3 Правові питання членства в Раді Європи. Форми участі держав-нечленів Ради Європи в її діяльності.

Рада Європи була створена 5 травня 1949 року. На той момент до неї

входили десять країн: Франція, Нідерланди, Великобританія, Бельгія,

Італія, Ірландія, Данія, Люксембург, Норвегія та Швеція. Зараз РЄ

об’єднує 41 європейську демократичну державу. Деякі держави мають статус

“спеціально запрошених” ( Білорусь, Вірменія).

Діяльність РЄ спрямована на захист прав та свобод людини та

парламентської демократії та забезпечення принципу верховенства права,

прийняття європейських угод, котрі мають стандартизувати діяльність

держав-членів в соціальній та правовій галузях, сприяння розвитку

європейської культурної самобутності. Установчим документом організації

є Статут Ради Європи.

Метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами

для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім

спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та

соціальному прогресу. Ця мета досягається за допомогою органів Ради

шляхом розгляду питань, що становлять спільний інтерес, шляхом

укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній,

соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній

галузях, а також в галузі захисту та подальшого здійснення прав і

основних свобод людини.

Участь в Раді Європи не зашкоджує її членам співпрацювати з

Організацією Об'єднаних Націй та іншими міжнародними

організаціями або союзами, членами яких вони є. Питання, що стосуються

національної оборони, в компетенцію Ради Європи не входять.

Кожний член Ради Європи обов'язково має визначити принципи

верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма

особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має ефективно

співробітничати в досягненні мети Ради.

Комітет міністрів може запропонувати стати членом Ради Європи

будь-якій європейській державі, яка вважається здатною і має

бажання виконувати обов’язки, закріплені в Статуті Ради Європи.

Будь-яка держава, що отримує таку пропозицію, стає членом Ради з

моменту здачі на зберігання від її імені Генеральному секретарю

документа про приєднання до Статуту. В окремих випадках Комітет

міністрів може запропонувати європейській країні стати асоційованим

членом Ради Європи. Асоційований член має право бути представленим

тільки в Консультативній асамблеї. Міжнародна організація - це стабільна форма міжнародних відносин, що включає, в переважній більшості випадків, контрагентів принаймні з трьох держав і має узгоджені її учасниками цілі, компетенцію діяльності та власні органи, а також інші специфічні організаційні інституції (це може бути ста­тут, процедура, членство, порядок роботи, ухвалення рішень тощо).

Характерними рисами, що вирізняють міжнародні організації, є: по­літична воля до співпраці, зафіксована в установчих документах; наявність постійного апарату, що забезпечує послідовність у розвитку організації й, на­решті, автономність компетенцій та ухвал.

Таким чином, першопричиною створення міжнародної організації є по­літична воля, що визначає діяльність суб'єкта міжнародних відносин. Що­правда, вона характерна для реалізації не лише довготривалих, але й ко­роткотривалих зовнішньополітичних інтересів тієї чи іншої держави. Тому обов'язковою ознакою міжнародної організації мала би бути розвинена інституційна структура, орієнтована на реалізацію діяльності на міжнародній арені. З огляду на це слід ідентифікувати її як стабільну, чітко структуровану форму міжнародного співробітництва, що створена її членами на добровіль­них засадах для спільного розв'язання загальних проблем і провадить діяль­ність у рамках статуту.

Міжнародні організації, як правило, поділяють на дві великі групи:

1)                 міждержавні (міжурядові) організації, засновниками і членами яких виступають держави;

2)                 міжнародні неурядові організації, що об'єднують фізичних або юри­дичних осіб, діяльність яких здійснюється поза межами офіційної зовнішньої політики держав.

Пропоноване нами загальне визначення міжнародної організації певною мірою стосується обох груп. Проте, аналізуючи діяльність міжурядових та неурядових недержавних організацій у сучасній системі міжнародних відно­син, необхідно зробити більший акцент на особливостях кожної з цих груп. Варто також зазначити, що в літературі міжнародно-правової тематики тер­мін «міжнародні організації» закріпився за міждержавними організаціями, цим самим підкреслюючи більш значущу роль останніх у міжнародній полі­тиці. Це також пояснюється тим, що міжнародні неурядові організації набули активного поширення у другій половині XX ст. Це, в свою чергу, позбавило їх належної уваги з боку дослідників. Окрім того, процеси активізації багато­сторонніх стосунків призводять до зростання ролі саме таких організацій у системі міжнародних відносин.

