ПЛАН:

1.Правовий статус фізичних осіб в цивільному праві.

2.Зловживання правом.

3.Порядок створення юридичних осіб публічного права, заснованих державою. 4.Підстава та спосіб набуття права власності щодо відчуження майна.

1. Правовий статус фізичних осіб в цивільному праві.

Фізичні особи відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України є учасниками цивільних відносин. Поняттям фізична особа, охоплюються три категорії осіб: громадянин України, іноземець та особа без громадянства. Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зазначає: «Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою». Для вступу у цивільне правовідношення учасник цивільних відносин має бути наділений правовою можливістю (правовим статусом) бути суб’єктом цивільного правовідношення. Правовий статус особи — це сукупність суб'єктивних прав, юридичних обов'язків і законних інтересів суб'єктів права. В будь-якому демократичному утворенні правовий статус фізичної особи, її права та свободи, а також її обов’язки, складають важливий суспільно-політичний інститут.

Категорія правового статусу особи носить збірний, узагальнюючий характер. До правового статусу особи входять наступні базові елементи: правосуб'єктність; права, свободи, обов'язки, законні інтереси; юридична відповідальність; гарантії правового статусу.

Складовими елементами цивільної правосуб’єктності є:

1) цивільна правоздатність;

2) цивільна дієздатність.

При характеристиці правового статусу фізичної особи першим елементом є правоздатність. Цивільна правоздатність фізичної особи - це здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб'єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов'язків. Відповідно до ч.1 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів. Це положення вказує на природній характер цивільної правоздатності, яка існує в людини від природи, а не надається державою чи іншими особами. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлено законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов'язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

На підставі ЦК України, «Закону про власність» та ін­ших законодавчих актів, громадяни можуть: мати майно на праві власності; займатися підприємницькою та ін­шою, не забороненою законодавчими актами, діяльніс­тю; самостійно або разом з іншими громадянами і орга­нізаціями утворювати юридичні особи; укладати незаборонені законом угоди і брати участь у зобов'язаннях; обирати місце проживання; мати права автора твору на­уки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу та ін­шого результату інтелектуальної діяльності; мати інші майнові і особисті немайнові права і обов'язки.

Як бачимо, зміст цивільної правоздатності хоча й ви­значається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Цивільна правоздатність не може бути змінена або обмежена за волею окремих осіб. Відмова громадянина від належних йому прав не тягне за собою факту припи­нення цих прав, за винятком випадків, коли така відмо­ва допускається законом. Примусове обмеження цивільної правоздатності до­пустиме лише тоді, коли воно передбачене законом з обов'язковим переліком випадків і встановленням по­рядку такого обмеження. Примусовим обмеженням цивільної правоздатності слід вважати обмеження, яке:

- здійснюється у випадках, передбачених законом (позбавлення волі, виправні роботи без позбавлення во­лі, позбавлення права займати окремі посади або займа­тися певною діяльністю, адміністративний нагляд, по­збавлення права управляти транспортним засобом то­що);

- застосовується компетентним органом (судом, начальником органу внутрішніх справ), органами охо­рони здоров'я (здійснення спеціальних заходів профі­лактики та лікування соціальне небезпечних захворю­вань);

- є реакцією на протиправну поведінку громадянина, або є заходом профілактики та лікування небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворю­вання, СНІД, лепра, хронічні алкоголізм, наркоманія, а також карантинні захворювання);

- не перевершує строків, передбачених законом, або необхідних для лікування;

- виконується під контролем спеціальних державних органів.

