(Фрагменти)

Поки одна нація панує над другою, поки вона не дає жити їй вільним життям; поки одна висисає з другої усі соки і сили, доти неможливо бути ніякій згоді між членами сих двох націй, чи то будуть робітники, чи селяни, чи хто інший.

Почуття власної шаноби примушує робітника зрабованої нації з огидою відвернутись від хоч абияких моральних зв’язків з члена­ми пануючої нації, чи то буде робітник, чи хто інший, бо вони не визнають його прав. Почуття ненависті до утиску є цілком люд­ське почуття, нормальне і доконечне.

Поки існує в житті насилля, доти повинна бути ненависть до насилля, що має метою це насилля знищити. Ненависть до насил­ля в житті є необхідна умова для запанування добра на світі. Той нарід, що не почуває ненависті до своїх гнобителів, стратив мо­ральне чуття і уже не здатен обстоювати свої права між іншими народами; він повинен умерти і не буде його ймення в книзі жит­тя. Хто не борониться, на того нападають і пожерають. І розум­ний і справедливий той факт, що вимирають ті нації, що стратили почуття ненависті до своїх гнобителів. Таким чином людність ви­чищає себе від “сміттєвого елементу”, знищує гніздо зарази мо­рального розкладу.

Демократія пануючої нації, узброєна по вимогам самої нової техніки, висшої культури і єдності, се страшна річ для поневоле­ної нації. З сих залізних лещат вирватися не можна буде і тим на­ціям, що до запанування демократії не визволяться, буде вічне яр­мо, неволя і смерть.

Закон механіки каже: сила, яку може виявити машина, тим менша, чим більше внутрішнє тертя її частин. Також і сила нації тим менша, чим більше панує в ній ворожнеча і боротьба поміж верствами її суспільства. Ворожі відносини і боротьба верств, на­приклад, робітників і капіталістів, селян і земельних володарів — се теж внутрішнє тертя нації. Пануюча нація при сучасних обста­винах сливе завжди складається із різних верств. Тепер кожна не­залежна нація прямує до повної демократизації. Робітники і селя­ни (низші верстви) все більш і більш здобувають собі політичних прав, класові привілеї зникають, і тенденція, очевидно, простує до повної фактичної рівності.

Механіка знов каже: сила, котру може виявити машина, змен­шується на силу, потрібну, щоб здолати внутрішнє тертя. Сила агрегата людей, націй теж в такій самій ступені залежить від біль­шої або меншої ступіні класового антагонізму, що для національ­ного організму є те ж тертя внутрішнє. Коли справедливо, що абсолютно демократична держава не має внутрішнього тертя, то справедливо і те, що така держава має непереможну силу, яку ми зараз і уявити собі не можемо. Горе тій зневоленій нації, що доче­кається панування демократизованої нації. Тоді панування буде на­лежати усьому народу-завойовнику, а не окремим станом чи осо­бам його. Буде демос — пан і демос — раб.

Така вже психологія людей. Хто сам страждає, той спочуває стражданням інших, але зараз се страждання зникає, як зникне

страждання. Так і робітники пануючих націй: поки вони страждали, поки їх карали за страйки, боронили збори, робітники тих націй ча­сом співчували народам поневоленим, але се почуття починає змен­шуватися, як тільки вони вибирали собі ліпшу долю і в наші часи се почуття у найбільш демократичних пануючих націй зникло.

[...]Поки ще в пануючих націях скрізь панує розладдя, ворож­неча і боротьба між різними суспільними верствами, то націям зра- бованим ще є змога скористати з цього і вибитися на волю. Коли ж в ворожому таборі пануючої нації запанує тиша і згода, себто коли по знищенню верств і привілеїв запанує демократія, тоді бо­ротися буде зайво й непотрібно. Демократія високої національної культури, узброєна по вимогам вищої техніки, буде силою непере­можною, і під її п’ятою нація-раб роздавлена буде цілком і назав­жди. Хто не міг визволитися, коли в таборі ворогів йшло безладдя, суперечка і боротьба, той тим більше не визволиться, коли в во­рожому таборі запанує згода. І буде ймення тієї нації викреслене з книги життя.

Нещастя нашої нації почалось з 1654 р., коли Україна з’єдна­лася у спілку, федерацію з Московською державою. В цій спілці на­род український не зрікався своїх державних прав, права жити по ^воїй уподобі, себто права самопризначення. Та під часи лихоліття, ^цо потім насунули, українці стратили свої національно-політичні права і стали рабами Москви[...]. І почалось нове, ненормальне, хво­робливе життя українського народу. Зрадникам, відступникам, юдам рідного краю москалі щедро дарували титули та земельну посілість вкупі з людьми, а чесних патріотів України в кайданах гнали в тюр­ми та на Сибірі-]. Мерзенний, ганебний елемент в Україні одер­жав право невпинно ширитись і панувати. І почалась велика демо­ралізація. Боронити інтереси свого краю, честь і свободу своєї на­ції стало “нерозумним сепаратизмом”. І все це буде ширитися тим далі і дужче, чим довше буде панування москалів. Це необхідна умо­ва народного рабства взайзлі. Весь цей моральний розклад буде іс­нувати доти, доки існуватимуть ненормальні умови, відсутність у на­роду політичної незалежності. Зневолена, закута в тяжкі кайдани ле­жить наша нація у ніг переможця-москаля, ліпші діти її в неволі, в тюрмі.

[...[Нині москалі-робітники не тільки не симпатизують нашим справедливим вимогам рівної свободи, але відносяться надзвичай­но вороже навіть до найменшого натяку про це. Можна уявити собі, чого нам мо^на буде сподіватися тоді, як москалі-робітники здо­будуть сц£і Політичні права; вони будуть відноситись до нас так, як нині німці, англічани, інші робітники пануючих націй відно­сяться до зневажених націй.

Ясно, що тоді ці спілки, що нині існують, збільшаться над­звичайна і матимуть непереможну економічну силу. Ці спілки ро­

бітників-москалів будуть забороняти своєму господарю капіталісту приймати на свою фабрику чи завод робітників нашої нації по­грозою страйків [...].

Поки ще не пізно, поки ще московські організації слабі і не­численні, поки ще вони всю увагу покладають на здобуття собі по­літичної волі з-під п’яти самодержавія, а польські організації ви­биваються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої ор­ганізації для боротьби за свої права. Тілько національно-українська робітнича організація може вирятувати Україну від неволі, що вже посунулася.

Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно на самостій­ну Україну. Українські робітники повинні мати на оці повне виг­нання з України чужинців, бо на Україні, як ніде в світі, питання соціально-економічне є заразом питанням національним. Через що вищі верстви українського суспільства чужі: московські або польські чи угорські, а націю складають тільки селяни та робітники.

Отже, організування усіх українських робітників в одну націо­нальну армію з метою вигнання з України усіх зайд, хто б вони не були і захоплення в свої руки української промисловості, націона­лізація її чи шляхом права, чи шляхом примусу[...].

Робітнича справа в програмі Української Народної партії: Видання УНП. Чернівці, 1902.