Рекомендована література

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. –К., 1998, -Т.1

Головацький Я. Начало и действование Львовского Ставропигийного братства. –Львов, 1860

Голубев С.Т. История Киевской духовной Академии. –Киев, 1886

Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11т, 12 кн. –К., 1995, -Т.6

Драгоманов М.П. Громада. (Переднє слово). –Женева, 1878

Ефименко А. Братства и съезды нищих. //Киевская старина, 1883, -Кн. 7

Заикин В. Участие светского элемента в церковном управлении , выборное начало и «соборность» в Киевской митрополии в XVI и XVII вв. –Варшава, 1930

Зубрицкий Д. Летопись Львовского Ставропигийского братства. –Львов, 1926

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. –К., 1966

Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства. //Україна в минулому. –К, -Л., 1992, -Вип. 1

Костомаров Н.И. Исторические произведения. –К., 1990

Коялович М. Чтения о церковных западно-русских братствах. //День, 1862

Крыловский А. Львовское ставропигиальное братство. –Киев, 1904

Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в XVI и XVII вв. //Киевская старина, 1884, № 8

Мединский Е. Братские школы Украины и Белоруссии в XVI-XVII вв. и их роль в воссоединении Украины с Россией. –М., 1954

Папков А.А. Братства. Очерк истории западно-русских православных братств. –Сергиев Посад, 1900

Розвідки про церковні відносини на Україні-Русі XVI-XVIII ст. –Львів, 1900

Скоболенович Н. Западноевропейские гильдии и западно-русские братства. //Христианское чтение, 1875, -Кн. 2

Соловьев С.М. Братчины. //Русская беседа, 1856, -Кн. 4

Сцепуро Д. Виленское Свято-Духовское братство в XVII и XVIII столетиях. –Киев, 1899

Ульянівський В.І. Історія Церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х кн.. –К., 1994, -Кн. 2

Тема 6. Церковно-освітня діяльність упц в XVI столітті Лекція 1. Церковна освіта в Україні. Братські та приватні школи. Острозька Академія.

Доба Київської Русі не знала і не передала пізнішим вікам якоїсь чіткої організації шкільної науки. Школи були лише нижчі, засновані при церквах і монастирях. Але форма і структура залежали від того, який був попит на відповідні ресурси й від обставин. Через те, що українські землі весь час перебували під культурним впливом Візантії, то політичний та економічний занепад цієї імперії у ХІ ст. шкідливо відбився на освітньому розвитку України. До цього прилучилися і місцеві обставини: князівські усобиці, половецькі напади, а особливо татарська навала руйнує і без того занепалу систему освіти. Тому в ХІІІ ст. бачимо лише запустіння.

Перехід під владу Литви та Польщі у XIV – XV ст. підсилює західний вплив на Україну, що призводить до відновлення шкільництва. Але освіта та школи ще довго (майже до кінця XVI ст.) зберігають форми і дух попередніх часів. Представники духовенства залишаються шкільними вчителями, а церковно-богослужбові книги – підручниками. Збільшується значення дяка – дидаскала, що вже отримує назву “магістер” чи “бакаляр”. Він учить всіх дітей, незалежно від їх матеріального та соціального стану. Навчання дітей відбувалося або біля церкви у школі, або в домах заможних людей, котрі спеціально їх запрошували.

Рівень освіти XV – XVI ст. був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. На відміну від православної Церкви, яка на Сході не мала жодної вищої школи, католики і протестанти в Європі, включаючи Річ Посполиту, закладали вищі учбові заклади – університети, академії, колегіуми. У Кракові університет засновано у 1400 р. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. Наприклад, у Краківському університеті протягом XV – XVI ст. одержали освіту більше 800 українців; українцями були 13 професорів цього університету. Також українці навчалися у Сорбонні, Празі, Болоньї, Падуї, в німецьких університетах Гейдельберга, Віттенберга, Лейпцига.

Проте основною залишалася початкова (парафіяльна) школа. Початкові церковні школи мали, як правило, одного вчителя-дяка (дидаскал, даскал, бакаляр, директор, реєнт). Разом з ним у будинку школи іноді мешкали вбогі діти, сироти та мандрівні школярі старшого віку (“виростки”, “молодики”). Останні допомагали дяку в церкві й шкільному навчанні. Найздібніші з них згодом самі ставали вчителями або обіймали писарські посади.

Мовознавці стверджують, що в тодішніх школах вчили читати церковнослов’янських текстів, але вимовляли їх відповідно до встановленої в Україні традиції.

Парафіяльні школи існували здавна при більшості церков та монастирів, але вони не мали чіткої постійної організації і залежали від наявності освічених духівників, які бажали б навчати дітей. Протестантський пастор Одерборн, який у 1570-х роках побував в Україні, писав, що русини завжди мають школи при церквах та монастирях, де діти навчаються першопочаткам письма. Звичайно, це були початкові школи, які не забезпечували систематичних знань навіть середнього рівня.

