Лекція 4. Спроби утворення “універсальної унії” та ідея українського патріархату.

В перші десятиліття XVII ст. православні відчували постійний тиск з боку польської державної влади. Тому в їх середовищі (особливо серед шляхти та ієрархів) з’являються компромісні думки про перемовини з уніатами для поліпшення свого становища. Положення відродженої 1620 р. ієрархії після відмови у легалізації було скрутним. Подальші події відомі історичній науці як спроби утворення “універсальної унії”. Ця ідея походила не від православних, а з’явилася у 1623 р. з середовищі уніатів, як заклик про проведення спільного собору.

Ідею підтримав польський король Сигизмунд ІІІ, призначивши спільний собор на 1626 р. Але православні, після попередньої згоди, не прибули в Кобри на цю нараду. Уніати самі були незадоволені своїм положенням у Польській державі (як нижчий стан у католицькій державі). Латиняни погоджувалися на такі об’єднавчі заходи, стримуючи окатоличення українців. В новий унійний план входила і ідея створення українського патріархату.

У 1627-29 рр. ідею “універсальної унії” підхопив православний архієпископ Полоцький Мелетій (Смотрицький). Поступова зневіра у поліпшенні церковного життя УПЦ з’явилася після конфлікту з Віленським братством, а головне після подорожі по Православному Сходу. Вперше Мелетій публічно пристав до “універсальної унії” на Київському соборі 1627 року. Наступного року на єпископському соборі було розглянуто катехизичні погляди Мелетія (Смотрицького) і 6 пунктів розбіжностей у богослів’ї Заходу та Сходу.

Городокський собор вирішив обговорити питання “єдності Руси з Руссю”. Київський обласний собор (13-24 серпня) 1628 р. перетворився на суд над архієпископом Мелетієм, що було викликано написаною Мелетієм “Апологією”. Цей твір містив значні звинувачення православного Сходу і зокрема УПЦ в “єретицтві”, а Рим – виправдовувався. Собор прокляв “Апологію”, а Мелетій перед усіма покаявся. Але після від’їзду з Києва, він відновив свої унійні заходи. Ці події призвели до відходу православних від ідеї “універсальної унії”. УПЦ не прислала своїх представників на призначений польським королем Сигізмундом ІІІ спільний собор 1629 р. Мелетій (Смотрицький) остаточно приєднався до уніатів.

У середині 30-х років XVII ст. Рим поновив спроби залучити УПЦ до унійної справи. В лютому 1636 р. з Польщі до Риму прибув домініканський пріор у Львові о. Дамаскин з листом на ім’я папи римського від волинського воєводи Адама Олександра кн. Сангушка. Сангушко пропонував свої послуги у справі об’єднання православних з латинською церквою. Папському нунцію у Варшаві було послано наказ добре дослідити обставини справи та, коли є надія на успіх, поінформувати про цю справу короля Володислава IV; листа вирішено було вислати тільки кн. Сангушку, і в тому листі похвалити митрополита Петра (Могилу) та єпископа Афанасія (Пузину) за їх піклування про спасіння в святій унії всіх русинів.

Ідея “нової унії” сполучена з ідеєю утворення українського незалежного патріархату, тільки зовні пов’язаного з Римським престолом, виникала ще за Сигизмунда ІІІ. Рим не був захоплений ідеєю незалежності української патріархії, натомість Володислав IV цю ідею підхопив. Грамотою від 31 серпня 1636 р. до уніатського митрополита Рутського і від 5 вересня того ж року – до православних ієрархів, Володислав IV пропонував православним і уніатам вибрати собі патріарха.

Професор Голубев відносить до цих подій і проект згоди під заголовком : “Modus concordiae generalis a parte disunitorum conceptus”. Головними пунктами проекту цієї згоди були:

• православні не вносять до символу віри “filioque”, латинське ж вірування не вважають за єресь;

• православні приймають вчення про чистилище;

• православні повинні вірувати, що душі святих знаходяться на небі;

• обряди і звичаї Східної Церкви залишаються для православних цілком;

• всі руські грецького обряду, що знаходяться під владою польського короля, безпосередньо залежать від Константинопольського патріарха;

• всі руські грецького обряду признають, що Римський престол є старшим між престолами, а римський первосвященик є первопрестольником.

Проект “Modus concordiae” не рвав відразу зв’язок Української Церкви з Константинопольським патріархом, але залишав його тільки для виду. Латиняни знали, що Константинопольський патріарх не погодиться на цей проект, вся мета полягала в підготовці до розриву і відділення через утворення окремого патріархату.

В планах короля і латино-уніатської партії митрополит Петро (Могила) намічався як кандидат на патріарха. Проте справа була не в патріархаті і не в патріархові у тому розумінні, що прийняте в Східній Православній Церкві, де патріархати являються автокефальними церквами, а патріархи головами цих автокефальних незалежних церков. Київський патріархат XVII ст., коли б він утворився, підлягав би Римському престолу і папі, - іншими словами, відпав би від Православної Церкви.

Митрополит Петро (Могила) не міг не бачити, що нові проекти мають в собі давнішні наміри підпорядкування православних в Польщі Римському престолу, бо ж Рим ніколи не поступиться догматом про примат папи в Церкві. Ясно, що Петро Могила цілком розумів наміри уніатів і зовсім не прикладав зусиль у допомозі в цих намірах, не спокусився на патріарший сан з Риму.

Акція у справі примирення православних з уніатами була відновлена в 40-х роках XVII ст. Підняв її уніатський єпископ Холмський Мефодій (Терлецький). Петро Могила відмовився її підтримати. На цьому унійні спроби припиняються. Святитель митрополит Київський Петро (Могила) помер 1 січня 1647 року.