як і понево­лені народи Заходу, перейде його і повалить все те, що стоятиме перепоною на цій дорозі.

Справа української інтелігенції в програмі Української Народної партії:

Видання УНП. Чернівці, б/р.

ФРАГМЕНТИ СТАТЕЙ З ЧАСОПИСУ “САМОСТІЙНА УКРАЇНА”

ВІДПОВІДЬ

Ми хочемо, щоб громадянське життя людей улаштувалось на от сих основах:

1. Національна самостійність всіх народів як окремих культур них організацій. Увага. Домагаємось цього через те, що всякі мі­шані суспільства, де сходяться дві або й більше націй, стають не­забаром полем лютої боротьби за культурну перевагу, а засобами боротьби уживаються всякі політичні, національні та економічні утиски, вимірені проти “слабших народів”, як се доводять прик­лади навіть таких “свобідних країн”, як Франція чи північноаме­риканські Злучені Штати. Республіканський устрій цих країв не мо­же забезпечити фактичної культурної рівності, наприклад, фран­цузів і провансальців у Франції або білих, чорних та червоних лю­дей в Америці, а через те ніби свобідні люди все більш діляться на нижчі та вищі нації так само, як в сучасних суспільствах діляться на нижчі та вищі верстви суспільства. Кожен нарід, який би він малий не був, має право на самостійне існування на своїй терито­рії, а націям, як жидівська, що не мають своєї власної території, вона мусить бути дана (Палестина чи інше порожнє місце), чого ж идн самі добиваються. Національна територія це також селитьба, як і приватна господа, і ніхто не може силоміць без дозволу хазя­їна увійти туди.

2. Добробутна (економічна) рівність між людьми без різниці їх полу чи зросту. Увага. Ми домагаємось цього через те, що без доб- робутної рівності усякі роди свободи і рівності перед судом і пе­ред державою існують тільки на папері, як це, справді, можна ба­чити на прикладах найпоступовіших республік: північноамерикан­ських Злучених Штатів, Швейцарії та Франції.

3. Знесення визиску (експлуатації) людини людиною, суспіль-

1. гном, державою. Увага. Без цього ні рівність між людьми, ні сво­бода в суспільстві не можуть здійснитися. В суспільстві, де панує праця “наймитів”, навіть при двогодинному робочому дні з прий­няттям наймита до участі в доходах, наймит довіку залежатиме від нлймателя, чи буде тим наймателем окрема людина, чи громада, чи суспільство, чи держава.

4. Обернення на суспільну власність землі з усіма її багатства­ми, що на ній і в ній-. Увага. Це потрібно через те, що сучасний суспільно-громадський устрій з його привілеями для маючих з еко­номічним, державним та розумовим поневоленням народу — власне

2. заснований на частковому (приватному) володінню перелічени­ми добрами.

5. Громадське виховання молоді і рівноправне свобідне життя для калік, хворих та старих.

6. Рівність людей ріжних полів та зростів в свобідному кори­стуванню всіма вироблюючими, ученими та громадськими устано­вами та закладами.

7. Рівноправна участь кожного, хто хоче, в справах як місце­вих, як і громадських, як і загальних.

Кожна людина, яка поділяє наші думки, може належати до на­шої партії. Та ж людина, що працює над переведенням їх в життя, вже й належить до нашої партії. Кожна людина, що знайде собі однодумців і зробить з ними товариське згромадження під прапо­ром “самостійної України”, вже заснувала партійну спілку. Кожна “спілка” є цілком вільна, самостійна і не підлягає з примусу ні­якому “центральному комітетові”. Між нею та іншими спілками “самостійної України” немає інших зв’язків, крім зв’язку, засно­ваного на підставі однаковості думок і цілей, відси випливає й од­наковість діяльності.

В основу нашої партійної організації ми кладемо самодіяль­ність людини. На нашу думку, всяка централізація гальмує розвій і розвій нових ідей. Суспільна організація, замість того, щоб пере­шкоджати розвитку ідей, мусить, навпаки, пильнувати, щоб викли­кати їх. Тільки особистий призвід (ініціатива) може забезпечити су­часний громадсько-суспільний лад.

Кожна людина мусить пам’ятати, що коли вона нічого не ро­битиме, то й ніхто не робитиме в агітаційному напрямі. Порятун­ку треба дожидати не від якогось “центрального комітету”, а від власної енергії та повнодушності кожного українця. Всі оці “го­ловні”, “центральні” та “закордонні” комітети тільки сваряться та інтигують між собою, а в дійсності виявляють із себе ту саму бю­рократичну організацію, яка хоче все передбачити, все зробити, яка хоче панувати над однодумцями і яка вкінці не дає можливості роз­виватись місцевим силам.

УВАГИ

Ми не більше виступаємо проти жидів, як і проти москалів, поляків і всіх, хто визискує й поневолює наш нарід. Ставимо жи­дів урівні з іншими нашими гнобителями і значить, ніхто не може нам закинути антисемітизму як расову або релігійну ворожнечу.

