Лекція 2. Укладення унії з Римом.

Справа унії велася православними єпископами таємно і поволі. На початку 1593 р. на Володимирську кафедру був посвячений Іпатій Потій, котрого протегував К.Острозький. від цього часу справа унії пішла жвавіше. Тоді ж, у 1593 р., свою програму унії виклав у листі до єпископа Іпатія (Потія) князь Костянтин Острозький. Головними її пунктами були: 1. Українська Церква залишається при старих обрядах; 2. Католики не перебирають під себе православних церков та фундацій; 3. Після проголошення унії ніхто не має силувати у переведенні православних до католицизму; 4. Православне духовенство зрівнюється у правах з латинським, а митрополит та єпископи отримують місця у сенаті, сеймі та сеймиках; 5. Необхідно долучити до справи унії інших православних патріархів; 6. Особливо слід заручитися участю Московії та Молдови; 7. Потрібна реформа внутрішнього стану Церкви; 8. Треба подбати про поширення освіти, відкриття шкіл тощо. Але ця програма унії не набула розголосу і підтримки єпископату.

На відміну від програми Острозького, програма єпископату, формування якої почалося на Белзькому соборі 1590 р. і продовжилося в 1594-1595 рр., уже за активної участі І.Потія, повністю відкидала універсалізм запропонованого Острозьким плану і орієнтувалася на здійснення регіональної унії. Поштовхом до її формування став конфлікт частини єпископату з Константинополем.

Головною ідеєю унійних умов 1590 р. було зрівняння православних у правах з католиками. Ці умови, на відміну від програми, висунутої К.Острозьким, не містили навіть натяків на необхідність проведення церковної реформи.

З часом, особливо після долучення до унійного процесу Іпатія Потія, висунуті ієрархами умови унії та її програма зазнали значних доповнень та змін. Як випливає з творів Потія, головною спонукою щодо унії було усвідомлення кризи православ’я та пошук виходу з неї.

В умовах унії, підписаних митрополитом М.Рогозою та більшістю єпископату на Берестейському соборі в червні 1595 р., враховувались і первісна декларація унії 1590 р., і програма К.Острозького, і досвід соборів 1590-х років. Зміст “артикулів” унії узгоджувався в грудні 1594 р. представниками православної (І.Потій, К.Терлецький) та католицької (Б.Мацейовський) Церков. Перед поїздкою єпископів до Риму він розглядався також королівською владою та варшавським нунцієм. Це були умови унії, які Потій і Терлецький мали доставити в Рим.

Як і всі попередні умови та пункти, цей документ, у тому, що стосується догматичних та обрядових питань, базувався на засадах Флорентійської унії. Зв’язок із Римом єпископи пропонували запровадити у формі висвячення папою митрополита, останній же мав висвячувати єпископів. Зрозуміло, що тут єпископи намагалися заручитися гарантіями щодо обмеження безпосереднього впливу Риму в їхній Церкві.

Як і в попередніх деклараціях та “артикулах” унії, у складених ієрархами умовах 1595 р. значна увага приділялася підвищенню соціального статусу православного єпископату та посиленню його влади в Церкві. Православні ієрархи прагнули зрівнятися в правах з католицькими єпископами, бути допущеними до сенату, брати участь у державних трибуналах. Єпископи вимагали також гарантій, що їхні наступники обиратимуться з людей “руської нації” та “грецької віри” спільно духовенством та мирянами.

Зміст кінцевих умов унії, з якими І.Потій та К.Терлецький відбули восени 1595 р. до Риму, дає підстави вважати, що програма унії, запропонована єпископатом, була програмою зрівняння православних у правах з католиками, посилення позицій єпископату за рахунок послаблення патронату та суттєвого обмеження впливу братств.

Тим часом, у перші місяці 1595 р. підготовка унії в Речі Посполитій вступила в завершальну фазу, тепер уже за участю варшавського нунція Джерманіко Маласпіні. В лютому складені в містечку Орчині І.Потієм, К.Терлецьким та Б.Мацейовським “артикули” унії були вивчені Львівським католицьким архієпископом Д.Соліковським (на прохання нунція) та Луцьким єпископом Б.Мацейовським. як і слід було сподіватися, їхні висновки щодо можливості укладення унії на запропонованих єпископами засадах були позитивними.

