2.Зловживання правом.

Одним з основних принципів цивільного права є неприпустимість зловживання цивільним правом. У правовій літературі існує різне ставлення до самого поняття «зловживання правом». Зловживання правом проявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне право, неправомірно його здійснює. Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, припускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право. Зловживати правом у буквальному розумінні означає використовувати своє право із злими намірами. У зв'язку з цим обов'язковою ознакою зловживання правом визнається обов'язкова наявність в особи суб'єктивного цивільного права, тобто здійснювати своє право, в тому числі і зловживати ним, можна лише будучи наділеним цим правом.

Проблема зловживання суб’єктивними правами завжди була актуальною для юридичної науки та, як вже було зазначено, тісно пов’язана із самим поняттям «суб’єктивне право». Суб’єктивне право є міра дозволеної поведінки суб’єкта цивільного правовідношення. Суб’єктивне цивільне право – складне юридичне утворення, яке складається з юридичних можливостей, наданих суб’єкту. Якщо ж особа вчиняє певні дії не на основі свого суб'єктивного права, то не може бути й мови про зловживання правом, оскільки тут матиме місце неправомірне (протиправне) діяння у чистому вигляді (особа вчиняє дії, на вчинення яких не має права).

Щодо тлумачення самого терміна «зловживання правом» і правової природи цього явища, то виділяють дві основні точки зору: зловживання правом – це здійснення суб’єктивного права врозріз із принципами добросовісності та іншими морально-етичними критеріями або ж зловживання розглядається як цивільне правопорушення (делікт).

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) використовує термін «зловживання правом». Відповідно до ст. 13 ЦК України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Ця стаття прямо вказує на те, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У вказаній нормі ЦК України відображено загальноправовий принцип неприпустимості зловживання правом. Зазначений принцип являє собою «вимогу до суб’єктів не виходити за межі права в процесі виконання обов’язків і реалізації прав, реалізовувати свої права належним чином». Цивільні суб'єктивні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, мають певні межі за змістом і за характером здійснення. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права.

Межі здійснення цивільних прав можуть бути суб'єктивними, часовими, у вигляді порушення чинного законодавства (зокрема, реалізація наданих правом можливостей недозволеними способами, використання суб'єктом недозволених засобів примусового здійснення чи захисту свого права, порушення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і держави, заподіяння шкоди навколишньому середовищу, дії підприємців по здійсненню наданих їм прав, спрямовані на обмеження конкуренції та використання з цією метою домінуючого становища на ринку).

Порушення меж здійснення цивільних прав призводить до зловживання правом, тобто є підставою виникнення цього правового явища. ЦК України визначив юридичні наслідки порушення суб'єктом меж здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 6. ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені щодо меж здійснення особою суб'єктивних прав, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. До інших наслідків, встановлених в законі, відносяться відмова в примусовому захисті права судом, примусове виконання обов'язку про припинення зловживання своїми правами на підставі рішення суду, можливість використання способів судового захисту особи, права якої порушено в результаті зловживання правом.

В певних випадках законом або договором можуть бути встановлені конкретні негативні наслідки за конкретний вид зловживання правом. У разі, коли законом або договором не встановлені спеціальні санкції за зловживання правом, такі наслідки обираються самою особою, виходячи із положень цивільного законодавства, якими регулюються питання захисту того чи іншого виду цивільних правовідносин.

За правовою природою "зловживання правом" є особливим типом цивільного правопорушення, що вчинене уповноваженою особою при здійсненні належного їй права, пов'язане з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Зловживання правом може мати характер делікта (позадоговірного порушення), а також порушення умов раніше укладеного договору або прийнятого одностороннього зобов'язання. Проте, зловживання правом не ідентичне звичайному делікту, оскільки це безпідставно звужує поняття зловживання правом.

Характерною рисою зловживання правом є його пов'язаність не з суб'єктивним правом взагалі, не з його змістом, а з процесом його реалізації, з його здійсненням. Зловживання правом пов'язане із здійсненням належного особі суб'єктивного цивільного права, за межі якого воно виходить.

Визначальна риса зловживання правом полягає в особливому характері протиправності такого діяння, що виявляється в неналежній реалізації наданого особі чи визнаного за нею права. Протиправність зловживання правом полягає в тому, що, здійснюючи своє суб'єктивне право, уповноважений суб'єкт порушує встановлений нормою права обов'язок дотримуватися при здійсненні права меж (вимог) його здійснення.

Аналогічна ситуація має місце, коли особа, володіючи певним правом, у своїй поведінці виходить за межі змісту належного їй права. Дії такого роду можуть бути: 1) протиправними (суперечити вимогам закону); 2) правомірними (такими, що не ґрунтуються на суб'єктивному праві особи, але ця поведінка особи підпадає під категорію "охоронюваний інтерес").

Отже, особливість зловживання правом полягає в тому, що воно (як явище суспільно шкідливе і заборонене) виникає внаслідок реалізації суб'єктивного права, тобто ґрунтується на дозволеній законом поведінці. При цьому цивільні суб'єктивні права органічно поєднуються з обов'язками уповноваженої особи використовувати своє право належним чином.

Зловживання правом завжди порушує охоронювані законом суб'єктивні права інших суб'єктів цивільних правовідносин. Саме в цьому полягає суспільна небезпечність цього явища. Адже не було б взагалі ніякого сенсу забороняти зловживання правом, передбачати негативні наслідки за зловживання, якби від нього не було ніякої шкоди іншим суб'єктам. Негативні наслідки від зловживання правом можуть проявлятися по-різному, але вони завжди мають місце. В іншому випадку не можна стверджувати, що особа зловживає своїм правом.

Особливою формою зловживання правом є шикана (abus de droit, Chikane, Rechtsmissbrauch), під якою слід розуміти здійснення свого права з виключною метою - завдати шкоду іншій особі. Одним з найбільш типових та історично давніх таких випадків був випадок "назло сусіду" (так зване Neidbau): я будую на межі своєї ділянки високу стіну з виключною метою позбавити світла вікна вашого будинку.

Юридична природа шикани близька до цивільного позадоговірного правопорушення (делікту). На відміну від делікту зловживання правом шляхом заподіяння шкоди при шикані є здійсненням права, а не протиправною поведінкою суб'єкта.

ЦК України не містить визначеного закритого переліку форм зловживання правом, що допускає існування, поряд із шиканою, й інших форм зловживання. Зокрема, цивільне законодавство містить окремі норми, які можуть бути віднесені до інших форм зловживання правом, наведених у ст. 13 ЦК, незважаючи на те, що в них сам термін "зловживання правом" не використовується. До таких норм відносяться правила ст. 354 ЦК України про викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури, згідно з якою у разі якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може прийняти рішення про її викуп державою. Формою зловживання правом необхідно визнати і неналежне поводження власника з тваринами.

У наведених випадках йдеться про реалізацію належного власнику права, яке веде до такого результату, який право і правосвідомість вважають неприпустимими і такими, що вимагають правового впливу шляхом застосування правових наслідків такої поведінки у вигляді викупу майна за рішенням суду, що цілком охоплюється формулою інституту зловживання правом.

Отже, значення і основна функція принципу неприпустимості зловживання правом – створення умов для реагування на конкретні дії певних осіб, коли виявлено, що вони порушують законні інтереси, але законом такі дії прямо не заборонені.