18. Поезія Поля Верлена .

Риси індивідуального, новаторського стилю П. Верлена помітні вже в ранніх поезіях, але протягом усього творчого шляху вони зазнавали деяких змін, трансформувалися. Важливою ознакою стилю Верлена є філософське осмислення теми. У П. Верлена — самобутні зображувально-виражальні мовні засоби, до яких належать передусім тропи, віршова форма, поетичні фігури. Для його поетики характерні образи-символи, наявність односкладних, але разом із тим достатньо насичених речень. У поезіях Верлена є оригінальні композиційні варіації, строфічні побудови, особлива форма вислову. Поет старанно дбав про відповідність композиції і змісту віршів, точності вислову, шліфував кожне слово. І з-під пера поета виходить яскрава, вражаюча лірична мініатюра. Але найкраща пам'ять і шана Полю Верлену — це його поезія, своєрідна, оригінальна, справді новаторська, що являє собою цікаву сторінку в багатющій скарбниці світової літератури

19. Поезія А.Рембо. А.Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усе, що йде ззовні («загальноприйнятні» норми моралі або універсальні «закони розуму», «здоровий глузд» або «добрий смак»), він сприймав як нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла. Поет не терпів не лише ніякого насильства, а й «приручення до середовища», відчуваючи себе істотою, що належить до «іншої раси», «чужинцем» у світі, настільки ж неприємним для оточення, наскільки й воно було неприємне йому.Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». «Я той» хто страждає, і хто збунтувався», — писав митець в «Осяяннях». Мова йде не тільки про бунт проти зовнішнього світу, а передусім проти себе, оскільки найбільше він ненавидів саме своє «я» — продукт виховання психологічних, 'моральних, інтелектуальних звичок. Це «я» для нього не вичерпувало людської суті, воно — маска, за якою ховаються інші, невідомі ірраціональні сили, що творять дійсну сутність людини і потребують звільнення. На думку письменника, існування особистості у буденній

20. Теорія естетизму О. Уайльда та її відображення у романі „Портрет Доріана Грея”. В самому сюжеті роману закладена головна ідея естетизму про безумовну перевагу мистецтва над реальним життям, як приклад, остання сцена, коли Доріан намагався вбити своє зображення на портреті. А це в свою чергу доводить, що філософія насолоди не може заповнити духовний світ людини. Оскар Уайльд впевнений - існує щось заховане в самій красі та мистецтві, що вказує не тільки на шлях насолоди, але також може призвести до страждань внаслідок зіткнення з недосконалим реальним світом, який люди створили для себе. А це означає, що мистецтво диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. На думку Уайльда, мистецтво, не виражає нічого, крім самого себе, існує самостійно і розвивається за своїми законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно вище від життя. Саме ці погляди письменник і висвітлив у романі «Портрет Доріана Грея»

21. Духовна деградація особистості в романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

Головний герой деградує морально, його внутрішній світ повністю протилежний його зовнішності. Доріан обирає марнославний спосіб життя, заради свого задоволення. Виправдовується важким дитинством, суворим вихованням, аніж протистоїть труднощам та спокусам. Він опустився настільки, що повірити в це складно, особливо якщо мова йде про людину з такої гарної родини, та ще й з такою ангельською зовнішністю. Тим не менше, це сталося. Звичайно, слід розібратися в причинах того, що сталося з цим Доріаном Греем, адже його помилку повторити не хоче ніхто. Життєві помилки цього молодого чоловіка мали надзвичайно серйозні наслідки, причому не тільки для нього одного, але і для багатьох тих, хто його оточував – він став причиною бід багатьох людей.