4) Прокуратура Української Народної Республіки.

Після Жовтневої революції, 24 листопада 1917 року, Декре­том про суд № 1 царський прокурорський нагляд разом із судо­вими установами, інститутами слідчих, присяжною і приватною адвокатурами було скасовано. Відомо, що радянська влада в Україні не відразу після рево­люції була впроваджена — йшло своє самостійне державотво­рення. Тому і розвиток органів прокуратури був свій.

Так, за доби Центральної Ради правовий статус прокуратори — так тоді називалася прокуратура — зазначена Рада визначила у законі Української Народної Республіки від 4 січня 1917 року «Про урядження прокурорського нагляду на Україні». Згідно з цим актом, при Генеральному Суді — вищому судовому органі УНР — утворювалася прокураторія. Прокуратора також орган­ізовувалися при апеляційних і окружних судах. Прокураторією керував старший прокуратор Генерального Суду. На цю посаду наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 р. за № 7 був призначений державний і громадський діяч, пись­менник Дмитро Маркович. Окрім нього до штату прокуратори входило ще три прокурори, писар і його помічник. За доби Центральної Ради міністр судових справ ще не мав статусу генерального прокурора.

За часів гетьманату П. Скоропадського (квітень — грудень 1918 року) міністри судових справ і юстиції одночасно були й генеральними прокурорами. Гетьман Скоропадський міністром судових справ, що мав статус генерального прокурора, призна­чив професора Михайла Чубинського. Згодом міністром юстиції і генеральним прокурором стає Олексій Романов, а потім Андрій Вязлов і Віктор Рейнбат. У грудні 1918 року гетьманат як дер­жавний устрій революційними силами був замінений на Дирек­торію УНР, де обов'язки міністра юстиції виконував Сергій Шелухін. Штати прокуратори складалися із старшого прокура­тора, семи прокураторів і одного секретаря прокуратора.

5) Прокуратура Радянської України.

За радянських часів державна прокуратура в Україні була ство­рена 28 червня 1922 року згідно з постановою ВУЦВК (Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет) про затвердження Положення про прокурорський нагляд, тобто через місяць після того, як у Росії було підписано головою і секретарем ВЦВК постанову про прийняття аналогічного Положення.

До створення прокуратури законність і революційний поря­док у країні забезпечували самі ради, органи юстиції, суду, дер­жавного контролю, робітничо-селянської інспекції, ВЧК тощо. Для здійснення нагляду на місцях призначалися комісари юстиції, а потім заввідділами юстиції виконкомів рад, котрі зобов'язані були слідкувати за виконанням декретів РНК і ЦВК з правом опротестовувати через губернського комісара місцеві постанови¹.

Обвинувачення в судах було покладено на членів колегії об­винувачів при революційних трибуналах. Вони і здійснювали нагляд за виконанням законів, опротестовували судові вироки. Але ці колегії не були самостійними державними органами.

Прокуратуру до 1922 року не створювали тому, що вважали: орган під такою назвою не буде сприйнятий громадськістю, ос­кільки може асоціюватися з царською прокуратурою — органом насильства. Навіть пропонували назвати цю установу «укреп-рев-зак» (укрепитель революционной законности).

За пропозицією М. В. Криленка проект «Поло­жень про прокурорський нагляд» був постатейно проголосований 26 травня 1922 року на черговій сесії ВЦВК, а 28 травня 1922 року голова ВЦВК (Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет) М. І. Калінін і секретар А. С. Енугідзе підписали це Положення і воно набуло чинності закону. Цей закон був прийнятий в цілях здійснення нагляду за дотриман­ням законів в інтересах правильної постановки боротьби зі зло­чинністю. Майже ідентичні Положення про прокурорський на­гляд цього ж року (1922) були прийняті в БРСР (16 червня), в УРСР (28 червня), про державну прокуратуру в Азербайд­жанській РСР (11 липня)¹. В українському варіанті Положен­ня передбачена ще й така функція прокуратури, якої немає в Положеннях інших згаданих республік — це участь прокурату­ри у цивільному процесі. Прокуратура була створена в системі народних комісаріатів юстиції.

