Лекція 2. Організація Києво-Могилянської Академії.

Якщо наприкінці XVI ст. основними центрами культурно-освітнього руху були Острог та Львів, то з початком XVII ст. їх вплив поступово зменшується і невдовзі припиняється. На роль головного осередку релігійно-культурного руху заступає Київ – осідок митрополитів після відновлення православної ієрархії. Культурне пробудження Києва датується початком XVII ст. і в першу чергу пов’язане з іменем Єлисея (в схимі Євфимія) Плетенецького, знаменитого архімандрита Києво-Печерського впродовж 1599-1624 років.

Як ревний противник унії, Єлисей (Плетенецький) був обраний, після архімандрита Никифора (Тура), що збройною силою охороняв Печерську Лавру від захоплення її уніатами, на становище архімандрита Печерського у 1599 р. Найперше він подбав про те, щоб повернути, за допомогою тієї ж збройної козацької сили, ті лаврські маєтки, які віддані були польським королем уніатам.

Архімандрит Єлисей розпочав своєю діяльністю нову добу в історії Києво-Печерського монастиря. Він згуртував біля себе освічених і вчених ченців, проповідників, перекладачів, знавців друкарської справи. До цього гуртка культурних сил, крім самого архімандрита Печерського належали – Захарій Копистенський, автор знаменитої “Палінодії”, Іов Борецький, Памва Беринга, Тарасій Земка, Лаврентій Зизаній Тускановський, Степан Беринга, Йосиф Кирилович, Гавриїл Дорофеєвич, Філофей Кизаревич, Олександр Мишура , Тимофій Вербицький та інші ченці.

Єлисей Плетенецький набув від наслідників Федора Балабана Струтинську друкарню, перевіз її до Києва, в лаврському маєтку Радомишлі заложив фабрику паперу і облаштував друкарську справу при Києво-Печерській Лаврі. Київська лаврська друкарня змогла випустити вже за перших 15 років свого існування до 40 видань з ділянок богослужбових книг, святоотецької літератури, релігійно-полемічного письменства, канонічного права.

Початок Київського братства відносять до 1615 р. Це дата заснування братства і школи при ньому, з якої потім розвинулася вища богословська Київська Духовна Академія. Найдавніший список членів цього братства має дату 4 січня 1616 р. На допомогу засновникам Київського братства прийшла Галшка Василівна Гулевичівна, дружина Степана Лозки, колишнього Мозирського маршалка. Вона дала 14-15 жовтня 1615 р. записи Київському братству на садибу в Києві на Подолі під спільно-житний ставропігійний монастир та школу для дітей. В кінці 1615 р. було одержано благословення Константинопольського патріарха Тимофія на організацію Київського братства. Грамотою від 26 травня 1620 р. патріарх Єрусалимський Феофан надав Київському Богоявленському братству права ставропігії.

Школа існувала від 1615 р. Про братську школу у Києві йдеться у грамотах патріарха Феофана від 17 та 26 травня 1620 р. та від 7 січня 1621 р. Ректорами Київської братської школи були: Іов Борецький – 1615-18 рр., Мелетій Смотрицький – перед 1620 р., Касія Сакович – 1620-24 рр., Фома Ієвлевич – 1630-32 рр. Шкільне навчання поставлене було добре. В кінці 20-х років школа мала чотири відділи, де проходило вивчення граматичних наук та початків риторики і філософії.

Братська школа була всестановою. З початком 1632/33 шкільного року Київська братська школа була сполучена з Київською лаврською школою, відкритою восени 1631 р. Печерським архімандритом Петром (Могилою). Архімандрит Петро відкрив її в Троїцькому монастирі при Лаврі восени 1631 року. Вже будучи архімандритом він звернувся до Вселенського патріарха за благословенням відкрити школу за типом західноєвропейських шкіл. Влітку 1631 р. Петро Могила домовився з о.Ісайєю Трохимовичем Козловським та о.Сильвестром Косовим, що вони перейдуть вчителями до його школи в Печерській Лаврі.