Жиди на Вкраїні російській не тільки експлуататори, але ще й (гидко сказати!) москалізатори. Ні один освічений жцц не хоче вміти по-українськи, усюди говорить по-російськи і навіть дивиться на український нарід як на нижчі істоти. Сього вже забагато... Жиди поводяться на Вкраїні як на ворожій території, яку вони хочуть покорити під свою волю. Досить сього.

Найсердечніше привітаємо жидів, коли вони покажуть, що суть прихильниками нашого народу, а не ворогами йому, бо ми боре­мось проти чужинців не тому, що вони чужинці, а тому, що вони екс­плуататори.

З ЗАКОРДОННОЇ УКРАЇНИ

Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всі Україну, без огляду на чужі дер­жавні кордони. Доси твердого почуття національної єдності усіх ук­раїнців на просторі усієї України від Карпат до Кавказу — не ду­же слідно. Воно ледве починає вироблюватися. Натомість чимало ще у нас провінціоналізму: свого роду локального чи там провін- ціонального українства: лівобережного, правобережного, галицького, буковинського і т.д. Наші люди замало ще українці, а забагато по­лтавці, кияни, галичани, буковинці і т.д. Великою нацією і то на­цією в справдешньому значенню цього слова стануть українці ли­шень тоді, коли в кожному з нас дорешти загине полтавський, га­лицький і т.д. провінціонал, а в цілому зродиться та зросте Всеук- раїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно як нерозлучну і єдину цілість.

Самостійна Україна: Видання УНП. Львів, 1905.

ВІДНОСИНИ ДО ВІЙНИ

Причини цієї війни (І світова війна.—Ред.) не є якась примха тієї чи іншої окремої коронованої особи, не є також виключний інтерес тієї чи іншої кляси, але лежить глибше і зв’язана міцно з і им процесом розселення людськості й займання окремими наро­дами певних земельних територій в Європі, що носить назву Ве- лнкого переселення народів. Одні народи, гонені другими, мусіли або гинути самі, або нападати на території третіх народів, підбива­ючи їх під себе, поневолюючи їх або глибоко вклиняючись в їх на­ціональну територію.

Причини цієї війни ховаються в тім біологічнім законі, який править і сонячними системами у Всесвіті й інфузоріями у крап­лині води.

Біологічний закон боротьби за існування пхав народи один на другий у велетенській боротьбі за землю, за право на матеріальні добра, за право на життя. Це боротьба народів за своє існування. Утворилась величезна мішанина народів, де дужчий запанував над слабшим. Деякі народи цілком згинули під пануванням перемож­ців і мусіли прийняти мову й ім’я своїх гнобителів, лишивши тільки своє ім’я в історії. Деякі вибилися з-під чужого панування, але біль­шість і досі стогне під ярмом чужинців... Підбиті й поневолені на­роди не миряться з своїм поневоленням, але боряться за своє жит­тя, за своє самостійне існування. Нинішня війна є тільки вибу­хом в тій невпинній боротьбі націй за своє існування, яка стала такою елементарною й загостреною з часу Великого переселення народів. Велике переселення народів — це історико-біологічна тра­гедія людськості. Останній акт тієї трагедії розпочався цією вій­ною, і XX ст. побачить розв’язання національних питань.

Велике переселення постепенно утворило поділ народів на на- ції-пани й нації-раби. Подібно тому, як в соціальній структурі якоїсь окремої нації є класи-пани і класи-раби, так і в структурі цілої люд- скості одні нації як колективи, являються панами, а друці — раба­ми, незалежно від своєї власної соціальної структури^Як є соці­альні класи паразити, так є й нації-паразити. Усі ріжноплеменні держави суть збудовані на пануванні однієї нації й на поневоленні других націй. Боротьба між націями своїм змістом відповідає бо­ротьбі між класами, і боротьба за національність є тільки одна з форм боротьби за життя. Проблеми національні стоять поруч з проблемами соціальними, і навкруги цих проблем обертається усе життя людскості. Щоб можна було супокійно кожній поневоленій нації розв’язати свої проблеми соціальні, їй треба, насамперед, розв’язати свою проблему національну. Заміняти проблеми наці­ональні проблемами соціальними, або навпаки — це значить тіль­ки затемняти справу. Старі нації Європи стали на виразний грунт, через те, ми й бачимо, що французькі чи німецькі соціалісти в цій війні стоять укупі з своєю буржуазією. Інтереси тієї чи іншої соці­альної кляси уступили перед інтересами цілої нації.

Народ має право жити тільки тоді, коли він має силу жити. Невблаганний біологічний закон боротьби за існування не знає жа­лю до слабих. Тільки сильні народи можуть жити. Це право жити мусимо ми завоювати, бо ніхто не принесе нам його в дарунок. І насамперед, мусимо перемогти й подужати в собі самих той “дух раба”, що віділлявся нашому народові століттями чужого панування над нами.

Ми[...] уважаємо, що мирова згода повинна бути заключена без анексій і контрибуцій, а міжнародне життя повинно бути перебу­доване на основах самовизначення націй. Через те, на нашу дум­ку, держави повинні бути одноплемінними!

