3.2. Класифікація юридичних фактів.

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознака­ми. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і на­голошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та інші правочини; 2) створен­ня літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні кате­горії — як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що пере­лік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієн­товним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім то­го, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бу­ти юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розгляне­мо ті з них, що становлять найбільший інтерес з теоретичної і практичної точок зору.

1. Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

1) такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;

2) такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;

3) такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

4) такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможли­вість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. На­приклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виник­нення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій.

5) такі, що поновлюють право. До них належать обставини, на­явність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.

Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасо­вує відповідне рішення, і фізична особа може вимагати від інших осіб повернення майна, що їй належить (ст.48 ЦК). У цьому випад­ку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: 1) появою особи, оголошеної померлою; 2) скасування судом рішен­ня про оголошення особи померлою.

2. Залежно від наявності і характеру вольового елемента (слід зазначити, що саме ця класифікація є найбільш популярною) роз­різняють насамперед дві великі групи юридичних фактів:

1) дії — обставини, факти, що залежать від волі людини;

2) події — обставини, які виникають та існують незалежно від волі людини і непідконтрольні їй. Вони мають юридичне значення у випадках, коли вказані у актах цивільного законодавства або до­говорі як такі, що породжують цивільно-правові наслідки. До по­дій належать, наприклад, явища природного (повінь, землетрус, буревій тощо) або соціального (війна, страйк тощо) характеру.

У свою чергу, дії поділяються на:

1) правомірні, тобто такі, що не суперечать нормам права, дії, дозволені або прямо не заборонені нормами права.

2) неправомірні (правопорушення, делікти).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виника­ють зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише та­кими, які створюють правовідносини; у деяких випадках — таки­ми, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникнен­ню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиня­ють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обо­в'язки.

Правомірні дії можуть бути поділені на:

1) юридичні акти;

2) юридичні вчинки.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеці­ально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юри­дичні акти можуть бути поділені на:

а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різ­новидом якого є договір) — основний вид правомірних дій суб'єк­тів приватного права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію ци­вільних прав і обов'язків;

б) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавс­тва, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухва­ли тощо).

Актами цивільного законодавства є нормативні акти, зазначені у ст.4 ЦК. Прикладом такого юридичного факту можуть бути по­ложення ст.1220 ЦК, якими передбачено, що смерть спадкодавця породжує спадкові правовідносини. Власне, у цьому випадку має місце сукупність юридичних фактів: цивільно-правова норма (акт цивільного законодавства) і смерть особи. Але вирішальним юри­дичним фактом можна визнати положення акта цивільного законо­давства.

Специфічним видом правомірних дій, що породжують цивіль­ні права і обов'язки, є адміністративні акти (акти управління), які видаються органами влади або місцевого самоврядування, які діють як суб'єкти публічного, а не приватного права. Акт управління по­роджує адміністративні правовідносини між органом, що його ви­дав, і особами, яким цей акт адресований. Цивільні відносини, зас­новані на цьому акті, виникають між особами, яким останній ад­ресований. Так, розпорядження відповідного державного органу про передачу державного майна іншій організації породжує цивіль­ні правовідносини між організаціями. Наприклад, рішення про ре­організацію державного органу викликають цивільно-правові нас­лідки (передачу, поділ майна органу, що ліквідується) на основі ад­міністративного акта без договору.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Прикладом такого юридичного факту може бути рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою (ст.43 ЦК), оголошення її по­мерлою (ст.46 ЦК) тощо. Рішення суду може бути правовстановлюючим (визнання права власності за особою), правоприпиняючим (визнання правочину недійсним), правозмінюючим (рішення про примусовий обмін жилого приміщення), правозабороняючим (рі­шення про визнання особи недієздатною), правопоновлюючим (скасування рішення про визнання особи недієздатною).

Юридичні вчинки — це дії, що спеціально не спрямовані на встановлення юридичних наслідків, але породжують такі в резуль­таті припису закону.

Характеризуючи юридичні вчинки, слід мати на увазі, що вони можуть бути диференційовані залежно від "питомої ваги" в них во­льового елемента.

Так, в деяких випадках наявність волі суб'єкта (а отже і наяв­ність у нього дієздатності) абсолютно не має значення (наприклад, виявлення скарбу породжує правові наслідки, навіть якщо він знайдений недієздатною або малолітньою особою). В інших ви­падках виникнення або зміна правовідносин залежить від дієздат­ності особи. Наприклад, для виникнення зобов'язань з ведення справ без доручення необхідно, щоб особа, яка веде справи, була дієздатною.

Водночас дії, вчинені без доручення, не є правочином, оскіль­ки, як правило, не спрямовані спеціально на встановлення цивіль­них правовідносин. Їх мета — зробити послугу, захистити інтереси відсутнього господаря. Таким чином, хоча волевиявлення особи, яка веде чужі справи, має тут місце, але спрямоване воно не на встановлення цивільних правовідносин.

Ці правовідносини можуть виникати як з волі сторін (у разі схвалення "господарем" діяльності в його інтересах застосовуються правила про договір доручення), так і незалежно від їх бажання (обов'язок відшкодувати збитки, завдані втручанням у чужі справи, тощо).

З урахуванням вказаних відмінностей у характеристиці юридич­них вчинків їх можна поділити на вольові (цілеспрямовані) і невольові.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності також є вольовими юридичними вчинками, які породжують цивільно-правові наслід­ки, незалежно від наміру особи створити своїми діями цивільні права і обов'язки. Цивільні права та обов'язки щодо відкриттів, ви­находів, промислових зразків тощо виникають за умови їх належ­ного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва породжує цивільні правовідносини вже внас­лідок їх існування і надання доступної для сприйняття форми. У додаткових діях з оформлення вказаних творів з метою надання їм правового значення (легітимації) тут потреби немає.

Висновок по третьому питанню:

Таким чином ми розглянули підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин. Як результат маємо наступну їх класифікацію.