2. «Автобіографія» поета як документ виключної сили і високої художньої майстерності.

Автобіографія Тараса Шевченка - автобіографічний лист Тараса Шевченка, написаний орієнтовно в першій половині лютого 1860 року у Петербурзі на прохання редактора журналу «Народное чтение» Олександра Оболонського.

Є дві редакції автобіографії.

Перша — в автографі поета (зберігається в Інституті літератури імені Тараса Григоровича Шевченка АН УРСР). Текст її незакінчений, без назви. Вперше надрукований в журналі«Киевская старина» (1885, № 11) під назвою «Автобиография Т. Гр. Шевченка, писанная для „Народного чтения“». Автобіографія в першій редакції охоплює життя поета до часу її написання. Найдокладніше висвітлено кріпацькі роки і стисло — арешт 1847, заслання, роки після заслання. Зовсім не згадано арешт 1859 року.

Друга редакція автобіографії — текст, датований 18 лютого 1860, що його редагував і пристосував для підцензурного перегляду Пантелеймон Куліш за згодою автора. Окремі подробиці й доповнення він міг внести зі слів самого Шевченка. Внаслідок переробки автобіографії її обсяг було збільшено майже вдвічі, творові надано публіцистичного спрямування. Поет авторизував цей варіант автобіографії: в листах до В. Шевченка 22 квітня 1860 року та В. Фліорковського 27 липня 1860 року посилався на неї як на свій твір. Цю редакцію вперше надруковано в журналі «Народное чтение» (1860, № 2) під назвою «Письмо Т. Г. Шевченка к редактору „Народного чтения“». Біографію поета тут доведено лише до 1844 року.

Публікація автобіографії привернула увагу передової громадськості до справи звільнення Тараса Шевченка з кріпацтва, яку проводив літературний фонд. Автобіографія— важливе джерело відомостей про Шевченка, в ній висловлено і ставлення поета до пережитого. Очевидно, через віддаленість подій у часі Шевченко припустився кількох неточностей у назвах і датах (місцем свого народження назвав село Кирилівку, тоді як насправді народився у Моринцях. В автобіографії сказано, що Шевченко втратив батьків на восьмому році життя, а справді поетова мати померла 20 серпня 1823 року, батько - 21 березня 1825 року. В інших випадках слід також уточнити дати: Академію Мистецтв Шевченко закінчив 1845, на заслання його відправлено 31 травня 1847 року, звільнено із Новопетровського укріплення 2 серпня 1857 року).

До автобіографії постійно зверталися дослідники життя й творчості Шевченка. Відразу ж після першої публікації її передруковано в багатьох виданнях. Микола Добролюбов навів майже повністю автобіографію поета в рецензії на «Кобзар» 1860 року. 10 червня 1860 року її переклад німецькою мовою опубліковано в науковому додатку до газети «Leipziger Zeitung».

3. «Щоденник» т. Шевченка – джерело для розуміння його естетичних смаків і переконань.

Щоденник Тараса Шевченка, написаний у 1857-1858 роках, за жанровим означенням можна віднести до так званої діарної (діаріушної) прози, яка в українській літературі має глибоке коріння.

Для нас цікаво також, що Т. Шевченко ототожнює поняття «щоденник» та «літопис», зве його «журналом», «хронікою», «прозаїчною хронікою», інколи «записником» — прямі вказівки на те, що поет цілком свідомо з'єднує себе із традицією діаріушної прози, а передусім із «Журналом» М. Ханенка, хоча про нього й не згадує. І справді, щоденник Т. Шевченка не просто фіксація подій чи зустрічей з різними людьми (є й це, й цілком документальна), а на мистецькому рівні створене художнє тіло, з чудовими лаконічними описами природи, як у записі від 5 вересня 1857 р.: «Все більш та більш міняються береги Волги, набираючи одноманітного і суворого вигляду. Плоскі височини правого берега покриває ліс, здебільшого дубовий. Де-не-де, та й то зрідка, блисне біла береза або матові стовбури осики».

"Щоденник" Т. Шевченка є невичерпним джерелом для розуміння його естетичних смаків і переконань. Крім поривань до істини, важливим у його уявленні було тяжіння до краси, гармонії. "Яким живлющим і дивним є вплив краси на душу людини", - занотував він 18 листопада 1857 p., високо цінуючи красу і в природі, і в мистецтві. Але сухе, схоластичне теоретизування з приводу краси і прекрасного було для Т. Шевченка неприйнятним. Прочитавши книжку К. Лібельта "Естетика, або наука про прекрасне", він записав: "Для людини, обдарованої... божественним розумом — чуттям, подібна теорія е порожньою балаканиною і навіть більше того — шарлатанством. Якби ці мертвотні вчені-естетики, ці хірурги прекрасного замість теорії писали історію образотворчих мистецтв, то від цього було б значно більше користі. Базарі переживе цілі легіони Лібельтів". Т. Шевченко мав на увазі італійського митця й дослідника мистецтва Джорджо Базарі, який 1550 р. опублікував сто тридцять три "Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів". Це були не просто біографії видатних митців, а справді фахова розповідь про красу їхньої творчості, тому вона так захопила Т. Шевченка.