Відкриття Лаврської школи Петром Могилою відразу ж викликало велике незадоволення посеред київського духовенства, козацтва, особливо братчиків Києво-Богоявленського братства. Опозиція проти нової Лаврської школи була очолена самим митрополитом Ісайєю (Копинським). Почалися переговори між представниками опозиції і Петром Могилою та гуртком вчених біля нього, що закінчилися компромісом, на підставі якого лаврська школа була об’єднана з братською. Акт про об’єднання шкіл був підписаний з боку київських братчиків єпископом Луцьким Ісааком (Борисковичем) і єпископом Пінсько-Турівським Авраамієм (Страгонським).

Король Володислав IV видав привілей 18 березня 1635 р., яким православним дозволялося відкрити школу. Але Києво-Могилянська колегія закінчувала свою учбову програму філософським курсом і не мала права викладати богословські дисципліни. Митрополиту Петру (Могилі) так і не вдалося зробити Київську колегію вищою школою, чи академією.

Поляки та польська влада, не надаючи Київській колегії прав академії, керувалися тими міркуваннями, щоб в стінах Київської православної школи не розвивалась богословська наука, що вихованців колегії мало змушувати до вступу для отримання богословської освіти до польських католицьких академій.

Ректор Києво-Могилянської колегії при Київському Богоявленському братстві вибирався, звичайно, ченцями Київського Братського монастиря та учителями Києво-Могилянської колегії. Такий порядок було встановлено при об’єднанні братської та лаврської шкіл у 1632 р. Кандидат, обраний на посаду ректора, мав бути затверджений митрополитом. Найвидатнішими з ректорів Київської колегії XVII ст. були о. Ісайя Козловський, о. Ігнатій Оксенович-Старушич, о. Йосиф Кононович-Горбацький, о. Інокентій Гізель, о. Лазар Баранович, о. Іоанникій Галятовський, о. Варлаам Ясинський і о. Іоасаф Кроковський.

Учбовий курс Києво-Могилянської колегії був побудований за зразком єзуїтських польських колегій – семирічний або восьмирічний і включав три нижчі граматичні класи (інфіма, граматика та синтакса), два середні риторичні (піїтика та риторика) і два, або і три, вищі – філософські (діалектика, логіка, деякі частини теології).

Як бачимо Києво-Могилянська колегія не була духовною школою для підготовки кадрів священиків в нашому розумінні, як не були такими й інші братські школи. На той час це були загальноосвітні школи, всестанові за складом учнів.

Лекція 3. Церковно-богословська діяльність Петра Могили. Його Катехізис і Требники.

1620 р. поклав початок соборній діяльності УПЦ у XVII ст. Соборний характер допоміг Церкві відновити свою діяльність на теренах України. Моральний та правовий характер пастирського служіння стають головними темами обговорення на соборах 20-х років (собор у Бущі 1621 р., Київський собор 1621 р., обласні собори). Тоді ж для примирення православних і уніатів виникає ідея “універсальної унії”. Ця ідея запропонована уніатами була особливо підхоплена архієпископом Полоцьким Мелетієм (Смотрицьким), який відстоював її на Київському соборі 1627 р. Активну участь у цих обговореннях взяли митрополит Іов (Борецький) та архімандрит Петро (Могила). “Універсальна унія” подобалася частині православних, але викликали сумніви занадто про латинські погляди Мелетія. Тому Київський собор 1628 р. осудив архієпископа Полоцького Мелетія (Смотрицького) за відступництво і зраду православ’я. А згодом, на соборі 1629 р. ідея “універсальної унії” була відкинута, як така, що не узгоджується з православними канонами.

