41. Поясніть значення понять «естетизм», «парадокс», «інтелектуальний роман».

Естетизм (від грец. аіsthesis — чуття, почуття, аіsthetion — здатний відчувати) — тенденція та художній рух в англійській літературі і мистецтві, які сформувалися наприкінці XIX ст. під впливом ідей Дж. Рескіна, В. Пейтера, творів О. Уайльда.

Парадокс (від греч.(грецький) parádoxes — несподіваний, дивний), несподівана, незвична (хоч би формою) думка (вислів, пропозиція), що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. У цьому сенсі епітет «парадоксальний», тобто нестандартний, такий, що відхиляється від найбільш поширеної традиції, протиставляється епітету «ортодоксальний», що розуміється як синонім слова «перевірений», тобто загальноприйнятий, буквально наступний пануючій традиції. Будь-який П. виглядає як заперечення деякої думки, що здається «безумовно правильним» (незалежно від того, наскільки вірно це враження); сам термін «П.» і виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки. Оскільки оригінальність вислову сприйняти набагато простіше, ніж упевнитися в його істинності або помилковості, парадоксальні вислови часто сприймають як свідоцтва незалежності, самобутності висловлюваних ними думок, особливо якщо вони до того ж мають зовні ефектну, чітку, афористичну форму

Саме «інтелектуальний роман» став жанром, що вперше реалізував одну з характерних нових рис реалізму XX в.- загострену потребу в інтерпретації життя, її осмисленні, тлумаченні, що перевищувало потребу в «розповіданні», втіленні життя в художніх образах. У світовій літературі він представлений не тільки німцями – Т. Манном, Г. Гессе, А. Деблином, але й австрійцями Р. Музилем і Г. Брохом, росіянином М. Булгаковим, чехом К. Чапеком, американцями У. Фолкнером і Т. Вулфом, і багатьма іншими. Але в джерел його стояв Т. Манн

42. Яку роль у творі відіграє фантастичний елемент? Що вас дивує більше: містичні властивості портрета чи реакція оточення на незмінну красу Доріана Грея?

До сюжету роману автор твору О. Уайльд вводить незвичайний фантастичний елемент: намальований талановитим художником Холлуордом, портрет Доріана Грея вийшов напрочуд гарним. Це був справжній шедевр. Доріан висловлює своє палке бажання, щоб його обличчя завжди зберігало свою красу, молодість, а замість нього старів портрет. І сталося неймовірне: роки наче обминали "чарівного принца" Доріана, не залишаючи на його обличчі жодного відбитку пережитого. Зате портрет був наче його матеріалізованою душею. На ньому відбивалися всі аморальні, ганебні вчинки Доріана. І з кожним його ганебним вчинком портрет ставав дедалі огиднішим. Відбилися тут і розпусні зморшки, і кров на руці вбивці, і лицемірна усмішка, коли Доріан одним вчинком вирішив відкупитися від долі, спокутувати величезні свої гріхи. Цей таємничий тісний зв'язок між героєм і портретом зберігається до кінця життя Доріана. А коли Доріан вирішує розірвати цей зв'язок, знищивши портрет, то, встромивши ніж у портрет, убиває самого себе.

43. Верлібр — вірш з неримованим ненаголошеним рядком, перехідне явище між поезією і прозою. У верлібрі спостерігаються певні ритмічні періоди або такти, що мають переважно змістове завершення. Одним з основоположників і визнаним майстром верлібру вважається В. Вітмен. Значного поширення набуває в поезії XX століття. 

44. Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 — початку 20 століть.Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Декаданс як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було застосовано цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорсткі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв «присмеркової доби», коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій зміст. Відтак митці закликалися до подолання кризової ситуації, до створення нових естетичних та етичних цінностей, які випливали б з основ тогочасної, ще досить молодої «філософії життя», яка реабілітувала не просто ірраціональні принципи, а й критерій єдності світу. В цьому аспекті представники декадансу були близькі до символістів.

45. Естетизм - це збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Він виник у Англії наприкінці XIX ст., як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея "мистецтва заради мистецтва", що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. На його формування вплинули філос

46. Імпресіонізм — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. офські ідеї Джона Рескіна та Волтера Патера. Найяскравіший представник - Оскар Вайльд.

47. Інтелектуальна проза - художній прозовий твір, в якому теми, проблеми та персонажі уособлюють різні сторони авторської думки, й розкривають певну соц. або філософську думку.

48. Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття ( 1870-1890).Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Принципи натуралізму за Е. Золя:відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об'єктивізм;звернення літераторів до "заборонених" тем. Митці-попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п'єсу, поему; історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві

49. Неоромантизм - стильова хвиля модернізму визначальною рисою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом, характерним для романтизму завдяки могутній силі особистості (надособистість), здатно перетворити бажане на дійсне. Представники : Кнут Тамсон, Стівенсон, Кіплінг, Леся Українка, Олена Теліга, Олег Ольжич.

