Північноамериканська федеративна республіка

Не треба думати, що в цій демократичній федеративній рес­публіці панує дійсна свобода, що в ній нема утисків національних.

Чехія

Поневолена нація завжди випхана із міст, лишається тільки у селах, та і то в стані в значній мірі вивлащенош хліборобського пролетаріату, який дуже легко усунути від виборів висотою май­нового цензу для права виборців.

Інтереси української нації у всеросійському парламенті не бу­дуть представлені, а це однозначне з тим, що для української на­ції ніяких конституційних гарантій не буде, що конституція буде тільки на користь москалям. Не конституції всеросійської треба для української нації, а повної свободи в розпорядженні своєю долею, своїм добром, тієї повної свободи, якої ніщо не може дати, як тільки державно Самостійна Україна-республіка.

Не існує і не може існувати спільної державної конституції для нації пануючої і поневоленої, не існує такої конституції, котра од­ночасно задовольняла би інтереси нації-пана і нації-раба.

[...]Певний конституційний устрій в культурних державах га­рантує інтереси тільки пануючої нації, а зовсім не гарантує інте­ресів поневоленої, навіть навпаки: свобода слова, друку, совісті, свобода зборів, кас, асоціацій, свобода научування — все це пусті звуки для поневоленої нації в конституційній державі.

Але тепер московські революційні літературні верстви, а над­то московська Демократія, ставим великою силою, не бачучи са­мостійних українських організацій і не припускаючи їх можливо­сті і, через це не сподіваючись якого-небудь українського проте­сту, скинула машкару, що їх носила до цього часу і ясно і виразно відповіла: “Єдина неділима Росія і єдина державна мова — мос­ковська в школі, суді, адміністрації”.

Завдання московської демократії стали ясні: вона хоче загар­бати в свої рухах державну вдасть на всій території сучасної Росії і стати тахахм чином спадкоємцем власті шляхетної і буржуазної, але зовсім не хоче ділитися цією властю з демократіями недержавних націй Росії, вона не чує права кожної нації російського понево­лення на державну незалежність, драпіруючися для цього в лице­мірну тогу “любові, єднання і братерства народів”, називаючи на­ціоналістів поневолених народів Росії “ворогами прогресу” і “за­гальнолюдського щастя”, бо, бачте, вони хочуть роз’єднання. Ве­лике лицемірство під формою єдности (на словах) народності для братерства і любові, а в дійсності — єднати їх силою рушниці і меча, примусом і насиллям для власного вжитку.

Коли московська демократія завоює собі державну вдасть в Ро­сії, то вона пануватиме по всій території сучасної Росії. Тоді вона скине цілковито машкару “братерства і любові до усіх народів”, машкару, якою вона приєднувала собі до цього часу симпатії по­неволених націй Росії і притягала їх сили для осягнення свого іде­алу: монополізації політичної власті, ясно і одверто хахне в очі по­неволених націй свій шовіністичний пароль і програму.

Приклади із життя народів Заходу навчили українсьхсу інтелі­генцію, де шукати гарантії політичної свободи для України; вони навчили, що існує єдина в світі гарантія — то власна сила.

Всеросійсьхоїй парламент буде силою, але не “за”, а “проти” українців. Українці нарешті дорозумувалися дивитися не з погляду загальноросійського, а з погляду виключно українського: лишаючи другим націям, що жиють під московським пануванням, і самим москалям досягти своїх ідеалів по своїй уподобі, вони усю свою увагу обмежили виключно на політико-національні і економічно- соціальні ідеали ідеями свого краю і свого народу.

Українському народові зовсім не цікаво і не інтересно перемі­нити форму неволі, а йому інтересно позбутися неволі. Москалі, ко- ристаючи із нехсультурності української нації, хочуть вжити її сили для досягнення такої конституції, яка москалям потрібна, яхса в їх інтересах. Така конституція певне реалізується у всеросійськім пар­ламенті, в якім москалі певні, що складатимуть більшість і господа­рюватимуть більшість і господарюватимуть усією російською імпері­єю, тільки панування московської шляхти заміниться пануванням московської буржуазії і демократії. Проте інтерес української нації пхатиме її до здобуття конституції в дусі Богданових статей Переяс­лавської конституції, пхатиме її до конституції, яка б дала Україні повну автономію повного розпорядження українськими доходами, своїм власним війском, яка б дала політичну власть на Україні в ру­ки українського народу. Проте цей напрям українського руху — рі­шуче ворожий усій московській нації, яка вжиє усіх сил, щоб також безконтрольно господарювати на Україні, яка господарює тепер.

Будуччина буде повна кривавих подій між московською і ук­раїнською нацією, інтереси котрих ручіше протилежні, ніколи не будуть погоджені і не можуть бути погоджені.

Звернувшися до власного народу з метою його організування для боротьби з гнобителями соціальними і національними, укра­їнська інтелігенція злякалася того страшного видовища, в якому нарід опинився завдяки її довгочасному москалефільству. Здемо­ралізований і зденаціоналізований український робітник майже на 3/4 випхнутий москалями із професій по містах української тери­торії, і незабаром його випхнуть зовсім. А в той час, як москалі- робітники, насуваючи масами щороку на українські міста, органі­зуються, здобуваючи собі економічну і політичну силу, український робітник лишився неорганізований, безсилий і зайняв місце на са­мім споді робітничої кляси. Московський робітник стає аристок­ратом відносно робітника-українця, безсилого, незорганізованого, несвідомого, який, певна річ, не здатен боротися з своїм могутнім конкурентом-москалем. Безробітний елемент українських робітників щороку збільшується, але незорганізований, несвідомий свого во­рога, покірно гине на бруку.

Робітнича справа в містах України належить чужинцям. З мо­нополізацією місько-української промисловості москалями міста ук­раїнські (осередки просвіти і власті) стали фортецею, твердинею московського панування.

Факти життя доводять сільському і міському пролетаріатові, що щастя їх можливе і стане реальним фактом тільки після конфіска- ти у чужинців української землі, після націоналізації її, після на­ціоналізації промисловості на українській території, але все це стане тільки після знесення панування чужинців-москалів.