Іншою важливою проблемою для Київської митрополії було впорядкування церковних справ, особливо обрядовості і друкування богослужбових книг. Ці питання піднімалися ще на соборах 90-х років XVI століття. Але справа рухалася повільно. Стараннями єпископа Львівського Гедеона (Балабана) у Сірятині було видруковано Служебник 1604 р. та Требник 1606 року. Вони вперше були не тільки перекладені з грецької мови, але містили українські особливості. Це слід було продовжувати. Так були видрукувані Часослов (1602 та 1612 рр. в Острозі, 1617 р. у Києві), Октоїх (1604 р. у Дермані), Требник (1606 р. в Острозі, 1617 р. у Вільно), Служебник (1617 р. у Вільно, 1620 р. у Києві). Після відновлення ієрархії та соборної діяльності УПЦ були видрукувані Требник (1622 та 1624 рр. у Вільно, 1646 р. у Києві), Служебник (1629, 1639, 1653 рр. у Києві), Акафісти (1625 р. у Києві), Тріодь постова (1627 р. у Києві), Тріодь цвітна (1631 р. у Києві), Часослов (1625 р. у Києві), Октоїх (1630, 1639 рр. у Львові), Псалтир (1625 р.), Апостол і Євангелія (у Луцьку), Апостол (1630 р. у Києві) тощо.

Серед цих видань особливо важливими були підготовлені Петром Могилою Служебник та Требник. Виправлений за грецькими текстами “Літургіаріон” (Служебник) та чин “Пассій” були обговорені і затверджені Київським собором в Неділю Правлслав’я (21 лютого) 1629 р.

Служебник містить: 1. Послідування священнодияконства, си єсть, како служить диякон з ієреєм на великій вечірні, утрені і літургії; 2. Устав бдєнія; 3. Устав великої вечірні; 4. Послідування полунощниці недільної і повсякденної; 5. Послідування утрені; 6. Чин благословити вино; 7. Літургія Іоанна Золотоустого; 8. Літургія Василія Великого; 9. Літургія Першоосвячених дарів; 10. Відпусти повсякденні та святочні; 11. Молитва на освячення колива; 12. Післямова. Через 10 років митрополит Петро (Могила) перевидав цей Служебник.

В цьому виданні (1639 р.) чин Пассій (або Страстей Господніх) складався з вечірні та читання Євангелій про страждання Христові з додаванням відповідних проповідей. По числу чотирьох євангелістів було встановлено чотири пасії, які відправлялися в перші чотири неділі Великого Посту.

“Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник” (“Великий Требник Петра Могили”) вийшов з друку Києво-Печерської Лаври 16 грудня 1646 р. Він був поділений на три частини. Перша частина Требника містила в собі чини семи таїнств, до яких додано і пов’язані з ними обрядові чини, як наприклад, з чинами хрещення й миропомазання вміщено чини прийняття до Христової Церкви юдеїв, поган, різних єретиків, відступників, розкольників; після чину таїнства маслосвяття вміщено молебни про видужання недужих, канон на ісход душі, чини похорону мирян і священиків. В цій же частині міститься 42 статті пояснювального змісту щодо таїнств взагалі і таїнств окремих. При чині таїнства шлюбу подано ряд статей про ступені споріднення, як перешкоди до шлюбу.

Друга частина Требника містить в собі обряди освячення води, церков, різних церковних речей (образів, свящ. сосудів, риз тощо), домів, кораблів, колодязів, овочів, військових знамен, військової зброї; тут також чин благословення отрокам, що йдуть до школи вчитися. Всього вміщено 60 різних чинів.

Третя частина Требника присвячена молебнам і молитвам на різні випадки – на Новий рік, на день П’ятидесятниці, в часи війни, посухи, голоду, морової пошести тощо. Всього тут є 24 чини. В кінці Требника подано місяцеслов свят та форми метричних книг при церквах.

Требник митрополита Петра (Могили), в порівнянні з попередніми требниками, відрізнявся повнотою і мав чимало змін. До Великого Требника було внесено 37 цілком нових чинів. серед нових були чини, що були складені за зразками чинів римо-католицького требника. На 129 чинів і статей Великого Требника в 1529 сторінок приходиться біля 17 коротких чинів чи молитов запозичених у латинян. Великий Требник Петра Могили розглядався, хоч і не весь, на Київському соборі 1640 р.

Особливої значимості у часи митрополитства Петра (Могили) набув Київський обласний собор 1640 року. Він відбувся на день Різдва Пресвятої Богородиці – 8 (21) вересня 1640 р. у Софії Київській. До складу собору увійшли митрополит, єпископи, представники чорного і білого духовенства, представники мирян, переважно від братств.