Але захоплювала поета не краса заради краси. Він сприймав її в філософському, глибоко сердечному розумінні. Високо цінуючи, наприклад, талант М. Гоголя, він обов'язково наголошував, що це "справжній знавець серця людського і наймудріший філософ. Навіть найбільший поет повинен побожно схилятися перед ним, як людинолюбом". Відчувши, що традиція М. Гоголя творчо відгукнулася в прозі М. Салтикова-Щедріна, Т. Шевченко ще раз засвідчив свою істинну повагу до цього генія і звернувся до письменників із закликом поставити своє слово на захист людини і всього людяного в житті: "Друзі мої, щирі мої! Пишіть, подайте голос за цю бідолашну, принижену голоту! За цього зневаженого, безсловесного смерда!". Отже, краса мистецька повинна бути ще й дійовою, войовничою і цілеспрямованою. Тільки тоді про неї можна буде сказати словами самого поета із "Щоденника": "...У нас нема зерна неправди за собою" .

Можна стверджувати, що Т. Шевченко добре розумівся і на чужих мистецьких творах, і знав ціну самому собі. Коли він писав, що його життя і творчість є частиною історії українського народу, то це були не просто слова. Водночас він не нехтував чужим словом, сказаним про себе. Навпаки, його непокоїло те, що про нього ніби зовсім забула літературна критика:

Либонь уже десяте літо,

Як людям дав я "Кобзаря",

А їм неначе рот зашито,

Ніхто й не гавкне, не лайне,

Неначе й не було мене, —

писав він у вірші "Хіба самому написать..." у далекому вигнанні на Кос-Аралі і продовжував:

Мені, було, аж серце мліло,

Мій боже милий! Як хотілось,

Щоб хто-небудь мені сказав

Хоч слово мудре; щоб я знав,

Для чого я пишу? Для кого?

За що Вкраїну я люблю?

Чи варт вона огня святого?...

На думку Т. Шевченка, критика повинна відповідати на питання, для чого і для кого твориться література, і ця її (критики) думка порівнювалась із Святим письмом, якщо вона була справді святою правдою. На жаль, такої повної правди про свою творчість Т. Шевченко за життя не встиг почути. Зате в наступні десятиліття його поезія опиниться в центрі українського літературознавства. І залежно від того, під яким кутом зору розглядатимуть її критики й історики літератури, таких відтінків і набуватимуть літературознавчі школи. Як з'ясується пізніше, поезія Шевченка була вдячним матеріалом для всіх відгалужень історичної школи (порівняльно-історичного, психологічного та ін.), а в XX ст. ним активно займатимуться і представники філологічної школи" і міфологи, і структуралісти, і навіть дослідники найновіших літературних стилів — імпресіонізму, сюрреалізму та ін. Воістину, справжній геній ніколи не вміститься в рамки будь-якої літературної "моди". Він - синкретичний, а отже, і судження про нього можуть бути синкретичними, всебічними.

Лекція № 4.

Суспільно-політичні та культурно-національні

передумови появи журналістики на Галичині.

Зміст

1. Культурно-національні обставини появи української журналістики.

2. Публіцистична діяльність «Руської трійці», видавничі спроби.

3. Значення альманаху «Русалка Дністровая».

Ключові слова: нова українська журналістика, Руська Трійця, «Русалка Дністровая», альманах, національна свідомість.

Література

1. Гром’як Р. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття): Навчальний посібник / Р. Гром’як. – Тернопіль, 1999. – 242 с.

2. Єфремов С.О. Історія українського письменства / С.Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – 688 с.

3. Жулинський М. Григорій Квітка-Основ’яненко / М. Жулинський // Дивослово. – 2004. – №10. – С. 39 –43.

4. Історія української літератури. ХІХ століття : У 3 кн. Кн. 1 : Навч. посібник / За ред. М.Т. Яценка. – К. : Либідь, 1995. – 368 с.

5. Михайлин І. Історія української журналістики. Кн. 1 Період становлення: від журналістики в Україні до української журналістики. Підручник. – Х., 2000.

6. Рябчук М. Маркіян Шашкевич – заспівувач національно-культурного відродження Західної України / М. Рябчук // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 3. – С. 101 – 105.

7. Салига Т. Україна одна! І Шашкевич творив для неї!: у 200-річний ювілей Маркіяна Шашкевича: історико-літературний аспект і сьогочасні проблеми / Т. Салига // Літературна Україна. – 2011. – № 18 (5 травня). – С. 5, 12.

8. Самохвал В. А. Квітка-Основ’яненко «Конотопська відьма» / В.А.Самохвал // Все для вчителя. – 2012. – № 17 – 18. – С. 168 – 170.

9. Свиридюк І. Будителі української свідомості на західноукраїнських землях І половини XIX століття / І. Свиридюк, Л. Орленко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 9. – С. 34 – 38.

10. Сичик О. В. Пробудження національного життя в Західній Україні / О. В. Сичик // Історія та правознавство. – 2011. – № 6. – С. 19 – 21.

11. Слободянюк Ж.Л. Початок національного відродження. Історія України / Ж. Л. Слободянюк // Історія та правознавство. – 2013. – № 6. – С. 24 – 28.

12. Трофименко В. Літературно-естетичні погляди Г.Квітки-Основ’яненка в контексті європейського просвітництва / Трофименко В. // Слово і час. – 1997. – № 9. – C. 36 – 42.

13. Шевчук В. Розмисел про культурно-стилістичні епохи: Коли почалася нова українська література / Шевчук В. // Українська мова та література. – 1998. –№ 7, 8.

14. Чижевський Д.І. Історія української літератури / Д.І. Чижевський. – К. : Видавничий центр «Академія», 2003. – 568 с.

Запитання до самоконтролю

1. Назвіть культурно-національні обставини появи української журналістики. Як українська література і журналістика вплинули на пробудження національної свідомості українського народу?

2. Схарактеризуйте основні моменти публіцистичної діяльності «Руської трійці» та їх видавничі спроби.

3. У чому полягає значення альманаху «Русалка Дністровая» для розвитку української літератури і публіцистики?