50. Александрі́йський ві́рш — римований 12-складник із цезурою посередині, обов'язковим наголосом на 6-му і 12-мускладах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим.

51. Парадокс (від греч.(грецький) parádoxes — несподіваний, дивний), несподівана, незвична (хоч би формою) думка (вислів, пропозиція), що різко розходиться із загальноприйнятою, традиційною думкою з даного питання. У цьому сенсі епітет «парадоксальний», тобто нестандартний, такий, що відхиляється від найбільш поширеної традиції, протиставляється епітету «ортодоксальний», що розуміється як синонім слова «перевірений», тобто загальноприйнятий, буквально наступний пануючій традиції. Будь-який П. виглядає як заперечення деякої думки, що здається «безумовно правильним» (незалежно від того, наскільки вірно це враження); сам термін «П.» і виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки. Оскільки оригінальність вислову сприйняти набагато простіше, ніж упевнитися в його істинності або помилковості, парадоксальні вислови часто сприймають як свідоцтва незалежності, самобутності висловлюваних ними думок, особливо якщо вони до того ж мають зовні ефектну, чітку, афористичну форм 52. Психологічний роман — різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» й «найтонших порухів її душі». У своїй класичній формі сформувався у французькій і російській літературах у XIX ст. В XX ст. його вплив розповсюдився на світову літературу. у.

53. Реалізм (лат. речовий, дійсний) – Напрям у літературі та мистецтві, що ставить за мету правдиве відтворення дійсності в її типових рисах.

54. Си́мвол (англ. symbol символ) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.Знаком можуть виступати об'єкт, зображення, написане, слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстракттного поняття). Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.Прикладами символів можуть бути символи, що використовуються на картах, щоб позначити місця, варті уваги: перехрещені шаблі для позначення поля бою; цифри є символами що позначають числа

55. Символізм — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчостісимвол — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. У Росії - Михайло Врубель, Микола Гущин, Мікалоюс Чюрльоніс, " Червона троянда "," Блакитна троянда "У Польщі - Яцек Мальчевський, Владислав Подковінскій.В Англії - Обрі Бердслей, Джордж Фредерік Уоттс.У Бельгії - Фернан Кнопф, Ксавьє Меллер, Вільям дегув де Нункве, Жан Дельвіль.У Франції - Гюстав Моро, Анрі Фантом-Латур, Одилон Редон, Пюві де Шаванн, Ежен Каррьєра

56. инестезія (грецьк. synaesthesis — одночасне відчуття) — художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

57. Соціально-психологічна проза - одно з яскравий досягнень реалізму ХХ ст., в якому реалізувалася характерна для цього напряму установка на ретельний аналіз громадського життя і внутрішнього світу особи. Від початку формування реалізму в нім розвивалися дві течії: соціологічний, який акцентував увагу на дослідженні суспільства як певній цілісності (Бальзак), і психологічний, первинним об'єктом дослідження якого була особа, вписана в конкретний історико-суспільний контекст (Стендаль).

58. Сугестія – це вплив на читача не через аргументацію чи логічну систему висновків, а за допомогою навіювання йому певного настрою. Сугестія стала однією з головних художніх ознак поезії символістів. У сугестії поезії головну роль відіграють асоціативні зв’язки, яскрава метафорика, синтез художніх явищ у межах багатозначного ліричного сюжету, активізація ритмомелодики. До сугестивної поезії належать вірші П. Верлен й А. Рембо.

59. Рома́н філосо́фський — великий епічний твір, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора.Як окремий жанр сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер — «Кандід, або Оптимізм», «Простодушний», «Мікромегас»; Дені Дідро — «Жак-фаталіст та його господар»), виник з необхідності популяризації філософіїраціоналізму, сатиричного зображення суспільних норм, законів і політичних подій.

60. Збірка «Квіти зла» Ш.Бодлера.

Шарль Бодлер є одним із зачинателів символ му, але у його творчості, і зокрема у збірці "Квіти зла", поєдналися романтичні й власне символі1 елементи. Вірші у "Квітах зла" мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані - предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, якими ховається ідея, абстракція, що перетворює предметно-емпіричні образи в символи Становище поета в тогочасному суспільстві бачиться Бодлеру безправним і трагічним. Поет приречений на нерозуміння. Дивовижне, воістину символічне втілення здобули ці думки у вірші "Альбатрос". Тут - усе символ: і Альбатрос - великий прекрасний сильний птах, і моряки, які спіймали його, щоб посміятися і познущатися з нього. Альбатрос - образ-символ поета. Бодлер називає птаха "королем блакиті". Йому, поетові, він співчуває, бачачи, як "волочаться за ним великі білі крила, як весла по боках розбитого човна". У руках моряків Альбатрос утратив свою силу й могутність: його "ходити по дошках природа не навчила". Але, попри увесь цей трагізм, у голосі автора немає приниженості. Навпаки, в останніх рядках вірша відчувається не лише гордість за поета, але й виклик тим, хто його принижує