Першим прокурором РРФСР став Народний комісар юстиції Д. І. Курський, уродженець м. Києва, а першу прокуратуру в радянській Україні очолив Народний комісар юстиції М. О. Скрипник, який з 10 травня 1925 року став іменуватися Гене­ральним прокурором УРСР.

20 червня 1933 року постановою ЦВК і РНК СРСР була зас­нована прокуратура Союзу РСР з метою зміцнення соціалістич­ної законності й належної охорони власності, а 17 грудня 1933 року було затверджено Положення про прокуратуру Союзу РСР, яким закріплював принцип загального керівництва діяль­ністю прокуратур союзних республік, вказівки і розпоряджен­ня прокурора Союзу були обов'язковими для всіх органів про­куратури. Першим прокурором СРСР став І. О. Акулов, член Оргбюро ЦК КП(б)У, секретар ЦК КП(б)У по Донбасу.

Після прийняття Конституції УРСР (1937 року) прокурор республіки вже не називався генеральним. Він назначався про­курором Союзу, а не органами державної влади республік, як раніше. «Генеральними» почали називатися прокурори СРСР з 19 березня 1946 року, аж до розпуску Радянського Союзу.

27 лютого 1959 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ про утворення колегій у Прокуратурі СРСР і в прокуратурах союзних республік. Тепер одноособова відповідальність керівника за прийняття рішення та проведення його в життя стала поєднуватися з колегіальністю в обговоренні найважливіших питань, що сприяло поліпшенню діяльності прокуратури.

Конституція СРСР 1977 р. сформулювала основні положення про організацію і діяльність прокурорських органів у наступному періоді, що тривав до проголошення незалежності України. Конституція визначала зміст, цілі та завдання прокурорського нагляду, принципи побудови і діяльності прокурорської системи, структуру органів прокуратури, строки повноважень і порядок призначення прокурорів від вищої до нижчої ланки, відповідальність і підзвітність Генерального прокурора СРСР. Конституція встановлювала, що прокуратура являє собою систему єдиних централізованих органів, підпорядкованих тільки центру в особі Генерального прокурора СРСР. Про прокуратуру йшлося і в главі 19 Конституції УРСР 1978 р., де визначалося, що найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території України здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчестоящими прокурорами (ст. 162). Прокурор УРСР і прокурори областей призначалися Генеральним прокурором СРСР. Районні та міські прокурори призначалися Прокурором УРСР і затверджувалися Генеральним прокурором СРСР. Строк повноважень Прокурора УРСР і всіх підпорядкованих йому прокурорів ? п'ять років.

На підставі і відповідно до Конституції СРСР 30 листопада 1979 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про прокуратуру СРСР», де визначалися завдання, основні напрями діяльності та принципи організації органів прокуратури, а також система цих органів. Згідно із Законом прокуратура являла собою виключно централізовану систему з широкими повноваженнями Генерального прокурора СРСР. Закон дещо розширив сфери дії принципу колегіальності: він передбачив утворення колегій у Головній військовій прокуратурі, прокуратурах автономних республік, країв, областей, міст (на правах прокуратур областей).

У 1987 р. Закон «Про прокуратуру СРСР» було доповнено нормами, що передбачали право прокурорів використовувати як засоби реагування на порушення законів приписи і застереження.

Новий поштовх справі удосконалення прокурорської системи дало прийняття 16 червня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР». Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами. Прокурорська система Української РСР фактично виводилася із підпорядкування союзним структурам. Так, у ст. 163 зазначалося, що «Генеральний прокурор Української РСР призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний». Встановлювалося, що організація і порядок діяльності органів Прокуратури УРСР визначається виключно законами УРСР.

За радянських часів від 1922 року до розпаду СРСР посади генеральних прокурорів (прокурорів) УРСР обіймали: М. Скрип­ник, В. Порайко, В. Поляков, М. Михайлик, А. Кисельов-Кес-лер, Г. Желєзногорський (Айзенберг), Л. Ячекін, Р. Руденко, Д. Панасюк, Ф. Глух, П. Осипенко, М. Потебенько.