Рекомендована література

Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. В 5т. –СПб, 1851, -Т.4

Антонович В. Що принесла Україні унія. –Вінніпег, 1991

Болховітінов Євгеній, митр. Вибрані праці з історії Києва. –К., 1995.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. –К., 1998, -Т.2

Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11т, 12 кн. –К., 1995, -Т.6-7

Жукович П.Н. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией (с 1609 г.). –СПб., 1903-1910, -Вып. 1-5

Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х кн.. –К., 1994, - Кн.. 3

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. –М., 1994, -Т.10-11, -Кн. 6

Назарко І. Київські і Галицькі митрополити. Біографічні нариси (1590-1960). –Рим, 1962

Суша Я. Життя Мелетія Смотрицького –Йорктон, 1965

Титов Ф.И. Русская православная церковь в польско-литовском государстве в XVII-XVIII вв. –К., 1905

Тема 9. Митрополит Київський Петро Могила Лекція 1. Обрання митрополитом Петра Могили. Пункти заспокоєння 1632 р.

2 березня 1631 р. помер митрополит Іов (Борецький), так і не визнаний польською державною владою Київським православним митрополитом. Його наступник, митрополит Ісайя (Копинський) був обраний і поставлений на митрополичу Київську кафедру собором єпископів 20 липня 1631 р., знов без будь-яких звернень до королівської влади.

Ісайя (Копинський) був вихованцем Львівської братської школи, відомий подвижник і організатор монастирського життя. Його зусиллями були фундовані Густинський, Лядський та Мгарський монастирі на Лівобережжі (на землях княгині Раїни Вишневецької). З іншого боку, на противагу аскетизму він не довіряв освіті та освіченим особам (на основі чого виникло ряд конфліктів між ним та Петром Могилою з його соратниками). У 1620 р. він був висвячений на єпископа Перемиського, але будучи не взмозі дістатися кафедри, став архієпископом Смоленським і Чернігівським (на противагу розповсюджувачу унії – єпископу Льву (Крезі) Смоленсько-Чернігівському).

Ісайя не приховував своїх симпатій до православної Москви, закликаючи на козацьких нарадах “бити челом” перед царем, прохаючи захисту. Ця позиція проявилася і на елекційному соборі 1631 р., коли перемогли промосковські налаштовані настрої в середовищі ієрархії УПЦ. Польський король Сигізмунд ІІІ не признав цього вибору і митрополит залишився не легалізованим державною владою.

Коли ж 30 квітня 1632 р. помирає ревний католик король Сигізмунд ІІІ, то православні здійснюють спробу полагодити питання легалізації ієрархії з кандидатом у королі і отримати визнання. Провідником цієї акції став Києво-Печерський архімандрит Петро (Могила), заручившись підтримкою шляхти, козацтва та представників протестантів (в першу чергу Христофора Радзивилла).

Конвокаційний сейм 22 червня – 16 липня 1632 р. в акті генеральної конфедерації записав можливість свободи совісті у державі, що їх підтримав королевич Володислав. Але жодна зі сторін не була задоволена. Пошук консенсусу був продовжений, і під тиском православних та протестантів на елекційному сеймі у вересні-жовтні королевич Володислав погодився на зміни. 1 листопада 1632 р. король Володислав підписав “Пункти заспокоєння”.

Головний зміст “Пунктів” полягав у наступному:

• руському народу грецької релігії представляється вільно відправляти богослужіння та св. Таїнства, адмініструвати церквами, будувати нові церкви, шпиталі, семінарії, школи, друкарні;

• маєтки Св. Софії Київської, які знаходяться в Київському воєводстві, повинні бути повернені православним; сама церква Київської Софії з підданими залишається за не уніатами і за митрополитом, який має висвяту від Константинопольського патріарха; цей митрополит, згідно з давніми правами і звичаями, вибирається з-посеред руської шляхти грецької релігії духовними і світськими особами Корони і Великого князівства Литовського і дістає привілей від короля;

• теж відноситься і до владик Львівського, Луцького, Перемиського і Мстиславського (єпископи признані православними), а також до архімандритів Печерського і Уневського (в Галичині). Перемиська єпархія, як і Львівська, назавжди залишаються, зо всіма здавна приналежними їм маєтностями, за не уніатами. У Великому князівстві Литовському буде вибраний православний єпископ Мстиславським, який буде іменуватися Оршанським і Могилівським і матиме кафедру в монастирі св. Спаса в Могилеві.

• Король призначить комісарів – двох католиків і двох православних, які мають об’їхати міста, містечка і села задля розподілення святинь поміж православними і уніатами;

• Печерська архімандрія зо всіма її маєтностями, Михайлівський Золотоверхий монастир і всі інші Київські та ті монастирі та церкви, що до Києва відносяться, за винятком Видубицького монастиря, залишаються за не уніатами.

• Кожний вільно обирає собі пастирську опіку.

“Пункти заспокоєння” були вписані до Варшавських гродських книг. Православні в той час були цим задоволені, на відміну від латино-уніатів. 54 сенатори відмовилися їх підписати. Католики знов підняли боротьбу під час коронаційного сейму, щоб не допустити затвердження “Пунктів заспокоєння”. Кілька днів тягнулися пристрасні суперечки, коронаційному сеймові загрожувало зірвання. Врешті погодилися на тому, щоб справу передати на рішення вибраного короля.

Король видав “Диплом”, згідно з яким православним давалась свобода віросповідання, певні права і привілеї та приречення на наступному сеймі поширити ці права відповідно до “Пунктів заспокоєння”. Найбільшим досягненням православних в час безкоролів’я і виборів польським королем Володислава IV було признання, легалізація ієрархії Української Православної Церкви. З владик української православної ієрархії, відновленої 1620 р., ніхто визнаний не був.

Не признаним ієрархам залишалося погодитися з цим і відійти на покій, що і зробили владики Ісаак (Борискович), Паїсій (Іполитович) і Авраамій (Страгонський). Але митрополит Ісайя (Копинський) спробував чинити опір. Тому він був взятий вночі і вивезений з Михайлівського монастиря до Києво-Печерського, де і утримувався. Польський король на елекційному сеймі видав привілей на митрополію архімандриту Петру (Могилі) 1 листопада 1632 р., на Луцьку кафедру – Афанасію (Пузині), на Мстиславське – Йосифу (Бобриковичу) (обом 15 листопада 1632 р.).

Собор з хіротонією відбувся у 1633 р. Петро (Могила) звернувся до Константинополя по благословення. Отримавши його, кандидати зібралися у Львові. Хіротонія Петра Могили (1633-1647) була здійснена єпископами Єремією, Авраамієм, Ісааком та Паїсієм у червні 1633 року. Усі православні визнали нового митрополита. Його попередник Ісайя ще довго не погоджувався на ці зміни. Живучи у Михайлівському монастирі 1634-35 рр. він інтригував проти Петра (Могили), що призвело до неможливості його подальшого перебування у Києві. Проживши залишок життя на Поліссі, він помер у 1640 р.

Польський сейм 1635 р. розглядав питання затвердження “Пунктів заспокоєння” і схилився до урізання прав УПЦ. Тому король 14 березня 1635 року за рішенням сейму видав привілей не лише УПЦ, а й Уніатській церкві, який в деяких питаннях зменшував права православних відповідно до рішень 1632 р.: передавши “на вічні часи” уніатам Полоцьку, Пінську, Володимирську, Холмську та Смоленську кафедри, тощо.