4.2. «Досвід» свідомості у феноменології

Свідомість як потік переживань. Життєвий світ

Душевне життя є плинна єдність, «гераклітів потік», який не можна математично аналізувати і розчленяти на складові – так вважав Е.Гусерль. «Всі переживання зв’язуються в потік. Цей потік охоплює все у якості мого універсального життя, звідки я є, всі стосунки і зв’язки, що належать переживанням, лежать апріорі в потоці переживань».

Потік переживань уможливлює попередню осмисленість світу, створює до-смислову, інтимну сферу, первинні «моделі-зображення» світу, психічні інваріанти нашого сприйняття, яке дозволяє нам в подальшому орієнтуватися в світі, служать основою для роботи предметної свідомості і теоретичного мислення. Це особливо проявляється в горизонт ній структурі сприйняття, адже ми, по Гусерля, завжди сприймаємо більше, ніж нам безпосередньо дано.

Світ (за філософськими традиціями):

1) кантіанська традиція – у 2-х значеннях:

- світ природних речей (наявне буття);

- інтелігібельний світ – світ моралі: особистість характеризується моральною відповідальністю, людство об’єднане моральним світом (через право, науку, філософію). Людина – громадянин світу;

2) гегельяно-марксистська традиція – людина живе в світі, який опредметнений її власною діяльністю. Людина як суб’єкт створює предметні форми, стає повноцінним суб’єктом діяльності. Перебуваючи у світі, людина зобов’язана опредмечувати і розпредмечувати. У Гегеля людина – це субстанція і суб’єкт діяльності. Цю ідею підхопили Фойєрбах і Маркс: людина завжди є предметно діючою істотою в предметному світі. Цю традицію підхопили неомарксисти і радянський марксизм.

3) феноменологічна традиція – від Гусерля, Гайдегера і Шелера до 20-х рр.. 20 ст.: життєвий світ – або просто світ. Горизонт сприймань: людина, сприймаючи певні речі, сприймає їх, керуючись колом припущень, кожна річ у нашому сприйманні іде разом з колом припущень. Коло припущень – це попередні знання (апріорні) – сприймання речей носить незавершений характер (я керуюсь припущенням).

Н-д: бачу фасад, отже, це будівля (це внутрішній горизонт), а вулиця, на якій стоїть будинок, це зовнішній горизонт. В яких би ракурсах ми не розглядали річ, ми однаково бачимо її як дану річ, а не просто площину, що було б, якби наша свідомість лише фотографувала дійсність, відображаючи, як вважає натуралістична психологія. Немає жодної точки, звідки будинок ми побачили б цілком, а ми його бачимо, не бачачи, ми бачимо «ідею» будинку. А ідея не продукт відображення, а продукт уяви, гри душевних сил.

Структурна складність потоку полягає в тому, що він має свій внутрішній час, завдяки чому у людини є можливість пізнавати світ в часі, адекватно розуміти зміни і розвиток. Потік переживань відтворює минуле і передбачає майбутнє, які узгоджуються між собою через плинну фазу переживання – тепер. Кожне окреме переживання починається і закінчується, але потік не має ні початку, ні кінця.

Отже, у людини завжди є горизонт припущень. Існують зовнішній і внутрішній горизонти: внутрішній – це предметне уявлення, кожан річ втягує нас у свій горизонт («Назад до речей» Гусерль); зовнішній – кожна річ вписана в коло доцільності, відсилаючи до інших речей.

Отже, життєвий світ – це: зв’язність внутрішнього і зовнішнього горизонтів, єдність всіх можливих горизонтів, метагоризонт, за допомогою якого ми зв’язуємо всі можливі горизонти нашого сприймання, тобто досягаємо зв’язаності нашого досвіду. Життя свідомості, за Гусерлем, і є те буття, яке завжди шукали філософи, і є та трансценденція, виходячи з якої можна побудувати світ.

• Предметність та інтенційність свідомості.

Свідомість завжди є свідомістю чогось, тобто образи нашої свідомості не порожні, а предметні: в свідомості нам завжди щось протистоїть і уявляється (навіть марення). Отже, всі образи є предметними: всякий образ нас стурбовує, все суще, що є в світі нас турбує. Всі образ вмотивовані, навіть уявні. Предмети є реальні і уявні, ми оперуємо ними, тобто маємо певні предметні образи.

Свідомість – це суб’єктивний образ об’єктивного світу.

Інтенційність свідомості - з давньоримської філософії («тендо» - натягнута струна) – це свідомість, якій притаманна напружена спрямованість. Це поняття ввів філософ і теолог Брентано: інтенціональність – це відтворення актів свідомості.

Предмет завжди сповнений сутності – адже предмет уявляється нами завдяки горизонту, щось являється для свідомості – наша свідомість перебуває в стані напруги (нас в напрузі тримає горизонт, адже його наявність вимагає від нас певної поведінки). Отже, всяке сприймання вимагає від людини релевантної поведінки. Людина, за Гайдегером, є стурбованою: наша увага спрямована до предметів: як зв’язати горизонти? Тобто людина стурбована перспективою розгортання горизонту: горизонт змінюється завжди, тримаючи в напрузі наше сприймання і розуміння. Світ – це універсальний горизонт. Предмет є, тримаючи л-ну в напрузі: як бути з цим предметом? Праця Сартра «Нудота» - ми нудимось світом, який складає неявне знання, ми завжди долучені до світу своєю інтенціональністю; весь час перебуваємо в горизонті світу; в постійній напрузі; ми не бачимо світ прямо, лише торкаємося до світу через горизонт (через «феноменологічну дугу»).

Предмет нам дається прямо, горизонт – по дузі. Горизонт, таким чином, лише натякає на предмети, але прямо нічого нам не говорить.

Життєвий світ – ніби тут, але не є предметом. «Ніщо» - це те, що не може бути предметним, але є тут.

Світ є між мною і предметом, це посередник, якого я не бачу. Завдяки світу предмет для мене являє себе, несе суть. Горизонт мене зводить з предметом і зникає, це «ніщо», яке присутнє тут і тепер. Людина довіряє світу, сумніваючись у предметах, але для неї є дещо безсумнівне – це горизонт.

Світ – це домівка буття. Свідомість існує у формі знання. Знання – в предметному світі. Отже, предметна свідомість реалізує себе у формі знання. Предметом ми володіємо; горизонт ми розуміємо, адже світ завжди нам дається у вигляді смислу. Смисл або є, або немає: тоді як знаннями ми оволодіваємо поступово, то смисл є завжди цілісним. Розуміння є умовою можливості знань. Всяка думка є цінною, якщо вона поєднує в собі елемент знання і осмислення. Розуміння пов’язане з розумінням світу, а знання для нас завжди асоціюються з предметом. Смисл – розуміється (в горизонтах) і налаштовується (зорієнтованість людини: «як бути?»). Таким чином, людина може зрозуміти і зорієнтуватися в ситуації тоді, коли предмет знання змінюється. Розуміння смислу дає певну установку і можливість зорієнтуватися – предмети не втрачаються, тому що ми розуміємо.

9