Існує досить багато визначень міждержавної (міжурядової) організації. Так, італійський професор міжнародного права Д. Анцилотті наводить визначення, яке зводиться до того, що колективними органами (йдеться про міждержавні організації) є органи, які утворені спільно низкою держав і волевиявлення яких з огляду міжнародного права приписується колективу суб'єктів, причому на підставі цього виникають певні правові наслідки. Американський професор Г. Кельзен визначає міждержавну організацію як організоване міжнародне співтовариство, засноване на підставі міжнародного договору, яким передбачено створення спеціальних органів міжнародного співтовариства для виконання цілей, заради яких створюється міжнародне співтовариство. Ще один американський дослідник Гарольд К. Якобсон визначає міждержавну організацію як інституційну структуру, створену за угодою двох або декількох суверенних держав, з метою проведення регулярних політичних взаємодій. При цьому автор особливо підкреслює ту обставину, що міжурядові організації відрізняються від засобів традиційної дипломатії своєю структурою і стабільністю, а також регулярними зустрічами пред­ставників держав-членів, специфічними процедурами ухвалення рішень і наявністю постійного секретаріату або штату. Г. І. Морозов, коректуючи своє загальне визначення, вважає міждержавною організацією «стабільний Інститут багатосторонніх міжнародних відносин, створюваний, у переважній більшості випадків, щонайменше трьома державами, що має спільні для його учасників цілі, компетенцію і власні постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні інституційні норми (утворення), у числі яких статут, процедура, членство, порядок ухвалення рішень тощо».

Комісія з міжнародного права ООН робила неодноразові спроби сфор­мулювати «офіційне» визначення міждержавної організації. У 1950 році ан­глійський професор Дж. Брайєрлі у своїй доповіді Комісії запропонував таке визначення: асоціація держав, що має загальні органи і заснована на договорі. Шість років опісля Дж. Фітцморіс, що змінив свого колегу і співвітчизника па посту спеціального доповідача з права міжнародних договорів, визначив міждержавну організацію таким чином: «поняття міжнародної організації означає колектив держав, заснований договором, з конституцією і загальни­ми органами, що має юридичну особу і є суб'єктом міжнародного права з пра­вом укладання угод». У 1968 році спеціальним доповідачем Комісії з питання про відносини між державами і міждержавними організаціями єгипетським професором А. Ель-Еріаном було запропоновано ще одне визначення: між­народна організація - це асоціація держав, заснована договором, що володіє конституцією і загальними органами і має юридичну особу, відмінну від осо­би держав-членів.

Узагальнюючи досвід діяльності міждержавних організацій у другій по­ловині XX ст. і накопичений досвід дослідників у цій галузі, можна виокре­мити риси, характерні для міжнародної організації в цілому:

1)                 участь в об'єднанні різнонаціональних сторін (держав, юридичних чи фізичних осіб, суспільних груп);

2)                 спільні постійні цілі;

3)                 наявність установчого договору (або статуту), що регламентує прин­ципи організації та діяльності утворення;

4)                 постійні інституційні органи, що забезпечують статутну діяльність міжнародної організації;

5)                 рівність учасників об'єднання;

6)                 відповідність цілей діяльності загальновизнаним принципам та міжнародно-правовим нормам.

Отже, міжнародна організація - це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який утворюється щонайменше трьома учасниками міжнародних відносин, що мають спільні цілі, для досягнення яких створю­ють постійні органи, та діють у межах визначених норм та принципів (статут, процедура, членство тощо).

Недержавні (неурядові) міжнародні організації створюються фізичними особами або суспільними групами для забезпечення спільних індивідуальних чи групових інтересів. їхня діяльність є самостійною і здійснюється без учас­ті чи посередництва урядових структур.

