2. Публіцистична діяльність «Руської трійці», видавничі спроби.

Тим часом під впливом знайомства з творами українських письменників східноукраїнських земель, з виданнями на тих землях, як також розвитку національно-культурного життя серед суспільства інших народів, що були в тій же державі, та творів таких представників їх як Шафарик, Коляр, Караджич та ін., і особистого знайомства з чеськими представниками, як Коубек, Зай та ін., твориться гурток піонерів українського національно-культурного відродження Галичини. Душею цього гуртка, що ввійшов до історії під назвою "Руська трійця", стає Маркіян Шашкевич із найближчими однодумцями — Я.Головацьким (1814-1888) та І. Вагилевичем (1811-1866).

Оцей-то гурток, після відмови М. Шашкевичеві в дозволі на видання часопису, береться до видання альманаху під назвою "Зоря".

Зміст цього альманаху складався з народних пісень та наукових розвідок. Але перший його випуск на 1834 р. цензурою не було допущено до друку. Однією з причин цензурної заборони були, між іншим, такі рядки одного з віршів:

"Заспіваю, що минуло, Передвіцького згляну час: Як весело колись було, А як сумно нині в нас".

Годі було сумувати. Редакторів потягнено було до відповідальності, переведено було ревізію в М. Шашкевича. Але все це не розбило розпочатої гуртком праці. Зокрема М. Шашкевич не падав духом. Огрітий глибокою любов'ю до свого народу, щирий і непохитний, робив він такий висновок: "Коли не можна друкувати руської книжки у Львові, то несемо її до Відня, а коли і там не пустять на світ Божий, то лишається ще свобідна Угорщина". Тому заохочує своїх однодумців до витривалості і до дальшої праці.

Ідейно-художньою основою творчості «Руська трійця» вважала фольклор як історично правдиве відображення життя народу, вираження його «руської душі».

Діячі «Руської трійці» ставили народну поезію вище за тогочасну галицько-українську літературу, що розвивалася в руслі шкільного класицизму. Народним вважалися фольклорний твір або близький до нього. Вміщені в «Русалці Дністровій» українські історичні пісні про козацтво, про боротьбу проти іноземного поневолення, пісні про кохання, зразки народної обрядової лірики, а також переклади сербських пісень і фрагментів з «Краледворського рукопису», переважно інтимного плану, покликані були представити самобутній «народний стиль» як основу нової літератури.

Фольклористичні погляди «Руської трійці» значною мірою викладені в опублікованій у «Русалці Дністровій» рецензії М. Шашкевича на збірник «Ruskoje wesile». У цьому першому в галицько-руських виданнях зразку критичної рецензії Шашкевич дорікав Лозинському за описовість, відсутність глибокого осмислення народних пісень з погляду актуальних завдань національно-культурного розвитку, вимагав визначати час виникнення фольклорних творів, спільне в піснях прадавніх і «нинішніх» (це мало доводити єдність народу), їх жанрово-сюжетні ознаки, особливості поетики тощо.

Основною ознакою народності в літературі «Руська трійця» вважала народну мову. У руслі романтичної абсолютизації мистецтва орієнтація робилася на народнопоетичну, а не на живу розмовну мову. Та важливо, що діячі «Руської трійці» в своїй творчості орієнтувалися не лише на галицький мовний діалект, а й на мову основної маси українського народу, вживану у фольклорі та літературі Наддніпрянщини. Саме поняття народної мови М.Шашкевич та його романтичні однодумці розуміли як невіддільне від поняття «духу» народу. Тим-то створити літературу народною мовою означало разом з мовою ввести у письменство її носія — народ.

У «Передговорі к народним руським пісням» «Русалки Дністрової» І.Вагилевич виклав романтичну концепцію «руського народу» та етнічної самобутності наддністрянських українців. На його погляд, народна субстанція склалася переважно ще в Київській Русі і згодом вистояла в тяжких умовах іноземної експансії та соціального гніту. На цій концепції позначився певний вплив гердерівського трактування слов'ян як ідилічного, миролюбного «голубиного» народу. Водночас, на думку І. Вагилевича, в часи «ужасної недолі» — монголо-татарської навали — і в добу козаччини, уславленої «лицарськими ділами», в народі сформувалися героїчні риси характеру.

Якщо у «Святій Русі», за Вагилевичем, існувала соціальна гармонія у відносинах між князями, боярами і простолюдом, то в період занепаду загальноруської державної єдності внаслідок князівських міжусобиць (чим скористалися зовнішні вороги) з'явилися свої «лукаві хіснолюбці, які, приставши до ворогів, чуженіли, а здвигшися з ними, кували чіпи своїм браттям».

Оскільки в історичній концепції «Руської трійці» основною дійовою особою вважався народ, між історією і фольклором ставився знак рівності. («...Народ руський прославлявся, гараздував, білився, боровся, розбивав тугу і надіявся — таким конче і гадкам його, і пісням бутаґ, — писав у «Передговорі...» І. Вагилевич). Історія трактувалася побратимами як розвиток у певних національних і тільки частково соціальних відносинах, родинно-побутових стосунках «народного руху» (при цьому історичний час уявлявся лише частиною сакрального, християнського, часу, вічності). Сучасний народ вони трактували як наступника попередніх поколінь, життя яких вважали прикладом для наслідування. У дусі романтизму «Руська трійця» дивилася на сучасність із позицій ідеалізованого минулого.