Такі початкові школи існували при церквах в усіх містах і містечках, багатьох селах. Наприклад, у Львові існувала подібна школа на Галицькому передмісті. Монастирські школи були розраховані на підготовку церковнослужителів. Вони діяли в київському Михайлівському Золотоверхому монастирі, в Уневському, Жидичівському, Зимненському, Холмському, Грушівському монастирях тощо.

Найраніше документальні згадки про православні парафіяльні школи належать до 1540-1550-х років і стосуються західноукраїнських міст: Львова (1546), Перемишля (1548), Красностава на Холмщині (1550), Сянока (1551). Однак це дуже уривчасті та випадкові дані.

У документах XVI ст. згадуються також школи у Володимирі (1577), Тисмениці та інших містах Волині й Галичини, які, очевидно, були початковими (дяки навчали граматиці, письму та співу). У 1572 р. галицькі міщани добилися королівського привілею на право навчати синів у Львові та інших містах “вільним мистецтвам”. Привілей двічі підтверджувався (1574, 1577 р.), але магістрат фактично на нього не зважав.

У 1572 р. заснував початкову школу у м. Турові князь К.Острозький. Вважають, що така ж школа була відкрита ним і у Дубно, де до 1574 р. знаходилась його офіційна резиденція. Перша початкова школа у Києві була заснована в другій половині XVI ст. (до 1571 р.), “руська школа” існувала і при Михайлівському Золотоверхому монастирі (згадується під 1563 р.).

До Берестейської церковної унії православні школи більш високого рівня організовуються при церковних братствах та в маєтку князя К.Острозького. Найбільшого визнання здобула Львівська братська школа, яка протягом тривалого часу залишалась зразком для всіх братських шкіл, і статут якої запозичувався новостворюваними братствами.

В основі шкільної науки даних навчальних закладів лежав принцип релігійно-морального виховання як підґрунтя для осягнення шкільних наук. Учні виховувалися на суворо християнському моральному кодексі, їм прищеплювалися повага, свідоме й діяльне ставлення до храму та богослужіння, щире розуміння щоденного виконання свого вищого обов’язку – молитви та прийняття Святих Таїнств. Саме в братських школах останньої чверті XVI ст. спостерігається повернення до традиційних правил християнської педагогіки й визначення пріоритету релігійно-морального виховання над прагматичним навчанням основам наук.

В середині 1580-х років львівські міщани намагаються відкривати школи вищого ступеня. На думку Я.Д.Ісаєвича, Львівська братська школа була заснована не пізніше останніх місяців 1585 р. й фактично сформувалася протягом 1585-1586 рр. Її першим ректором став грек, архієпископ Арсеній Елассонський. Після його від’їзду в Московію в 1588 р. посаду ректора обіймав Стефан Зизаній. Вчителями були Лаврентій Зизаній і Кирил (можливо, Транквілліон-Ставровецький).

До програми Львівської братської школи входило вивчення “семи вільних наук”, які складалися з “трівіума” (граматика, риторика, діалектика) та “квадріума” (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Отже, це була програма європейських середніх навчальних закладів. У 1592 р. школа отримала королівський привілей на викладання “вільних наук” й узаконила свій рівень викладання офіційним статусом. У Львівській школі існувало три нижчі класи.

Частина дітей вступала до братської школи без будь-якої підготовки, тому їхнє навчання починалося з абетки, потім вивчали Часослов та Псалтир. Потім – граматику, риторику, діалектику, церковний спів і математику. Як і в католицьких школах, звертали особливу увагу на риторику й діалектику: учні складали орації, листи-звернення, поетичні вправи.

Діалектика давала основи формальної логіки і слугувала своєрідним вступом до вивчення філософії. Вона була покликана також підготувати учнів до дискусій з іновірцями та аналізу іновірної літератури. Як підручник використовували “Діалектику” Іоанна Дамаскіна.

В курсі діалектики зверталися й до творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки, Епікура. Твори цих авторів слугували також посібниками при вивченні риторики (красномовства), яка була пов’язана з поезією, драматургією. До риторики примикала гомілетика – наука про християнське проповідництво (суть і форма проповіді). Чимале значення в братських школах надавалося і грецькій мові.

Як вважають дослідники, в школі давали також елементарні відомості з природознавства, астрономії, могли навчати образотворчому мистецтву. Особливе значення надавалося музиці. Саме з братських шкіл бере свій початок музична освіта в Україні. З 1590-х років тут почали вивчати також латинську мову.