При визначенні міжнародної неурядової організації варто взяти до уваги резолюцію 288 (X) від 27 лютого 1950 року, ухвалену Економічною і соціальною радою ООН, в якій наголошувалося, що будь-яка міжнародна організація, угода про створення якої не носить міжурядового характеру, розглядатиметься як неурядова міжнародна організація. Дослідники частіше за все виділяють такі її характеристики, як міжнародний характер складу і цілей, приватний характер представництва (членами цих організацій не є су­веренні держави), добровільний характер діяльності. Досить часто неурядові організації підтримують офіційні відносини з міжурядовими організаціями. Необхідно також зазначити, що до міжнародних неурядових організацій не належать транснаціональні корпорації, хоча вони підпадають під назва­ні вище критерії. Адже ще в 1910 році Союз міжнародних асоціацій зазна­чив, що міжнародна організація, яка претендує на членство у Союзі (а він об'єднує всі міжнародні організації), не повинна ставити за мету отримання прибутку.

Міжнародні рухи за своїми характеристиками близькі до недержавних організацій, однак менш інституційно організовані, хоча мають спільні цілі у діяльності. Міжнародні рухи намагаються чинити тиск на уряди національ­них держав, формуючи світову громадську думку. Деякі міжнародні рухи взаємодіють з міждержавними організаціями, наприклад ООН, що закріпле­но ст.ст. 58, 71 Статуту ООН.

Назви міжнародних організацій можуть бути різними: організація, ліга, асоціація, союз, фонд, банк тощо, але це не впливає на визначення їх статусу.

Роль міжнародних організацій у сучасних міжнародних відносинах

Міжнародні організації відносяться до числа найбільш розвинених і різ­номанітних механізмів впорядкування міжнародного життя. Помітне підви­щення активності міжнародних організацій, так само як і значне збільшення їх загальної кількості, є одним з визначних феноменів сучасного міжнарод­ного розвитку.

Згідно з даними Союзу міжнародних асоціацій, в 2006 році існувало 7552 міжнародних організацій; за останні два десятиліття їх загальна кількість зросла майже вдвічі.

Як ми вже зазначали, міжнародні організації, як правило, поділяють на дні основні групи:

1.                  Міждержавні (міжурядові) організації засновуються на основі між­народного договору групою держав; в рамках цих організацій здійснюється взаємодія країн-членів, і їх функціонування засноване на приведенні до дея­кого спільного знаменника зовнішньої політики учасників з тих питань, які є предметом діяльності відповідної організації.

2.                  Міжнародні неурядові організації виникають не на основі договору між державами, а шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб, ді­яльність яких здійснюється поза рамками офіційної зовнішньої політики держав.

Зрозуміло, що міждержавні організації надають набагато більш відчут­ний вплив на міжнародно-політичний розвиток - в тій мірі, в якій головними дійовими особами на міжнародній арені залишаються держави. Разом з тим міжнародних неурядових організацій більше, ніж міждержавних, причому на протязі багатьох років спостерігається стійка тенденція збільшення їх числа. У 1968 році було 1899 міжнародних неурядових організацій, у 1978-2420, в 1987-4235, у 1998-5766, у 2006-7306. У цьому знаходить свій вияв зростаюча глобалізація світової системи з чітко вираженим зростанням обсягу різнома­нітних транснаціональних (точніше, транскордонних) взаємодій.

У принципі в такому розвитку можна побачити передумови для ради­кальної трансформації системи міжнародних відносин і формування гло­бального світового співтовариства, в якому самоорганізація і регулювання суспільних процесів будуть здійснюватися не через взаємодію між держа­вами, а безпосередньо, за допомогою механізмів прямої дії. Міжнародні не­урядові організації в такому випадку можуть розглядатися як елементи фор­мується глобального громадянського суспільства. Слід зазначити, що серед фахівців немає єдиної думки в трактуванні цієї тенденції. Але в будь-якому випадку поява все більшого числа недержавних дійових осіб (акторів), що оперують на міжнародній арені паралельно з державами і у відомому сенсі що заперечують їх монопольне становище, стає примітним феноменом у роз­витку міжнародних відносин.