К.Терлецькому було рекомендовано прибути з “артикулами” унії до Кракова на свято П’ятидесятниці для остаточного вирішення питання та подальшої подорожі до Риму. Разом з Терлецьким до Папської Столиці мав вирушити також Володимирський єпископ Іпатій Потій, як найбільш освічений і підготовлений з ієрархів. На цьому особливо наполягав Д.Соліковський.

Підготовка до унії, що вступила у завершальну стадію у першій половині 1595 р., наштовхнулася на активний опір з боку світських діячів - в першу чергу князя Костянтина Острозького та братств. Чутки про унійні задуми ієрархії, що поширювалися серед православних до 1595 р., пов’язувалися переважно з однією особою – Кирилом Терлецьким. У січні 1595 р. про свою проунійну орієнтацію відкрито заявив проведенням проунійного собору у Львові і Гедеон Балабан. Потію вдавалося (з більшим чи меншим успіхом) приховувати свою участь в унійних приготуваннях. Тільки в червні 1595 р. він надіслав Острозькому “артикули” унії, які викликали (як і в цілому вся акція) велике невдоволення князя.

Острозький висунув як одну з головних умов прийняття унії ідею проведення собору, який мав би відбутися ще до запланованої поїздки єпископів до Риму. З цього часу він очолює антиунійний рух, що включав переважно українську православну шляхту та об’єднане в братства українське міщанство.

Вже у червні Острозькому вдалося внести розкол у ряди єпископату. Він узяв на себе полагодження конфлікту між львівським братством та Г.Балабаном, залучивши останнього на свій бік. 1 липня 1595 р. Балабан виступив з протестацією проти унії. Місяцем пізніше, очевидно, також під впливом Острозького, проти унії виступив і Перемиський владика Михайло (Копистенський). Тоді ж було надруковано та розповсюджено “окружне послання” К.Острозького, у якому він оголосив про наміри єпископату і рішуче виступив на захист православ’я. Акції Острозького сприяли активізації дій противників унії, передусім учасників братського руху.

22 вересня 1595 р. під час наради у нунція, Потію і Терлецькому вдалося переконати її учасників, що унійна акція користується належною підтримкою, достатньою, щоб протистояти Острозькому. В результаті рішення про римську подорож було поновлене. 24 вересня Сигізмунд ІІІ підписав універсал, у якому проголошувалося про поновлення єдності Київської митрополії з Римом. Таким чином, державна влада остаточно визначилася у цій справі.

Іпатій Потій та Кирило Терлецький вирушили у свою римську подорож 26 вересня 1595 р. Єпископів супроводжували віленський канонік Остафій Волович та луцький – Лука Докторович. До Риму делегація прибула 15 листопада. Того ж дня її прийняв папа Климент VIII, а 17 листопада відбувся повторний візит. Це свідчило, що офіційний Рим надавав особливого значення справі майбутньої унії. Після аудієнції у папи було проведено кілька неофіційних зустрічей з чиновниками курії.

Офіційна церемонія з’єднання єпископів з католицькою Церквою відбулася 23 грудня 1595 р. після одужання папи Климента VIII. Єпископи визнали владу папи та прийняли католицьку догматику, включаючи вчення про чистилище та католицьку трактовку “filioque”, тобто визнали, що Дух Святий виходить не тільки від Бога-Отця, але також і від Бога-Сина. Згідно з формулою Флорентійської уній колишнім православним було залишено їхній обряд, включаючи юліанський календар.

Умови унії були сформульовані в папській конституції, датованій 23 грудня 1595 р. – днем урочистої церемонії в залі Константина. Статус уніатської церкви визначався папською буллою від 23 лютого 1596 р. “Decet Romanum Potificem”. У березні 1596 р. єпископи відбули з Папської Столиці. Остаточно справу мав розв’язати церковний собор, рішення щодо проведення якого було підтверджене в Римі. До Речі Посполитої І.Потій та К.Терлецький повернулися навесні 1596 р.