Самостійна україна (Фрагменти)

Коли й Україна прокинулась до нового життя, коли й україн­ці жадають автономії чи самостійності України — так се та сама могутня течія, що опановує тепер всю східну Європу. Тому пусті балачки тих, хто нас повчає, що боротись за волю свого краю — се буцімто “шовінізм” та що годиться боротись тільки за волю “всіх людей”. Воля націй — се частка волі "всього людства”, до якої нам треба йти, яка ще, одначе, дуже далеко.

Тому ми, українці, не журімся другими більше, ніж самими со­бою. Здобудемо перше волю своїй Україні, а тоді вже можна і про “всесвітню волю” думати. А то в нас хата не метена, а чимало з нас преться всесвітню палату замітати. Якби отсі сили, що їх Ук­раїна вложила від 60-х років у всеросійську революцію, були ужиті тільки на врятування самої України, то й Україна мала б до сього

часу волю і Московщина давно вже впоралася б з деспотизмом. А так пішли ті сили — ті люди, той запал, та праця й засоби — наче намарно, намагаючись зрушити з місця величезну та отяжілу все­російську колоду. Що більше: Україна тільки стратила на тім, бо кожна українська сила, віддана на службу хочби поступової Мос­кви, є втратою для України, а скріпленням російського національ­ного добра і російського натиску на Україну.

Для українця зостається, отже, тільки одно: служити тільки ук­раїнській революції проти Росії та дбати тільки за визволення, за самостійність України. Все інше — се явна чи замаскована чорни­ми словами зрада України.

Цегельський Л. Самостійна Україна. Відень, 1915.

^Народився в ГІустомитах (Волиці) біля Львова,- У 1900—1905 рр, навчався в народній школі (початкова чотирикласна школа) м.Львова, Після її закінчення вступив до Філії Цісарсько-королівської акадсміч ної гімназіїгу Львові.і/Про рівень викладання в цій гімназії може свідчити те, що серед її професорів були Ф.Колесса, С.Людксвич,

І.Крип’якевич та ін. уУ 1913 р. з відзнакою закінчив гімназію і запи сався на відділ права Львівського університету, де провчився два се­местри. З весни 1913 р. брав участь у роботі товариства “Січові Стрільці”, які стали основою майбутніх військових формувань ^кра їнських Січових Стрільців (УСС), Української Галицької Армії.¹

</ 3 початком війни 1914 р. перебував у складі Легіону УСС у якості команданта чоти та сотні. Відзначився особистою хоробрістю, мужністю. У вересні 1916 р. був захоплений в полон і до втечі на початку 1918 р. ув'язнений у таборі “Дубовци” біля Царицина. З січня 1918 р. перебував у Києві, взяв участь у створенні Куреня Січових Стрільців під проводом Є.Коновальця./Обирався членом Стрілецької Ради Січових Стрільців, ко­мандував сотнею та полком.

\/У 1919 р. у складі дипломатичної місії України виїхав у Швецію. Піс­ля саморозпуску УСС з грудня 1919 р. перебував за кордоном. У 1920 р. по­вернувся до Львова. Був одним із засновників Української Військової Ор­ганізації (УВО).\/Продовжував навчання у Львівському таємному українсько му університеті. Постійно зазнавав переслідувань поліції.

\jy 1923 р. змушений був виїхати з України. '»Крім української та польсь­кої, досконало опанував німецькою, англійською, грецькою та латинською мовами. За кордоном обіймав посади журналіста, бібліографа у Берліні, Кілі та ЛюблініУВзяв активну участь у роботі Українського Наукового інституту в Берліні. У 1938 р. доктор філософії, професор В.Кучабський став дійсним членом Науковою Товариства ім. Т. Шевченка. Точних даних про місце і да­ту смерті немає"

^Політичні погляди обмежуються державницько-консервативним на­прямом. Автор ряду праць з історії та теорії міжнародних відносин, дии ломатії. Серед них: “Україна і Польща”, “Українська дипломатія і держа ви Антанти в році 1919”, “Польська дипломатія і “східно-галицьке” пи­тання на Паризькій мировій конференції 1919 р.” та ін.