Заслуговує уваги, що на собор 1640 р., крім самого митрополита, не прибув жоден з правлячих єпископів, хоч всі прислали своїх представників-заступників. Луцький єпископ Афанасій (Пузина) прислав заступником колишнього єпископа Луцького Ісаака (Борисковича); Львівський єпископ Єремія (Тисаровський) прислав колишнього єпископа Пінського Авраама; Перемиського єпископа (єпископ Сильвестр (Гулевич) був нечинний) заступав о. Панкратій Гридич; Мстиславським єпископ Сильвестр (Косів) прислав заступником о. Софронія Чижевського. З архімандритів на соборі найвидатнішим був архімандрит Слуцький Самуїл (Шицик), з ігуменів о. Ісайя Трофимович Козловський, ігумен Києво-Нікольський.

Другого дня, 9 вересня, в промові о. Ігумена Ісайї Козловського було подано головний предмет занять собору: заслухати й обговорити катехізис, відомий під назвою “Православне ісповідання віри” митрополита Петра (Могили). Як визнано тепер історичною наукою автором якого був сам промовець. За цю богословську працю о. Ісайя Козловський, на внесення митрополита Петра (Могили) на засіданні собору 15 вересня, був удостоєний собором вченого ступеня “доктора богослів’я”.

Обговорення проходило на соборних засіданнях з 9 до 15 вересня. “Православне ісповіданні віри”, в якому викладалась загально-церковна догматична наука Православної Церкви, була вище компетенції окремої Церкви і потребувала розгляду і дальшої апробації іншими Помісними Православними Церквами в складі Вселенської Православної Церкви.

Київський собор 1640 р. постановив вислати посольство до Константинопольського патріарха Парфенія, якому ці посли і представили на розгляд прийняте на соборі “Православне ісповіданні віри”. Патріарх Парфеній передав цю книгу на розгляд великого помісного собору в Яссах (Румунія), що зібрався 1642 р. На соборі “Православне ісповідання” було розглянуто та виправлено переважно за вказівками патріаршого екзарха, вченого грека ієромонаха Мелетія (Сирина).

Виправлений катехізис було надіслано всім православним патріархам. Кожний з патріархів розглянув його на соборах своїх єпископів і духовенства, внаслідок чого Київський катехізис було визнано Православним Ісповіданням всієї Православної Церкви. В Константинопольському патріархаті це сталося 11 травня 1643 р. Вперше “Православне Ісповідання” повністю було надруковане грецькою мовою в Амстердамі в 1662 році.

Прийняте, після виправлення на соборі в Яссах, всіма Православними Церквами, як ісповідання правильне і чисте, “Православне Ісповідання Кафолічеської і Апостольської Церкви Східної” митрополита Петра (Могили) залишається досі символічною книгою Православної Церкви.

Також на соборі 1640 р. буро розглянуто богословсько-обрядову основу “Требника” (який був виданий 1646 р.). З постанов, що відносяться до церковного управління, слід зупинитися на реформі у сфері єпархіального церковного суду. На засіданні 11 вересня собор своєю постановою відділив суд від адміністрації, встановивши судову колегію в складі чотирьох членів, які вибираються з єпархіального духовенства. Ці єпархіальні суди мали проводити формальний суд над членами кліру за дорученням єпархіальної влади.

На соборі 1640 р. було заслухано статут Київського Богоявленського братства, який був вже давно вироблений і чинний, але ще не мав затвердження обласним собором. Собор виніс також постанову, якою підтверджувалися права ставропігійних братств та ставропігійних монастирів при них. Соборні засідання 17 і 18 вересня були присвячені майже виключно постановам про монастирі і чернече життя. Було визнано більш бажаним спільножитні монастирі, а засади монастирського життя мали впорядковуватися уставом св. Василія Великого.

Така діяльність Петра (Могили) по облаштуванню богослужбового та церковного життя укріпила УПЦ перед натиском уніатів та латинян, і зміцнила її авторитет серед Православних Церков.