Варіант 12.Перепишіть текст, вставляючи пропущені розділові знаки.

Життя квітів починається з пролісків. Пролісок квітка ніжна але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг а вже крізь ніздрювату снігову скоринку прогріваючи собі тісненьку й скромну проталину пнеться цупкий паросток схожий на цибульку. Сьогодні це біло-зеленово-жовтуватий хвостик завтра це вже довгий зелений листок з тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою кашкою. І квітів визорює так густо що земля знову стає біла й зимна від рясного холодного цвіту.

І негайно заквітовує ряст. Це вже весна. Квіти рясту фіалкові теплі сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде напружене готове до опертя холоду й негоді її дух вже ніжний теплий весняний. Вона вже пахне.

Потім з’являється жовтий козелець. Це вже повна весна. Квітка гаряча як сонце. Вона м’яка й ніжна. Дух від неї йде не сильний але це вже аромат. І росте козелець уже не з чорної землі. Довкола вже не тільки торішнє пріле листя а й зелена трава якої три дні тому ще зовсім не було. Над козельцем уже схиляється зелена брость і молода парость.

І тоді рясно вибухає фіалковий цвіт.

Густим килимом укривають теплу землю фіалки. Вони пахнуть ніжно радісно і хвилююче. Випростовує свої волохаті пелюстки тихий сон. Стрімко зводяться легко тремтливі дзвіночки. Усе захоплює усе вкриває войовничий невідступний швидкий барвінок. Надходить літо (За Ю. Смоличем).

Варіант 13. Перепишіть текст, вставляючи пропущені розділові знаки.

Далека батьківська домівка. Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду і стоїть вона стара й похилена неначе сторічна бабуся та ще розлогий ясен рипить на причілку німий але вірний сторож поставлений над солом’яним дахом самою долею.

У тій оселі давно живуть чужі люди уважаючи домівку своєю. Звикли нові мешканці до крислатого ясена. А колись він розважав його своїм зеленим шумом навесні то навівав смуток пізньої осені гублячи пожовкле листя. Узимку ясен брався інеєм або олив’яною ожеледицею і скрипів важко ламаючи холодну броню на своєму тілі.

Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги найпершими коло призьби пробивалися зеленими шпичаками півники. Весна ніби прагнула прикрасити убогу хатину зелом і квітом щоб людям у ній було веселіше жити.

Набравшись тепла й сонця розвивався ясен. Розкішна крона розпускалась над покрівлею немов зелений парашут і від того хата ставала зовсім іншою.

Побілені крейдою стіни повертали хаті молодість зелений вінок сплетений самою природою прикрашав архаїчну оселю.

Усе в цьому родинному домі було своє стіл лави ослони зроблені майстровитими руками господаря ковдри й рядна виткані на верстаті матусею.

Живучи у просторій міській квартирі серед модерних меблів серед кришталю й картин у позолочених рамах він часто сумував за далекою хатою у якій народився.

(За І. Цюпою)