Лекція 2. Митрополит Ісидор та Флорентійська унія

Після смерті митрополита Фотія (1 липня 1431 р.) митрополія знов залишається вакантною, причому у Москві не дуже поспішають з затвердженням нового кандидата. Дослідники пояснюють це феодальною війною, яка охопила Московське князівство у 30-х роках XV ст. І московський князь Василій ІІ Темний і його супротивник Юрій Звенигородський вважали за краще бачити Церкву без митрополита, щоб той своїм авторитетом не допоміг ворогові. Наречений у 1432 р. кандидат рязанський єпископ Іона залишався на Русі. Проте в Москві не визнавали і митрополита Герасима, що мав кафедру у Литві.

Коли ж Іона таки вирушив до Константинополя на посвячення, то там уже був готовий свій кандидат. У 1435 році митрополитом Київським поставлено іллірійського єпископа Ісидора. Чи не головною причиною такого вибору було бажання бачити на “Вселенському Соборі” у Феррарі і делегацію Київської митрополії. Ось сформувати її і підготувати владу у Москві до цих подій і був покликаний дипломат Ісидор.

До Москви Ісидор прибув 2 квітня 1437 р. і одразу заходився готувати посольство на Собор. Князь Василій ІІ допоміг Ісидору у зборі “дарів” на Собор, виділив обоз. Посольство у складі 100 чоловік 8 вересня 1437р. вирушило з Москви. В його складі були бояри та духовні особи, включаючи суздальського єпископа Авраамія. Подорож проходила через Твер, Новгород, Псков, Ригу, німецькі міста. (По суті посольство обминуло Литву і Польщу, що дало змогу історикам припустити несприйняття Ісидора та унії владою Польсько-Литовської держави.)

До Феррари Ісидор прибув 18 серпня 1438 р., коли там уже йшли загальні переговори про об’єднання Церков. Проте диспутів не відбувалося. Під загрозою морової пошесті та політичних обставин Собор був перенесений у січні 1439 р. до Флоренції. Латиняни продовжували затягувати засідання, намагаючись таким чином змусити греків піти на поступки у богословських питаннях і прийняти унію на католицьких умовах.

Річ в тім, що Візантія в 1-й половині XV ст. була в страшній небезпеці – по суті велика імперія переживала агонію. Турки-османи захопили майже всі землі Візантії. Імператор мав владу лише над столицею та околицями. Візантійський імператор Іоанн VІІ Палеолог думав купити допомогу Заходу ціною унії. В цій справі його підтримала частина духовенства та політичної еліти. До них відносились: патріарх Йосиф, Ісидор, митрополит Віссаріон Нікейський та інші. Головна мета греків полягала в отриманні військової допомоги з Заходу, навіть ціною пожертви догматами православ’я.

Ферраро-Флорентійський Собор тривав більше року (з 9 квітня 1438 р. по 6 липня 1439 р.). Весь цей час православна делегація з 23 архієреїв домагалася богословського диспуту з Римом, щоб переконати латинян повернутися до істинної віри. Але диспуту так і не відбулося. Проте латиняни таємно переконали частину православної делегації погодитись на умови Папи, інших просто примушували силою. Так, 6 липня 1439 р. народилася Флорентійська унія. Її підписали митрополити Віссаріон Нікейський, Ісидор Київський, Дорофей Мітіленський, а також Антоній Іраклійський, Дорофей Манемвасійський, Софроній Анхієльський та інші, котрі по поверненні до Візантії відреклися від унії та повернулись до православ’я. Проте під текстом унії не було підписів патріарха Йосифа (помер 10 червня 1439 р.) та митрополита Марка Єфеського. Православна делегація визнала унію на умовах: 1) “Дух Святий походить від Отця і Сина” (filioque); 2) хлібці для літургії можуть бути заквашені і опрісноки (як у латинян); 3) папа є видимим Головою Вселенської Церкви, Намісником Бога на землі і Наслідником св. Апостола Петра. По суті православні прийняли постулати католицького богослов’я.

Після Собору митрополит Ісидор вирушив додому з титулом “кардинала, легата папи для Лівонії, Литви та Русі”. Просувався він досить повільно, проїхавши Польщею, Литвою та Україною. Ісидор не отримав ніякого опору, проте й прихильності теж не відчув. Прибув митрополит до Москви 19 березня 1441 р. Під час богослужіння в Успенському соборі Ісидор виголосив ім’я папи раніше патріарха Константинополя, а після служби було зачитано текст Флорентійської унії. Одразу по цьому він був ув’язнений князем у Чудовому монастирі. Собор єпископів після дебатів вирішив позбавити Ісидора влади митрополита. Така рішучість єпископів у Москві була стимульована активною позицією князя Василія ІІ, котрий тиснув на Собор, а також майже річні диспути з цього приводу, які почалися одразу після отримання звістки про унію. Це стало відомо, коли у 1440 р. до Москви повернувся суздальський єпископ Авраамій (його підпис теж стояв під текстом унії). Він поскаржився на утиски з боку латинян і самого Ісидора, котрі примусили його формально зректися православ’я. Але духовно він залишився православним і тому покаявся. На основі його свідчень і було винесено вирок Ісидору.

Не знаючи, що робити далі, 15 вересня 1441 р. було спровоковано втечу Ісидора разом з його учнем Григорієм, щоб скоріше позбутися уніатів. Цей крок був не зовсім зрозумілим, що підтверджує повторний арешт Ісидора у Твері. Проте його відразу відпустили за межі Московської держави. Ісидор ще певний час проживав у Литві, навіть отримав деяку підтримку з боку київського князя Олелька Володимировича. Проте польська влада (а саме король Казимир) не сприймали Ісидора і домагалися його від’їзду. Невдовзі Ісидор назавжди залишив України і Литву, вирушивши до Риму. Після цих подій, Ісидор лише формально залишався митрополитом Київським. В цій ситуації Москва і Литва пішли різними шляхами, що й призвело до розколу митрополії.