4. Онтологія свідомості

Свідомість – вражаючий феномен Всесвіту. В свідомості велика сила людини і велика печаль: печаль у тому, що людина на відміну від тварин знає про свою майбутню смерть. Завдяки свідомості («иметь сознание» - означає «быть-со-знанием») ми знаємо, який нескінченний і дивний світ, і розуміємо, які ми слабкі і як мало можемо знати. Адже як відомо – «многіє знанія множать скорботу».

Свідомість часто заважає нам. Уявіть собі, що ви швидко біжите вниз по сходах, автоматично переставляючи ноги. Але тут втручається свідомість – ви подумали: «Як це я біжу і , не дивлячись, безпомилково попадаю на потрібну сходинку?» - і ви тут же можете спіткнутися або навіть впасти. (Приклад: стрибок через високий тин).

Свідомість дає людині другий світ – ідеальний. Перед тим, як щось зробити, людина спочатку подумки уявляє собі свою справу і її наслідки. У неї є багато таких ідеальних моделей дійсності, відчуттів, моделей смаку, запаху, за допомогою яких людина орієнтується в світі. (Приклади: запах гарячого хліба для голодного, модель зубної болі…). Отже, будь-яка дія людини спочатку програється в голові, а вже потім здійснюється.

Є й більш серйозні моделі: модель атому, Всесвіту; взагалі – закони науки – це ідеальні моделі світу. (Приклад: у Демокріта – в світі є лише атоми і порожнеча; у сучасного фізика – ідеальна модель атомарної структури світу).

Свідомість дає нам можливість відновлювати минуле і наперед визначати майбутнє, адже людське існування не можливе без пам’яті і без фантазії. Адже свідомість – це відчуття, емоції, пам'ять, воля, фантазія, мислення, тобто психіка людини. Свідомість ніде більше в природі не зустрічається і свідчить про винятковість людини. Можна без перебільшення сказати, що свідомість – це таємничий і могутній дар людству.

4.1. Ідеалістичне та матеріалістичне розуміння свідомості

В історії філософії свідомість або абсолютизувалась у вигляді деякого абсолютного духу, світового розуму, який творить світ – це позиція філософського ідеалізму. Або свідомість оголошувалась функцією мозку, яка полягає в тому, щоб відображати світ, створювати ідеальні моделі світу, за допомогою яких людина може пристосуватися до середовища – це думка філософського матеріалізму. (Приклад: вульгарний матеріалізм – «мозок виробляє думки, як печінка жовч ( Моєшот).

Існує також діяльнісна концепція свідомості: за Марксом, свідомість – це усвідомлене буття, це діяльне буття людини, яке в якості життєвої цілісності нав’язує людині відповідні форми свідомості, тобто діяльність взагалі – це «людська чуттєва діяльність, практика, суб’єктивність. Субєктивність для Маркса – це історична і соціальна обумовленість свідомості формами діяльнісного буття людини, її практичної діяльності.

За Гегелем, розум людини не лише могутній, але й хитрий. Його хитрість – у тому, що людина за допомогою за допомогою технічних винаходів змушує предмети природи взаємодіяти, здійснюючи при цьому свою власну мету. Тобто сили природи людина перетворює в засоби реалізації своєї мети, створюючи те, чого немає в природі.

За Фоєрбахом – людині (а також тварині) дані не фізіологічні стани її мозку, а зовнішній світ – об’єкт. Інакше кішка не кидалась би на мишу, а дряпала б власні очі.

Різниця між матеріальним і ідеальним полягає в тому, що закони мислення не співпадають з законами тих фізичних, хімічних і біологічних процесів, які відбуваються в цей час у мозку і які складають матеріальну основу свідомості.

Свідомість існує не лише я дещо, що належить даному суб’єкту, а і у вигляді форм суспільної свідомості, які зафіксовані засобами мови.

«Свідомість – це суб’єктивний образ об’єктивного світу». Додамо – креативний образ! Адже людина має можливість логічно зв’язувати і розвивати у власній свідомості думки таким чином, що вони виявляються не лише як копія сприйнятих об’єктів і зв’язків між ними; це завжди творчо перетворене відображення, в якому думка трансформує реальний хід подій. І в цьому сенсі свідомість може відриватися від природного ходу подій.

Свідомість – це вища, властива лише людям і пов’язана з мовленням функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній (в дамках, подумки) побудові дій і передбаченні їх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини за рахунок рефлексії.