2. Насильницькі статеві злочини Зґвалтування (ст. 152 кк)

Найтяжчим статевим злочином і найпоширенішим є зґвалтування, приблизно 70-75% статевих злочинів це зґвалтування. Презирство та зневага до насильників було у всі часи і навіть в УВП. Соціологічні дослідження показують, що кожне п‘яте зґвалтування відбувалося за обставин, що характеризують поведінку потерпілої (потерпілого) неоднозначно, більше 10% потерпілих стають потерпілими в стані алкогольного сп'яніння і т.п. Поведінка потерпілої особи при зґвалтуванні повинна бути врахована при визначенні відповідальності і призначенні покарання. Але при будь-якій репутації потерпілої особи, закон стоїть на варті її гідності.

Зґвалтування - це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є статева свобо­да, та статева недоторканість особи.

Додатковим об'єктом може бути нормальний фізичний і психічний розвиток неповно­літнього (за наявності відповідного потерпілого) та здоров'я осо­би (у разі зґвалтування, поєднаного з фізичним насильством).

Потерпілим від цього злочину може бути й особа, яка перебу­ває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. На кваліфікацію за ст. 152 не впливає моральний аспект характе­ристики потерпілої особи (наприклад, вона є повією, веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зноси­нах, які поєднуються із:

1. застосуванням фізичного насильства;

2. погрозою його застосування (воля потерпілого придушується);

3. з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).

Під статевими зносинами розуміється природний (гетеросексуальний) статевий акт між особами протилежної статі. Медики визначають статеві зносини так - це фізіологічний акт, направлений на продовження роду, тому може відбуватися тільки між представниками різних статей.

Злочин вважається закінченим з мо­менту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні).

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої і чоловічої статі визнаються зґвалту­ванням, є вичерпним. Тому не є кримінальне караними, наприк­лад, настирливі, неодноразово повторювані пропозиції особі вчи­нити з нею природний статевий акт. Дії особи, яка домоглася згоди потерпілого на статевий акт не за допомогою фізичного чи психіч­ного насильства або використання безпорадного стану, а шляхом обману, зловживання довірою, наприклад, освідчення у коханні, обіцянки укласти шлюб, подачі заяви до відділу РАГСу, не містять розглядуваного складу злочину.

Фізичне насильство при зґвалтуванні спрямовується на те, щоб подолати здійснюваний або очікуваний з боку потерпілої особи фізичний опір, пов'язаний з її небажанням (справжнім, а не удава­ним) вступити у статевий контакт.

Нанесення під час зґвалтування або замаху на нього удару, по­боїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушко­джень потрібно кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 152.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і посягання на внутрішні органи тіла людини - застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну в поєднанні з міцними спиртними напоями).

Оскільки зґвалтування передбачає, що статеві зносини скоюються крім або проти волі жінки. Тому, якщо статевий акт був вчинений добровільно, але партнер був садистом, то кваліфікуються дії по наслідках.

Погроза - це залякування потерпілої особи застосуванням фізич­ного насильства. Вона може виявитися у формі висловлювань, жес­тів, інших дій (наприклад, демонстрації зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона буде протидіяти ґвалтівни­кові й не виконає його вимог, ця погроза буде негайно реалізована. Адресатом погрози може бути не лише потерпіла особа, а й інші особи, наприклад, її близькі родичі (зокрема, діти, батьки). Погроза вчинити вбивство охоплюється роз­глядуваним складом злочину і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорад­ного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може розуміти характеру й значення вчинюваних з нею дій або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові. Причинами безпорадності потерпілої особи виступа­ють зокрема, її фізичні вади (наприклад, відсутність кінцівок або їх параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке захворювання, сильне сп'яніння, психічне захворювання, непритомний станом, застосуванням сильнодію­чих або інших речовин.

Стан сп'яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у тому разі, коли внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідомлювала навколишню обста­новку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвалтів­никові. Слід мати на увазі, що згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не є згодою на статеві зносини.

З урахуванням ст. 17 добровільна відмова від доведення зґвал­тування до кінця виключає кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровіль­ною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. Мотиви добровільної відмови від доведення зґвалтування до кінця можуть бути різними. Така відмова може бути обумовлена, наприклад, заявою (байдуже - правди­вою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СПІД або венеричне захворювання, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий зв'язок у більш сприятливій обстановці або погрозою потерпілої особи вчинити після зґвалтування само­губство.

Суб'єктом розглядуваного злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. При так званому посередньому вчиненні злочи­ну стать ґвалтівника може збігатися зі статтю потерпілої особи. Співвиконавцем злочину - учасником групового зґвалтування - може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природ­ний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його по­вторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передба­чених статтями 153-155 (ч. 2 ст. 152), групою осіб або зґвалтуван­ня неповнолітньої чи неповнолітнього (ч. З ст. 152), а особливо кваліфікуючими ознаками - спричинення особливо тяжких на­слідків та зґвалтування малолітньої чи малолітнього (ч. 4 ст. 152).

Зґвалтування, вчинене повторно, має місце у тому разі, коли його скоїла особа, яка раніше вже вчинила злочин, передбачений ст. 152, або один із злочинів, передбачених статтями 153, 154, 155. На кваліфікацію за цією ознакою не впливає те, була особа засу­джена за раніше вчинений злочин або ні, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину, скоїла вона раніше закінчений зло­чин або замах на нього.

Вчинення двох або більше природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою, коли винний діє без значної перерви у часі з єдиним злочинним наміром, є одиничним злочином і не утворює повторності зґвалтування.

Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування слід вважати осіб віком від 14 до 18 років, а малолітніми - осіб, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.

Ці кваліфікуючі ознаки інкримінуються в судовій практиці винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює на­сильницький статевий акт з неповнолітньою чи малолітньою осо­бою, а й у тому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Непов­нолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведе­но, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб - співвиконавців діє узгоджено з метою вчи­нення насильницького статевого акту з однією або декількома по­терпілими особами. Для інкримінування розглядуваної кваліфікуючої ознаки не вимагається попередньої домовленості між учасниками злочину. Узгодженість дій співвиконавців може виникнути вже безпосеред­ньо в процесі зґвалтування. На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не впливає те, вдалося чи ні кожному із ґвалтівників вчинити природний стате­вий акт з потерпілою особою. Злочин, передбачений ч. З ст. 152, є закінченим з моменту початку статевих зносин хоча б одним учас­ником групового зґвалтування.

Як співвиконавство зґвалтування розглядаються дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосеред­ньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою осо­бою. Тобто учасником групового зґвалтування визнається і той, хто нездатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпо­тент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак мо­же виконати частину об'єктивної сторони злочину.

Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є співвиконавством. Це, напри­клад, сприяння його вчиненню шляхом надання для статевих зно­син приміщення, заманювання жертви у місце посягання на неї, застосування насильства до того, хто намагається перешкодити вчиненню злочину.

Особливо тяжкими наслідками зґвалтування (оціночне понят­тя) можуть бути визнані, зокрема, смерть через необережність або самогубство потер­пілої особи, тяжке тілесне ушкодження, зараження вірусом імуно­дефіциту людини або сифілісом. В такому випадку дії винного охоплюються ч.4 ст. 152 і додаткової кваліфікації не потребують.

У судовій практиці визнається, що психічне ставлення винного до особливо тяжких наслідків може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Водночас умисне вбивство потерпілої особи, вчинене в процесі зґвалтування чи замаху на цей злочин або відразу після нього, по­трібно кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 (вбивство, поєднане із зґвалтуванням) і відповідно ст. 15 та ч. 4 ст. 152 або ч. 4 ст. 152 (за ознакою особливо тяжких наслідків).