ЛЕКЦІЯ

СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

ПЛАН

1.Соціологія політики, об’єкт, предмет та її функції в суспільстві.

2. Політична сфера суспільного життя.

3.Поняття влади.

4.Політичний режим.

5.Форми демократії.

6.Політична система суспільства.

7.Держава — основний політичний інститут.

8.Правова держава та громадянське суспільство.

9.Громадські організації та громадсько-політичні рухи.

1. Політична соціологія утверджується в 30-50 рр. ХХ століття, хоча інтерес до ролі політики та держави в суспільстві виявлявся ще з часів Платона та Аристотеля. Політична соціологія утворилася на межі політології та соціології.

Об 'єктом соціології політики є політичне життя суспільства в усьому розмаїтті його проявів.

Соціологія політики — це галузева соціологічна теорія, предметом якої є соціально-політичні відносини, що виникають між індивідами, групами, спільнотами, організаціями, партіями, інститутами з приводу завоювання, розподілу та збереження влади.

Соціологія політики виконує в суспільстві такі функції:

• виміри рівня політичної стабільності суспільства;

• розроблення соціальних механізмів досягнення політичної злагоди в суспільстві; прогнозування політичних змін, процесів, конфліктів;

• розроблення соціальних технологій запобігання кризовим ситуаціям в політичній сфері та шляхів їх ефективного подолання.

Основні категорії та поняття соціології політики: політична сфера, політичне життя, політична культура, демократія, політична система, політика, держава, влада, політичний статус, політична роль, політична позиція і політична орієнтація, політична інституалізація, політична соціалізація, політичне очікування та ін. Центральною, об'єднуючою категорією є влада.

2.На певному етапі розвитку суспільства в результаті його диференціації і появи різних соціальних груп із відмінними інтересами, виникає необхідність виокремлення політики як особливого виду соціального регулювання. Політична сфера є найважливішим структурним елементом суспільного життя, одним з головних регуляторів соціальних відносин, що пронизує все суспільство. Політичні аспекти присутні практично у всіх видах діяльності людей. У науковій лексиці постійно використовуються такі поняття, як «економічна політика», «соціальна політика», «національна політика», «міжнародна політика», «культурна політика» та ін.

Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

3.Влада — ключове поняття соціології політики.

Влада - це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати іншу, або інших осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді і всупереч йому.

Примусити людину діяти всупереч власному бажанню можна тільки трьома способами:

• прямим насильством;

• економічним примусом( наданням певних благ в обмін на підкорення);

• нормативним порядком ( системою законів і правил).

Стійкість політичної влади досягається у процесі її інституалізації, коли у суспільстві складається система норм і санкцій, які забезпечують владу певної соціальної групи( династії, статусної групи, виборних осіб та ін..) Головним наслідком інституалізації влади є формування у суспільстві стійкого механізму, який забезпечує постійне відтворення політичних владних інститутів( політичні партії, парламентаризм, президент, вибори та ін..)

Якщо більшість членів суспільства вважає, що влада перебуває у руках тих осіб, які мають на неї право, така влада вважається легітимною. У демократичній державі особою, що володіє легітимною владою є обраний державний діяч, у монархії — спадкоємний володар трону. Право такої особи керувати державою не може бути піддане сумніву навіть тоді, якщо окремі її дії викликають загальне несхвалення у суспільстві.

За визначенням американського соціолога і політолога Сеймура Ліпсета (нар. у 1922 р.), легітимність передбачає здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

Німецький соціолог Макс Вебер виділив три основні види легітимності політичної влади, залежно від джерела її походження.:

• Традиційний тип легітимності;

• Раціонально-легальний тип легітимності;

• Харизматичний тип легітимності.

У випадку , якщо влада ґрунтується не на очікуваннях певних взірців політичної поведінки з боку суспільства, а опирається на примус і насильство, вона вважається нелегітимною. Ті, хто має нелегітимну владу не є наділеними з боку суспільства правом застосовувати примус щодо тих, до

Втрата легітимності влади завжди має певні зовнішні ознаки. Вона виявляється у наростанні невдоволення громадян владою, масових виступах, заворушеннях, порушеннях звичних норм взаємин між владою і громадянами і, як наслідок, у підвищенні ролі каральних органів, застосуванні сили.

За даними опитувань суспільної думки, українці не довіряють жодному з діючих у країні інститутів влади. П’ятидесятивідсотковий рубіж недовіри населення перейшли: міліція, політичні партії, уряд, президент. Відбувається відчуження влади від народу, що провокує правовий нігілізм і призводить до соціальної конфронтації.

Дослідження засвідчують зростаючу політичну напруженість в українському суспільстві. Можна використовувати висновки теорії управління, згідно з якими при 30 відсотках незадоволених, критично налаштованих членів відповідної організації починається дезорганізація системи, при 50 відсотках настає криза і потім розвал. Зараз, як свідчать опитування, число незадоволених у нашому суспільстві наблизи­лося до цього рівня. Не задоволені своїм здоров'ям - 51 відсоток опитаних, матеріальними доходами - 75 відсотків, розвитком подій в Україні — 77 відсотків. Турбують українців, насамперед, дві проблеми: дорожнеча життя - 58 відсотків і ріст злочинності — 50 відсотків.

