Лекція 3. Великий князь Литовський Вітовт у боротьбі за окрему митрополію. Церковний Собор 1415 року у Новогрудку. Григорій Цамблак

Після смерті Кипріяна, у Константинополі 1 вересня 1407 р. на Київську митрополію було висвячено морейського грека Фотія. Він зобов’язався бувати в усіх частинах митрополії і покровительствувати православним в Москві і Литві. Але в Україні бував рідко: один місяць у 1409 р. та півроку у 1411 р. Перебування це перетворювалося на “збирання данини”, що викликало супротив з боку шляхти та духовенства. Назріла потреба в обранні окремого митрополита для України та Литви.

Проте кандидатом Вітовта став інший – ієромонах Григорій Цамблак (Самвлах). Болгарин з Тернова, племінник митрополита Кипріяна, який приїхав до Литви на прохання останнього. Григорій хотів побачитись з Кипріяном, але по дорозі до Москви дізнався про його смерть та повернувся до Литви. Вітовту він здався достойним наступником попереднього митрополита. Григорій був ігуменом Дечанського монастиря, співпрацював у митрополичій канцелярії у Молдові. Вважався знаним богословом.

Литовський князь не хотів приймати Фотія, але з огляду на його призначення для Києва, спочатку погодився з волею Константинопольської патріархії. Як пише літописець, ще Вітовт не любив того, щоб з його області в іншу країну забирали данину. Тому і гнівався на митрополита Фотія та відмовив у збиранні данини.

На початку 1414 р. Вітовт посилає до Константинополя свої посольство з проханням поставити на Київську кафедру окремого митрополита – Григорія Цамблака. Проте Фотій подбав про протидію. На його домагання посольство Вітовта отримало відмову імператора Мануїла, а патріарх Євфимій наклав анафему на Григорія, щоб той не претендував на Київську кафедру (хоча у цьому є великі сумніви).

У відповідь на такі дії князь Вітовт переходить до рішучих дій. До цього його спонукало положення православних у Литві та Україні. Почали діяти Городельські пункти 1413 р., які позбавляли православних у польсько-литовській державі ряду прав. Та й самому Вітовту потрібні були певні дивіденди у боротьбі з Польщею та Москвою. Таким чином співпало бажання князя Вітовта та духовенства про обрання окремого митрополита.

Заслуговує на увагу той факт, що в боротьбі за утворення окремої митрополичої кафедри було звернення до соборного права Церкви. Було згадано про соборноправність Церкви, про спосіб обрання митрополитів Іларіона та Климента Смолятича у попередні часи. У березні 1415 р. Князь Вітовт надсилає окружне послання і збирає єпископів та інших шляхтичів і духовенство у своїй столиці Новогрудку. Всі розуміли, що Церква зубожіє без пастиря. Тому на пропозицію Вітовта, Собор єпископів затверджує утворення окремої митрополії та кандидата на кафедру – ієромонаха Григорія Цамблака. Щоправда самі вони не спромоглися обрати митрополита, тому і благали Константинополь тільки про утворення окремої митрополії. Проте радикали на чолі з князем Вітовтом наполягали на включенні до послання обмеження у часі – питання потрібно вирішити до свята Успіня Пресвятої Богородиці 15/28 серпня 1415 р. У цей спосіб хотіли прискорити вирішення цього питання.

Коли ж у серпні не надійшло відповіді Константинополя, Вітовт вимагав обрати митрополита Собором. Але вирішили відкласти термін до Пилипового дня 14/27 листопада 1415 р. І до цієї дати Константинополь мовчав, тому Вітовт примусив розглянути питання на Соборі єпископів. 15 листопада 1415 р. Собор обрав митрополита Київського – Григорія Цамблака. Проголосували за це архієп. Полоцький Феодосій, єп. Чернігівський Ісаакій, єп. Луцький Діонісій, єп. Володимирський Герасим, єп. Холмський Харитон, єп. Смоленський Севаст’ян, єп. Турівський Євфимій та інші архімандрити, ігумени, ченці, біле духовенство, литовська та українська шляхта. (За деякими даними, єпископ Перемиський Геласій не погодився з цим рішенням і втік до Москви). Соборна грамота містила перелік обгунтувань такого рішення: митрополит Фотій мало піклується про паству, бо живе в іншій державі; підтримує політику московських князів, що не співпадає з інтересами українського та литовського народів; якщо Фотій і приїздить, то лише для збору коштів; коли так склалося, то єпископи зобов’язані, у відповідності до апостольських правил, обрати першого серед них; випадки соборного обрання митрополита вже відомі в історії Київської митрополії (Климент Смолятич) тощо.

На вимогу Фотія Константинопольська патріархія не визнала Григорія Цамблака митрополитом. Проте Київська митрополія продовжила своє окреме існування. Західні джерела містять данні про участь Григорія Цамблака у засіданнях Констанцького Собору у 1418 році. Але підтверджень про його уніатство чи латинство немає. Тому навряд чи ця делегація була церковною, скоріш політичним заходом князя Вітовта у його зносинах з Заходом. Проте можна припустити, що Вітовт також не досяг успіху у зносинах з папою. Можливо це і призвело до зникнення у 1419 чи 1420 рр. окремої Київської митрополії. З цього часу не відомо нічого про Григорія Цамблака. Тому більшість дослідників припускає, що у цей час він помер (Макарій, І.Власовський). Проте дехто з істориків знаходять його сліди у Молдові пізнішого часу (Яцимирський, Мелхіседек), пояснюючи це тим, що Цамблак покинув кафедру і пішов до монастиря, а помер близько 1430 року. Так чи інакше, можна зробити висновок, що в цей час назрівав розкол у Київській митрополії. Історичні умови для цього склалися, але самі дійові особи ще не були до цього готові. Потрібен був поштовх і рішуча дія влади церковної та політичної.