З цієї війни ми мусимо вийти як вільний, суцільний народ. І вся прабатьківська земля наша повинна належати українському народові, щоб він був сам пан на своїй землі, щоб справдились мрії нашого геніального поета Франка, сина галицької землі:

Встане славна Мати-Україна,

Щаслива і вільна —

Віл Кубані аж до Сяна-річки Одна, нероздільна!

Московський М. Відносини до війни: Промова, виголошена на І Військовому з’їзді у Києві 6 травня 1917 р. К., 1917.

НАЦІОНАЛІЗМ І КОСМОПОЛІТИЗМ

Затхле та цвіле повітря, яким дихали народи Росії за останні 25—30 років, створило страшенну мішанину і плутанину розумінь. Не тільки просто ліберальні групи, але й так звані крайні ліві зав­дяки особливим історичним умовам свого життя дуже часто нада­ють багатьом розумінням не те або не зовсім те значіння, яке во­ни дійсно мають.

Тепер не диво в Росії почути від людей, на^і.е й освічених, що націоналізм шкодить вселюдському поступові і що, начебто, всес­вітня культура виграє від затирання націонал .ностей. Треба завва­жити, що така думка поділяється і правительственними агентами, і членами ліберальних партій і на цім прикладі в них є щасливе єднання. Правда, затирання національностей направлене тільки проти недержавних народів, і панове, які стоять за це затирання, через щось не починають затирання своєї національності; правда, що цс вчення виходить з партій пануючої нації, але чимало є си­нів поневолених націй, які додають і своїх сил до “затирання” своїх народів.

А тим часом ідея космополітизму й гуманізму не тільки не є противна ідеї націоналізму, навпаки — є тільки випливом її, тіль­ки її продовженням, розвитком. Космополітизм розширює, розпов­сюджує ідеї вітчизни на цілий всесвіт. З погляду космополітично- IX), усі люди — це спілка спілок (союз союзів), себто космополі­тизм уявляє собі спілку всієї людскості як загальну спілку окремих спілок. А окремі спілки найлегше можуть закладатись — (розумі­ється, без примусу, без насилля державної ідеї) — іменно поміж людьми, які вже з’єднані самою природою через спільну мову, пси­хічну схожість, культурну близькість, здебільшого через економіч­ну солідарність, бо в стародавні часи розселення народів кождий нарід або окремі племена його несвідомо осідали в межах нату­ральних басейнів, географічних та господарських.

Таким чином, натуральні національні спілки становлять вели­ку вселюдську спілку, де індивідуальність кожної людини, кожної нації не затерта, а навпаки, набирає нової сили, краси й розцві­ту. Се було б смертно для людського поступу, коли б усі люди бу­ли зовсім однакові, одноманітні, без своїх особистих прикмет. Адже ідеал людини складається у людей з сукупності окремих най­кращих прикмет, людських індивідів, асоціацій та націй, а через тс — навіть поступ самого ідеалу сього не тільки не вимагає зни­щення окремностей людини, а навпаки — їх повсякденному роз­питку!.. Космополітизм та гуманізм виключають тільки національні ненависті та антипатії, національний шовінізм, навпаки, вони за­кликають до знищення хиб національних; не дивлячись на те, усюди й завжди можна почути на Вкраїні гостру ворожнечу з боку навіть ліберальних течій до проявів українського націоналізму, який стає джерелом національної творчості, іЗдебільшого під юш­кою інтернаціоналізму або космополітизму українському народо­ві накидають обрусіння або полонізацію. Ці чудернацькі інтерна­ціоналісти не розуміють, що замість вселюдства вони пхають нам буржуазну та бюрократичну державу, до того ще й зовсім наці­ональну, і не тямлять, що їх псевдокосмополітичні заклики про­ти “націоналізму” вимірені не проти тих, проти кого треба, себ­то не проти тих, хто давить чужі народи, а проти тих, хто тіль­ки одбивається від гніту.

Ці заклики роблять ту величезну шкоду, що відбирають остат­ні сили з націй поневолених — їх інтелігенцію і через те остаточ­но пхають ці нації в безодню темряви й рабства. Оті інтернаціона­лісти не тямлять, що треба одріжняти націоналізм як систему ви- народовлення, здебільшого насильницького, від націоналізму як права боротись за своє людське “я”. Проповідники такого інтер­

націоналізму так чи інакше раз у раз нахиляються до націй пану­ючих і несвідомо для себе проводять політику систематичного ви- народовлення недержавних народів. Для поневолених народів мен­ше небезпечні насильницькі заходи уряду, аніж такі умовляння ін­тернаціоналістів, хоч і ті й другі мають одну ціль — винародовити поневолений нарід, хоч і через різні принципи. Адже проти на­сильницьких заходів дужче тільки розвинеться відповідна сила по­неволених, але перекручені та запоморочсні таким вченням душі поневолених стають яничарськими проти самого свого народу. От­же, уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба пле­кати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерело творчості, і тільки в тому заховуються зародки народної свободи і ясної будучності.

Слобожанщина: Щоденна політична, економічна, літературна та громадська часопись (Харків).