7.2. Визначення коректних варіантів вибору

Важливим питанням є вибір методів, за допомогою яких модель вигід-витрат функціонує стандартно. Прийняті методи важливі для багатьох аспектів моделі, таких, як інвестиційний горизонт, припущення щодо моменту виникнення та одиниці обліку, спільної одиниці вимірювання.

Інвестиційний горизонт – це кінець періоду, у межах якого порівнюватимуть витрати і вигоди аби упевнитись у тому, що інвестиційний проект доцільно здійснювати (повний економічний цикл життя проекту або логічні пункти в економічному житті проекту).

Момент виникнення усіх витрат і вигід у межах певного періоду необхідний, бо витрати і вигоди виникають у різні моменти часу в межах визначеного стандартного періоду. Він, зазвичай, визначається на:

– початок кожного періоду;

– середину періоду;

– кінець періоду.

Спільна одиниця вартості передбачає, що усі витрати і вигоди мають бути виражені у спільних одиницях вартості, перш ніж їх можна буде підсумовувати, тобто вони мають бути:

– виражені у єдиних грошових одиницях;

– де необхідно, скориговані на інфляцію;

– виражені у величинах поточної вартості (скоригованих на різницю величин витрат і вигід у часі).

Для того, щоб зробити коректне порівняння альтернативних варіантів методом аналізу вигід і витрат має бути виконано дві вимоги:

1. необхідно упевнитися, що всі належні альтернативи розглянуто;

2. альтернативи, які будуть порівнювати, слід визначити у послідовний і правильний спосіб.

Варіанти вибору мають бути цілком самостійними, а також коректними. Тобто вони мають бути цілісними та економними, а саме у варіанті не повинно бути нічого зайвого, того, що не є для нього суттєвим.

Таким чином при аналізі вигід та витрат необхідно дотримуватися наступних дій:

– при розгляді всіх інвестиційних проектів має бути визначено всю множину найперспективніших варіантів вибору для їх порівняння;

– коли розглядається один проект, слід провести його порівняння з базисною ситуацією, і ця базисна ситуація має бути оптимізованою;

– варіант відкладання проекту, щоб дочекатись кращої інформації або кращих стартових умов, може мати значну цінність;

– кожен варіант має бути стандартизований за масштабом, вибором часу та компонентами, які вже перебувають у користуванні, що дасть можливість зробити коректні порівняння.

7.3. Урахування інфляції та дисконтування при оцінюванні вигод і витрат

Розглянемо порядок вимірювання витрат і вигод для отримання інформації, що має бути внесена у схему аналізу вигід і витрат.

Загальну схему аналізу вигід і витрат можна опанувати досить швидко, а вимірювання витрат і вигід це потребує широкого діапазону знань і досвіду. Відповідно, крім фахівця з аналізу вигід і витрат, до групи аналітиків слід включати й інших спеціалістів.

Аналіз вигід та витрат може проводитись у різних аспектах:

• ухвалення рішень за наявності обмежуючих чинників;

• ухвалення рішень про власне виробництво або закупівлю;

• ухвалення рішень про спеціальні ціни реалізації;

• ухвалення рішень про розширення або скорочення сегмента.

В аналізі вигід і витрат звичайно розглядаються ринкові ціни як вдале мірило витрат і вигід інвестиційного проекту. Коли ринкові ціни не існують у прийнятній для застосування формі, тоді аналітик має їх сконструювати.

Факт, що витрати і вигоди розсіяні у часі, має значення з таких причин:

1. людям подобається робити виплати пізніше, а отримувати вигоди швидше. Існує ризик втрати прибуткової спроможності, якщо дохід відкладають до певного часу у майбутньому, а витрати роблять рано;

2. величина одиниці вимірювання змінюється з часом через інфляцію, що призводить до втрати купівельної спроможності грошей.

Якщо аналіз вигід і витрат ретроспективний, переведення номінальних грошових одиниць у незмінні грошові одиниці є простим і точним, тому що фактичний рівень інфляції відомий. Якщо аналіз вигід і витрат перспективний, то необхідно мати інфляційні передбачення.

У перспективному аналізі аналітики часто припускають, що рівень інфляції є постійним (виведеним приблизно через середній показник). Це не правильно для перших років інвестиційного проекту, коли інфляцію можна передбачити досить точно. Для більш тривалих періодів, однак, інфляційні передбачення майже втрачають сенс, зважаючи на мінливість темпів інфляції.

Якщо виходити із суми у незмінних грошових одиницях на момент t0 і підрахувати еквівалент суми у номінальних грошових одиницях на момент tn, то застосовується формула:

N = С(1 + і)ⁿ, (7.1)

С – сума у незмінних грошових одиницях;

N – сума у номінальних грошових одиницях;

і – річний рівень інфляції (%);

п – число періодів між t₀ та фактичним моментом t_n, під час якого виникають витрати чи вигоди.

При проведенні аналізу вигід і витрат відома сума в номінальних грошових одиницях певних витрат чи вигід, припадання яких очікується на певний момент часу в майбутньому, отже, необхідно підрахувати еквівалент цієї суми у незмінних грошових одиницях (на момент проведення аналізу, припустимо, t₀). У цьому разі застосовується формула:

С = N / (1+і)ⁿ , (7.2)

Дисконтування допомагає перевести майбутні грошові надходження до теперішньої вартості за допомогою коефіцієнту дисконтування, у ролі якого найчастіше виступає ставка депозитного відсотка. Розрахунок аналогічний формулі (7.2), але замість індексу інфляції використовується коефіцієнт дисконтування.