2. Склад цивільних правовідносин.

Як ми визначили раніше цивільні правовідносини включають такі елементи: суб’єкт, об’єкт, зміст. Надамо більш детальну характеристику цим складовим.

2.1. Суб’єкти цивільного правовідношення.

Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники, які також іменуються особами.

У кожному правовідношенні беруть участь не менше двох суб'єктів. У іншому разі цивільні відносини як стосунки між осо­бами, відсутні, а отже, не може бути і правовідношення.

Учасники правовідношення можуть мати права. Тоді вони на­зиваються уповноваженими (іноді — управомоченими) особами (у зобов'язаннях їх іменують також кредиторами). Наприклад, влас­ник майна є уповноваженою особою, оскільки вже саме право власності як юридична категорія може бути визначене як сукуп­ність цивільних прав певної особи з володіння, користування, роз­поряджання, управління тощо цим майном.

Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, на­зиваються зобов'язаними особами (у зобов'язаннях вони іменують­ся "боржники" або "дебітори"). Наприклад, той, хто заподіяв шко­ду, завжди є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпі­лого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати за­подіяну шкоду.

У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одно­часно мають і права, і обов'язки, тобто виступають і як зобов'яза­ні, і як уповноважені особи. Наприклад, у договорі купівлі-прода­жу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимага­ти передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну.

Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути од­на особа або декілька осіб.

Стаття 2 ЦК визначає коло суб'єктів цивільних відносин та дає їх законодавчу характеристику (аналогічної норми ЦК 1963 р. не містив).

Учасниками цивільних відносин (а, отже, і цивільних право­відносин) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Ук­раїна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно­земні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, у ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. У зв'язку з цим вар­то звернути увагу на те, що на відміну від фізичних та юридич­них осіб держава Україна, Автономна Республіка Крим, терито­ріальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються осо­бами, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язано з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільно­го), а публічного права. Участь у цивільних відносинах не є для них головним призначенням, вона зумовлена лише певною ситу­ацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — грома­дяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які ко­ристуються однаковими з громадянами України майновими та осо­бистими немайновими правами за винятками, встановленими у за­коні; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизня­ні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні гро­мади, іноземні держави та інші.

Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально-пра­вової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин.

Цивільну правосуб'єктність зазвичай визначають як соціально-правову можливість (здатність) особи бути учасником цивільного правового відношення.

Правосуб'єктність є природним правом особи. Тому, з точки зо­ру приватного (цивільного) права, вона є правовою можливістю. Але, з іншого боку, вона не може бути реалізована поза суспільс­твом (соціумом) і тому визнається соціальною можливістю.

Отже, природною передумовою правосуб'єктності є природне право; її соціальна передумова — існування суспільства; юридична — норми цивільного права; формально-юридична — норми, закріпле­ні в актах цивільного законодавства.

Елементами правосуб'єктності є; правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і обов'язки.

У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак міс­тяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст.25) і юри­дичних (ст.91) осіб, які фактично тотожні.

Цивільна дієздатність — це здатність особи своїми діями набу­вати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Дієздатність у ЦК визначена лише стосовно фізичних осіб. Та­кий підхід тут є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття завжди існують нерозривно. Тому наявність право­здатності у організації означає, що вона володіє і дієздатністю. У зв'язку з цим іноді вживається термін "праводієздатність юридич­ної особи".

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками. Тому в складі дієздатності фізичної особи доцільно розрізняти: 1) правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; 2) деліктоздатність — здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільне право­порушення; 3) трансдієздатність — здатність особи бути представ­ником і тим, кого представляють, тобто її здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність бра­ти на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнесдієздатність — здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність — здатність особи залишати за­повіт і бути спадкоємцем; 6) сімейна дієздатність — здатність вис­тупати як самостійний учасник сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками.

Щодо юридичної особи, то оскільки її правосуб'єктність охоп­лює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мо­ву про різні види правосуб'єктності (диференціацію правосуб'єкт­ності). Щоб не вдаватися до надто складних словесних конструк­цій, правосуб'єктність у таких випадках доцільно позначати скорочено — "здатність", маючи на увазі, що йдеться про здатність юри­дичної особи бути суб'єктом певних цивільних відносин.

Відповідно можна розрізняти такі види правосуб'єктності юри­дичної особи: 1) правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) трансдієздатність; 4) бізнесдієздатність.

Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб'єктнос­ті юридичних осіб, спостерігаємо у відмінностях між ними прояв різниці між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юри­дичної особи, що знайшло відображення у ст.91 ЦК. Юридична особа може мати такі ж права і обов'язки, як і особа фізична, за ви­нятком тих, які за своєю природою можуть належати лише люди­ні. Проявом таких природних властивостей людини є здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин.

Стосовно суб'єктів публічного права, також недоцільно розріз­няти їх правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут вис­тупають як єдине ціле, а, отже, йдеться про цивільну правосуб'єкт­ність вказаних суб'єктів.

Конкретний склад учасників цивільного правовідношення не є незмінним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.