4. Сучасний період розвитку інституту прокуратури в Україні.

Як самостійна служба законності прокуратура України роз­почала якісно новий етап у своєму розвитку з моменту прого­лошення нашої країни суверенною й незалежною державою. Була відновлена посада генерального прокурора. Першим Ге­неральним прокурором України було призначено народного депутата Віктора Шишкіна. У подальші роки цю посаду обіймали: В. Дацюк, Г. Ворсінов. Понад рік обов'язки Генерального про­курора виконували О. Литвак і Б. Ференц. Для історії необхід­но зазначити, що у цей час Верховна Рада України затвердила Генеральним прокурором народного депутата Генадія Васильєва, кот­рий за збігом складних соціальних обставин обіймав цю посаду лише один день... Посаду Генерального прокурора України ста­білізував в липні 1998 року останній Генеральний прокурор УРСР Михайло Олексійович Потебенько, а в 2002 р. його на цій посаді змінив С. Піскун, а С. Піскуна — Г. Васильєв, потім – Пшонка Віктор Павлович. Зараз – Ярема Віталій Григорович.

Вклад генеральних про­курорів України у розбудову, реформування, організацію про­куратури та в нормативне її регулювання і в підвищення ефек­тивності діяльності оцінить історія. Але вже зараз можна сказа­ти, що на злеті державного демократичного романтизму Генеральний прокурор В. Шишкін намагався суворо дотриму­ватися принципів верховенства права й закону, незалежності прокуратури, відкрито заявив, що не буде «кишеньковим» проку­рором — опротестував понад десять урядових актів як незакон­них і навіть реагував на акти Президента України. Усі ці проте­сти були задоволені. Прокуратури іноземних держав такої прак­тики не знають. Це він — Генеральний прокурор, народний депутат Віктор Шишкін 1991 року доповідав підготовлений ро­бочою групою прокуратури республіки, перший проект Закону суверенної України «Про прокуратуру» на четвертій сесії Верховної Ради України XII скликан­ня, що був прийнятий як Закон 5 листопада 1991 року і всту­пив в силу з 1 грудня 1991 року Саме цей день Президентом України був визнаний Днем прокуратури.

Сучасний період розвитку інституту прокуратури в Україні доцільно поділяти на два етапи. Перший етап охоплює становлення та розвиток прокуратури незалежної України, вступ України до Ради Європи. Початок другого етапу, пов’язуємо з взяттям Україною у 1995 році зобов’язання перед Радою Європи, згідно з яким “роль і функції прокуратури зміняться” відповідно до європейських стандартів, та подальшою реалізацією цього зобов'язання.

Перший етап сучасного розвитку прокуратури України характеризується:

а) від’єднанням інституту прокуратури від прокурорської системи СРСР, набуття ним незалежності, самостійності;

б) концентрацією прокурорської діяльності на реалізації функції загального нагляду у максимальному прояві;

в) усвідомленням перспективних напрямів розвитку інституту прокуратури.

Другий етап – є стадією інституційних та функціональних змін та перетворень прокуратури України на шляху виконання зобов’язання України перед світовою спільнотою, а також фазою пошуку власної національної, оптимальної та ефективної моделі прокурорської системи. 

У цьому напрямі вже дещо зроблено:

переорієнтація функції загального нагляду на функцію нагляду за додержанням та застосуванням законів, тепер на правозахисну функцію прокуратури;

посилення ролі прокуратури у кримінальному судочинстві, зокрема підтриманні державного обвинувачення;

визнання основним критерієм ефективності діяльності прокуратури дотримання прав та свобод людини і громадянина.

Проте досить багато необхідно ще зробити. Зокрема:

слід остаточно вирішити питання про доцільність повної відмови від наглядових функцій прокуратури поза сферою кримінального судочинства;

розв’язати проблему інституційно-правового статусу прокуратури;

провести максимальну оптимізацію діяльності інституту прокуратури до потреб механізму держави, правової системи та в цілому державно-правової дійсності України тощо.

Доцільно відзначити, що у світовому значенні функціонування інституту прокуратури є відносно нетривалим. Активна форма його становлення відбулася лише 150-200 років тому, але вже за такий короткий час інститут прокуратури, з своїми особливостями, запроваджений майже в усіх країнах світу. У процесі цього розвитку з’явилися цілі прокурорські системи. 

Ключовими змінами організації та діяльності прокуратури з часу незалежності Української держави часу слід вважати:

а) передання повноважень прокурора щодо санкціонування арешту, огляду та обшуку житла чи іншого володіння особи до суду;

б) переорієнтація функції нагляду за додержанням і застосуванням законів на правозахисну діяльність прокуратури;

в) затвердження тексту присяги працівника прокуратури України.

Проте, принципових перетворень у функціонуванні прокурорської системи України не відбулося.

Світовий досвід показує, що протягом століть прокуратура зазнала реформувань під впливом північноєвропейського, французького та англійського типів. Процес її постійного реформування триває і досі. Тривають дискусії щодо змісту та обсягів реформування прокуратури, які розпочались ще за т.з. «присмерків» радянського суспільства. Аналогічні процеси відбуваються і в Російській Федерації. Теоретичні і практичні проблеми реформування правоохоронних структур не пов’язуються з істотною зміною їх статусу. Впродовж останніх років керівництво Генеральної Прокуратури України було змушене постійно вести «ар’єргардні бої» з активними прихильниками такого реформування прокуратури, внаслідок якого її законоохоронний потенціал зменшився б на декілька порядків. У цьому вони, на жаль, користуються підтримкою впливових європейських структур, представники яких мало не в ультимативній формі вимагають запровадження близької їм моделі прокурорської системи та ігнорують інші погляди на цю проблему, якщо вони виходять не з країн Заходу, а з самої України.

Наприклад, історично склалося так, що система права України належить до романо-германської правової системи (сім'ї), де головне місце посідають норми права, а не судовий прецедент. Тому в Україні історично постійно приділяється увага вивченню, удосконален­ню та реформуванню правових норм, що регулюють суспільні відносини в державі, особливо це стосується кримінальної, кри­мінально-процесуальної сфери, де не останніми є організація та діяльність органів прокуратури. У сучасних умовах реформу­вання прокуратури України, зазначена обставина, поряд з іншими, набуває актуального значення та є певним «каменем спотикання» в плані наближення до стандартів Ради Європи.

Прокурор Закарпатської обл. – Сидорчук Олег Олександрович

Прокурор Ужгорода – Гаврилюк Володимир Олегович

11