1. Поняття та особливості цивільних правовідносин, їх класифікація.

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин (у ціло­му), і галузевих цивільно-правових (зокрема).

Характерними ознаками правовідносин взагалі є наступні:

1) Правові відношення виникають, змінюються та припиняють­ся лише на підставі правових норм, які безпосередньо породжують правові відношення і реалізуються через них. Між цими феномена­ми існує причинний зв'язок.

2) Саме у правових відношеннях досягається мета правових норм, проявляється їх реальна сила та ефективність. Інші суспіль­ні відносини опосередковуються іншими (не юридичними) норма­ми, як правило, тому що не потребують правового втручання.

3) Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками. Цей зв'язок по суті і є правовим відношенням, у межах якого праву однієї сто­рони кореспондує обов'язок іншої і навпаки.

4) Правове відношення — це завжди двосторонній зв'язок, то­му що сама норма права має характер надання права та покладен­ня зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зо­бов'язує.

5) Правові відношення мають вольовий характер. По-перше, то­му, що через норми права у них відображується державна воля. По-друге, в силу того, що навіть за наявності правової норми правове відношення не з'являється автоматично і потім функціонувати без волевиявлення його учасників, у всякому разі хоча б одного з них, не може. Необхідний вольовий акт, який породжує це правове явище. Правові відношення, перш ніж з'явитися, проходять через свідомість та волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення.

6) Правові відношення охороняються державою. Інші суспільні відносини такого захисту не мають. Звичайно, не в усіх правових відношеннях держава зацікавлена (наприклад, у правових відношен­нях, що виникають з правопорушень), але її інтерес полягає у тако­му разі в тому, щоб ці соціальні ексцеси належним чином розв'язу­вались, винні особи зазнавали покарання тощо. Тому захист право­порядку та законності означає також охорону правових відносин.

7) Правовідносини відрізняються індивідуалізацією суб'єктів, персоніфікацією прав та обов'язків. Правове відношення є не безо­собовим абстрактним зв'язком, це — завжди конкретне відношен­ня конкретної особи до конкретної особи. Сторони, як правило, ві­домі, можуть бути названими, а їх дії скоординовано. Цього немає в інших суспільних відносинах, не настільки формалізованих та впорядкованих.

8) Правовідносинами можна вважати ті суспільні відносини, що передбачені гіпотезою правової норми, а, крім того, належать до сфери ідеологічних відносин.

З врахуванням зазначених вище ознак правове відношення мо­же бути визначене як врегульоване нормами права вольове суспіль­не відношення, що виражається в конкретному зв'язку між уповно­важеним та зобов'язаним суб'єктами — носіями суб'єктивних юри­дичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забез­печується державою. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, які виника­ють на основі відповідних норм права, учасники яких взаємо­пов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Спираючись на таке розуміння сутності і загальне визначення поняття правовідносин, у найпростішому варіанті цивільні право­відносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульо­вані нормами цивільного права.

Водночас можливе і точніше визначення. Наприклад, таке.

Цивільне правовідношення — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб'єктами, які є носіями цивільних прав і обов'язків.

З'ясування властивостей і характеру цивільного правовідношен­ня належить до найскладніших питань теорії цивільного права. Водночас значна частина аспектів цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, встановлення співвідношення їх з реальними, виробничими відно­синами, визначення можливості впливу права на суспільні відно­сини тощо) не тільки належить до сфери приватного (цивільного) права, а й має загальнотеоретичний характер.

Це дозволяє не розглядати їх детально у курсі цивільного пра­ва, а обмежитися відсиланням до спеціальних праць (О.С. Йоффе, Р.Й. Халфіна) і характеристикою лише специфічних ознак та особ­ливостей цивільних правовідносин.

Головні ознаки цивільного правовідношення можуть бути виве­дені вже з самого його визначення.

До них, зокрема, належать:

1) Особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних право­відносин у цих відносинах виступають як юридично рівні суб'єк­ти, що в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного.

2) Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інте­рес для окремої (приватної) особи.

3) Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учас­ників, на їх вільний розсуд, що ґрунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення пра­вового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законо­давства.

4) Учасники цього виду правовідносин виступають як носії ци­вільних прав і обов'язків.

5) Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єк­тивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

6) Підстави виникнення, припинення і зміни цивіль­них правовідносин ґрунтовно відрізняються від юридичних фак­тів в інших галузях права за видами, змістом і характером право­вих наслідків. Зокрема, цивільні права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки з підстав, передбаче­них актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які на підґрунті загальних засад цивільного права (законодавства) породжують відповідні цивільні права і обов'язки.

Безумовно, як і будь-яку правову категорію цивільні правовідносини можна спробувати класифікувати за певними критеріями. Необхідно зауважити, що класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація цивільних правовідносин можлива за різними підставами.

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. Їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосе­редковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідноси­ни власності), і правовідносини, які опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язання).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього еконо­мічного змісту.

Вони можуть поділятися на такі, що пов'язані з майновими пра­вами (право авторства), й ті, які з майновими правами не пов'яза­ні (особисті немайнові права — право на життя, честь тощо).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права про­тистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом мо­жуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту проти­стоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикода­вець, який може вимагати повернення боргу від зобов'язаної осо­би, яка отримала позику.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини — це правовідносини, в яких уповнова­жений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути право­відносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини — це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потре­бує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

4) Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (ре­гулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Найчастіше вони встановлюють­ся за допомогою договору. Саме в них проявляється уповноважувальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у разі необхідності захис­ту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не тільки на диспозитивних засадах, а й з використанням імперативного ме­тоду. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.82 ЦК).

5) 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку в кожного з йо­го суб'єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основного зобов'язання (правовідносин) виникають акцесорні зо­бов'язання (правовідносини), нерозривно з ним пов'язані, тощо.

Класифікація цивільних правовідносин можлива і за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо.

Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо. Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

Висновок по першому питанню:

Таким чином, з викладеного слідує, що норми цивільного права, як і інші правові норми, регулюють суспільні відносини за участю громадян і різноманітних органі­зацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими.. Тобто, цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. До того ж критерії класифікації цивільних правовідносин дають можливість більш повно визначити властиві ознаки цих правових понять та можливості їх використання.

З загальної теорії права ми знаємо, що будь-яке правовідношення має свою будову. Подібним чином і цивільне правовідношення складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів; 2) об'єктів; 3) змісту. Саме дане питання є другим питанням нашої лекції.