69. . «Срібне століття» російської поезії та трагічні долі його представників

Межа ХІХ-ХХ ст. стала особливим етапом у розвитку російської словесності. Він увійшов до історії російської культури як «Срібна доба» (назва була обрана за аналогією із «золотою добою», яку ототожнювали з XIX ст., здебільшого - з пушкінською епохою). Дух всебічного оновлення панував і в російській ліриці. Як і в західній поезії, вирішальну роль у її розквіті відігравали нереалістичні тенденції. Найвизначнішими з-поміж них були символізм, акмеїзм і футуризм. Отже, картина поетичного життя в Росії першої чверті XX ст. вражає своєю строкатістю. У розмаїтий хор яскравих ліриків, так чи так пов'язаних з певними літературними течіями та школами, вливалися голоси поетів, що перебували поза будь-якими угрупованнями. Один із них належав Марині Цвстаєвій (1892-1941) - поетесі надзвичайної обдарованості та тяжкої долі. Трагічно склалося життя митців, що прийшли в російську літературу «Срібної доби». Трагічною була доля w самої російської культури: її дивовижний злет був перерваний жовтневим переворотом, що призвів до встановлення тоталітаризму в країні. З встановленням більшовицької влади культурна політика у державі була спрямована на руйнацію духовної спадщини царської Росії та знищення творчої інтелігенції. Відтоді над країною почала опускатися «залізна завіса», що більш як на 2/3 століття відокремила російську культуру від світового культурного розвитку. За умов штучної ізоляції та постійних ідеологічних переслідувань література невідворотно вироджувалася в офіційне «соцреалістичне» псевдомистецтво.

70. Місце б.Шоу в англійській та світовій літературі

Джордж Бернард Шоу – видатний англійський драматург, критик, романіст і громадянський діяч, був ще одним представником “нової драми” наприкінці XIX – першої половини XX століття. Натхнений новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику – інтелектуальний проблемний реалістичний театр. Одним з улюблених засобів впливу Шоу на свідомість своїх читачів та глядачів був парадокс. У такий спосіб він аж ніяк не намагався заробити дешеву популярність. Письменник мав на меті зовсім інакше – змусити людину по-новому неупереджено поглянути на традиційні цінності, звільнити її від влади застарілих стереотипів. Саме з цих причин Шоу віддавав перевагу “відкритим”, незавершеним закінченням, які не усували проблем, що розглядались у п’єсах, а навпаки, ставили нові. Драматург закликав сучасників піти важким і небезпечним шляхом Свободи, не тільки політичної чи економічної, а насамперед духовної.

71. Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Композиція і стиль твору.

омани і повісті Бальзака охоплюють усе розмаїття тогочасного французького життя. Вигадані Бальзаком персонажі, ситуації, події справляють враження надзвичайно переконливої картини. Повість «Гобсек» він присвятив барону Варту де Паноану, своєму давньому товаришу. Бальзак невипадково писав про те, що «суспільство — справжній історик, а він, письменник, тільки його секретар». Історію Гобсека розповідає адвокат Дервіль. У центрі повісті — незвичайна постать, представник французької буржуазії, лихвар Гобсек. Письменник описує свого героя так: «Волосся у лихваря було зовсім пряме, завжди охайно причесане, з сильною сивиною. Оченята, жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла. Гострий ніс, подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик, а губи були тонкі… Розмовляв він завжди тихим, лагідним голосом і ніколи не сердився».Гобсек — жорстокий капіталіст. Маючи мільйони, Гобсек живе в занедбаній кімнаті. Він безжалісно експлуатує клієнтів. Гобсек, як той павук, заманює людей до себе, а потім забирає у них все майно. Жертвам потім важко викупити свої речі. Гобсек старий, але на всьому економить.Після смерті Гобсека залишилося багато грошей, зіпсованих продуктів та інших цінностей. Кімната була захаращена меблями, срібними виробами, лампами, картинами, вазами, книгами, гравюрами… Срібло Гобсек не продав, бо відмовився взяти на себе витрати, пов’язані з доставкою. Він «здитинів і виявляв ту незбагненну затятість, яка розвивається у старих людей, одержимих сильною пристрастю, що переживає їхній розум».За життя Гобсек так і не скористався накопиченим багатством. Через таких, як Гобсек, ламаються долі багатьох людей. Ця повість навчає тому, що гроші — це не головне. Найбільша цінність — твоє добре серце.Отже, Гобсек знає гроші професійно, бо він лихвар, тобто людина, що дає гроші під заставу. Він розповідає Дервілю про своє життя, і поступово стає зрозуміло: в ньому майже ні для чого, крім грошей, місця не лишилося. Він прагнув мати гроші, бо вони дають свободу, а хто ж не хоче бути вільним. Але, накопичивши певну суму, Гобсек не зупиняється, бо розуміє: великі гроші дають владу. Саме ця насолода для нього найкраща. Він так захопився, що й не помітив, коли і як гроші стали володіти ним. То, може, гроші не потрібні? Це не так. Відсутність грошей у Ернеста де Ресто ледве не зруйнувала його надії і щастя. А от для його матері гроші стали джерелом усіх нещасть, бо вона не знала ані ціни грошам, ані небезпеки, яку вони крили. Розкидаючи гроші на Максима де Трая, на розкіш, вона забула про свій обов’язок перед чоловіком і дітьми. Гроші — річ небезпечна. Потрапити у залежність від них дуже просто, тому Фанні Мальво позичає у Гобсека стільки грошей, скільки може віддати, заробивши працею білошвейки. Та й Дервіль розуміє думку Гобсека, який позичає йому гроші під великий процент. Адже немає більшого тягаря, ніж тягар зобов’язаності за надану послугу. Часом це руйнує стосунки. Тому Гобсек позбавляє Дервіля необхідності почуватися вічно винним йому. Це ще один бік проблеми грошей.Таким чином, дослідивши проблему грошей, Бальзак дійшов висновку, що гроші потрібні людині, аби жити, не думаючи про них, а займаючись творчістю, справами тощо. Брак коштів призводить до занепаду моралі, як у Максима де Трая. Невміння керувати своїми потребами призводить до марнотратства й трагедії. Великі гроші дають владу. Але саме великі гроші часом забирають у полон життя людське, як це сталося з Гобсеком.