Нехтування владою Януковича правових норм стало однією з причин втрати її легітимності. Основну роль у цьому процесі зіграли такі фактори:

- Відсутність комунікації між владою та народом.

- Відсутність комунікації між владою та опозицією.

- Суперечності між цінностями, котрі сповідує соціум, та задоволенням власних інтересів, на яке зорієнтовані владні еліти.

- Корупція. Французький соціолог політики Маттей Доган вважав, що всеохопна корупція та бюрократизація державницького апарату є свідченнями близького падіння режиму. Якщо порівнювати з 2007 роком, Україна опустилася з 117 на 144 місце (із понад 170 країн) у рейтингу сприйняття корупції, котрий щорічно укладає організація Transparency International.

- Соціальні нерівність – прірва між найбагатшими та найбіднішими верствами населення.

- Розв’язання проблем силовими методами.

Звісно, перелік чинників на цьому не вичерпується.

4.Політична влада багатоманітна по формах і засобах прояву. Для віддзеркалення різних аспектів її функціонування використовуються такі поняття, як «політична система», «форма правління», «політичний режим».

Організація верховної державної влади, її органів, їх взаємостосунки з населенням позначається поняттям «форма правління». Звичайно виділяють монархічну і республіканську форми правління. Проте не завжди характер політичної влади в суспільстві відповідає формі правління.

Наприклад, Швеція, Норвегія, Бельгія більш демократичні, ніж багато республік, хоча за формою правління є конституційними монархіями. В той же час Германія 30-х років за формою правління була республікою, проте характер влади був диктаторським.

У зв'язку з цим з'явилася потреба у визначенні тих засобів і методів, за допомогою яких державна влада упорядковує відносини між людьми. Цей аспект функціонування влади відображає поняття «політичний режим».

В європейській політичній науці це поняття є базисним, тоді як в американській віддається перевага категорії «політична система». На наш погляд, терміни «політична система» і «політичний режим» характеризують політичне життя з різних сторін: якщо політична система відображає характер взаємозв'язку політики з економікою, соціальною, культурної і іншими сферами життя суспільства, то політичний режим визначає засоби і методи реалізації політичної влади.

Політичний режим - це спосіб функціонування політичної системи суспільства, визначальний характер політичного життя в країні, система прийомів, методів, способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві.

Різновидів політичних режимів незліченна множина. Але в політичних дослідженнях звичайно виділяють основні типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний.

Тоталітарний політичний режим.

Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Тоталітаризм є принципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава і ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого зовні держави, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітаризм виникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модель соціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального розвитку, і як ідеологія. Створення розгалуженої системи масових комунікацій дозволило забезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовах руйнування традиційних форм життя стала беззахисної перед світом ринковій стихії і конкуренції.

В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим виділяють наступні:

• централізоване керівництво і управління у сфері економічної;

• система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;

• визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;

• панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства;

• зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно);

• культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації;

• зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

• вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Ці риси властиві всім тоталітарним режимам. Проте виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).

Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.

Тоталітаризм в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-м рокам ХХ в. в тоталітарних державах проживала приблизно третина людства.

Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.

Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Авторитарний політичний режим.

Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи.

Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті І.Сталіна, почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Істотними рисами авторитаризму є:

• Монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна.

• Повна або часткова заборона на діяльність опозиції.

• Сильно централізована моністична структура влади.

• Збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою.

• Спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти.

• Відсутність можливості не насильницької зміни влади.

• Використовування силових структур для утримання влади.

Відповідна авторитаризму політична система займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).

Демократичний політичний режим. Демократія є найскладнішим типом політичного режиму. Термін «демократія» в перекладі з грецького (demos – народ, kratos - влада, владарювання) означає «владу народу».

Демократія - це така форма держави, його політичний режим, при якому народ або його більшість є (вважається) носієм державної влади.

Демократія асоціюється з свободою, рівністю, справедливістю, дотриманням прав людини, участю громадян в управлінні. Тому демократію як політичний режим прийнято протиставляти авторитарним, тоталітарним і іншим диктаторським режимам.

Найважливішими ознаками демократії є:

• Юридичне визнання верховної влади народу.

• Періодична виборність основних органів влади.

• Загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади.

• Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, тобто кожний громадянин, має право не тільки обирати, але і бути вибраним на будь-яку виборну посаду.

• Ухвалення рішення по більшості поданих голосів і підкорення меншини більшості.

• Контроль представницьких органів за діяльністю виконавської влади.

• Підзвітність виборних органів своїм виборцям.

Політичний режим України ще не сформувався остаточно. Де-факто в Україні існують дві конкуруючі системи політичних інститутів, цінностей, культури, поведінки: авторитарна та демократична (система безперечно демократичних надбань, як-от: вільні вибори, багатопартійність, відносний економічний та політичний плюралізм, відповідна законодавча база).