На відміну від правоздатності, яка гарантує громадянинові можливість мати цивільні права і обов'язки незалежно від його волі, цивільна діє­здатність пов'язана з активним волевиявленням. У цивільному законодавстві вона визначається як здатність своїми діями здійснювати належні особі цивільні права і покла­дені цивільні обов'язки, розпоряджатися цими правами, здатність нести цивільно-правову відповідальність за вчинення цивільних правопорушень. Здатність здійсню­вати права і нести обов'язки в зазначеному розумінні виникає не одразу після народження, а поступово, в мі­ру досягнення громадянином певного віку. Крім того, на дієздатність може негативно впливати стан здоров'я гро­мадянина, його можливість розуміти значення і наслідки своїх дій і здатність керувати ними, протиправність по­ведінки самої особи. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи передбачено ЦК України і може бути обмежено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільна дієздатність фізичної особи складається з 4-х елементів: набувальна здатність (здатність своїми діями набувати цивільних прав та створювати цивільні обов’язки); здійснювальна здатність (здатність самостійно здійснювати цивільні права); виконавча здатність (здатність самостійно виконувати цивільні обов’язки); деліктоздатність (здатність самостійно нести цивільну відповідальність).

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

• повна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі;

• дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

• дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна дієздатність може набуватись фізичною особою у випадках: досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК); реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття (ч. 2 ст. 34 ЦК)) та надаватись їй (фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі, якщо такої згоди немає, повну цивільну дієздатність може бути надано за рішенням суду. Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України.

Що ж до такої складової, як деліктоздатність, то, за загальним правилом, неповнолітня особа самостійно несе відповідальність за невиконання обов'язку, а в окремих випадках – додатково відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник (ст.ст. 33, 1179 ЦК України).

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років (малолітньої) називають частковою. У ст. 31 ЦК України визначено низку прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно, однак переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлювачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі.

Що стосується малолітніх осіб, то законодавець визнає їх неделіктоздатними, тобто такими, що не несуть відповідальність за завдану ними шкоду. В цьому випадку відповідальність, як правило, покладається на батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також на інших осіб, що визначені чинним законодавством (ст. 1178 ЦК).

В окремих випадках законодавець визначає, на яких підставах та в якому порядку фізичну особу може бути обмежено в цивільній дієздатності (як повної, так і неповної).

Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у разі, якщо фізична особа, яка набула повної дієздатності:

1) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Оскільки обмеження повної дієздатності фізичної особи є істотним втручанням в її правовий статус, то і здійснити це можна лише за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК).

Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклування. Однак обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.

Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, наприклад, особа припинила зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.

Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи, її може бути за певних обставин визнано недієздатною. Недієздатність фізичної особи — це нездатність фізичної особи власними діями набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов'язки.

Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров'я, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст. 39 ЦК). І лише за наявності цих підстав суд може за заявою заінтересованих осіб винести рішення про визнання особи недієздатною. Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над нею опіки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивільних прав (обов'язків) фізичної особи здійснюються (виконують) опікуни, в тому числі й обов'язки з відповідальності.

У разі, якщо підстави для визнання особи недієздатною зникли, суд, за позовом опікуна, органу опіки та піклування, поновлює цивільну дієздатність особи та припиняє опіку над нею.

Важливу роль для забезпечення рівності в можливості набуття та здійснення цивільних прав фізичної особи та створення і виконання її цивільних обов'язків відіграє інститут опіки та піклування.

Важливу роль для визначення правового статусу фізичної особи відіграє місце її проживання. Законодавець у ст. 33 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір місця проживання. Цивільно-правове значення місця проживання полягає в тому, що: за місцем проживання особи вирішується питання про місце виконання зобов'язань; за останнім місцем постійного проживання особи відкривається її спадщина; за місцем проживання особи вирішується питання про постановку особи на облік для покращення житлових умов; за місцем проживання особи надсилаються всі офіційні виклики та повідомлення тощо.

Тривала відсутність фізичної особи у місці свого постійного проживання також має значення в правовому розумінні. І тому, для усунення юридичної невизначеності, яка через це може виникнути, введено специфічні правові статуси для такої фізичної особи — визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення фізичної особи померлою.

Велику роль у визначенні правового статусу фізичної особи відіграють акти цивільного стану. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід із громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Окремі акти цивільного стану підлягають державній реєстрації, а саме: народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.