Школа мала всестановий характер, тут навчалися “убогі за простибог” (тобто безплатно) і багаті “за ровним датком”. У цілому плата за навчання була незначною, й батьки вносили її по можливості. За списком учнів кінця XVI ст., в школі навчалися 61 школяр з міста й двох передмість й кілька дітей з-поза Львова. Проте, це була лише частина учнів з початкових класів (“хлопці”). Окрім цього, при братстві діяла й школа більш високого ступеня, де вчилися “спудеї” (одночасно – репетитори “хлопців”).

Зберігся текст статуту (в оригіналі) Львівської братської школи під назвою “Порядок шкільний”. Вважають, що при його розробці враховувався досвід Острозької школи. Збереглися кілька текстів статуту: ранній, затверджений братством і скріплений печаткою 8 жовтня 1586 р.; змінений і після 1588 р. вписаний до “Альбому” братства: скорочений грецький варіант. Вважають, що статут складався за участю активних діячів братства – Стефана Зизанія, Юрія Рогатинця, Івана Красовського.

Кожен батько чи опікун насамперед мав ознайомитися із статутом, щоб знати, як навчатимуть сина й яким чином слід допомагати школі. Запис у школу відбувався за участю батьків, вчителя та одного-двох свідків. Після уроків учні мали переказувати й зачитувати все, чого навчились, перед батьками чи господарями їхнього помешкання. Учитель і наглядач могли нагадувати батькам про їхні обов’язки. В разі поганого навчання учня з’ясовувалася причина (шкільна чи домашня), прогульників виключали зі школи. Заняття починалися опитуванням “вчорашньої науки” та перевіркою домашніх завдань. Після уроків учні мали самостійно виконувати завдання. По дорозі до школи й зі школи учням належало перевіряти один в одного грецькі слова. Щосуботи повторювалося пройдене за тиждень, а після обіду розпочиналися уроки з арифметики, вивчення церковного календаря, співи, бесіди на моральні теми.

Учнів за різні вчинки могли карати. Ті ж, хто гарно навчався і поводився, сиділи на почесних місцях. При цьому ставлення до багатих й бідних дітей мало бути однаковим. Щотижня призначалися чергові, які вранці прибирали школу, розпалювали печі й контролювали відвідування учнів та їхню поведінку.

Основними підручниками в початковій школі були: Буквар (львівське видання 1574 р. Івана Федорова), що містив: абетку, склади “двописьменні” та “триписьменні”, пунктуацію, коротку хрестоматію з молитов та релігійних пісень; Буквар острозького друку 1578 р. Івана Федорова (з грецькими текстами); “Начало учения детям” – буквар, що повторював текст острозького видання 1578 р., перевиданий у 80-ті роки в Острозі; а також Часослов, Псалтир, ірмолої (посібники нотного письма).

Головними підручниками для подальшого навчання в школах до кінця XVI ст. були:

“Граматика словенська языка”, створена острозькими вчителями й видана в 1586 р. у віленській друкарні Мамоничів.

“Адельфотес. Граматика доброглаголиваго еллино-славенского языка совершеннаго искусства осми частей слова ко наказанию многоименитому Российскому роду”, видана у Львові 1591 р.

“Граматика Славенска съвершеннаго искуства осми частей слова, и иных нуждных”, написана Лаврентієм Зизанієм і видана у Вільно і 1596 р.

“Наука ку читаню, и розуменю писма славенскаго: ту тыж о святой Троицы, и о въчеловечении Господни” Стефана Зизанія, видана у 1596 р.

Катехізис Стефана Зизанія, виданий близько 1595 р.

В бібліотеці братської школи були також зарубіжні видання – словники й посібники з грецької мови, латини, богословські та філософські трактати, твори античних авторів та ін. У 1589 р. патріарх Єремія дозволив друкувати в друкарні братства підручники (граматику, піїтику, риторику, філософію).

Загальний нагляд за братською школою здійснювали спеціально призначені братчики – “провізори”, “дозорці”. Вони дбали про будинок школи (спочатку школа була в будинку Минця, а з 1580-х років – у новому будинку), обладнання, харчі і дрова, оплату вчителів та служок тощо. Важливі питання школи обговорювалися на загальних зборах братства. Керівництво школою було світським.

Проти школи виступив єпископ та священики. 1 червня 1590 р. слуги єпископа Гедеона (Балабана) розігнали малих учнів й ув’язнили хлопців Саву та Ярмолу, що їх навчали. 1 січня 1592 р. брати єпископа Адам та Іван Балабани з приятелями знову напали на школу, погрожуючи вчителям, особливо Кирилові Транквілліону-Ставровецькому.

Єпископ Гедеон на противагу братській школі завів свою школу при монастирі св. Юра під контролем духовної влади. Та й Іван Вишенський дорікав братчикам, що в їхній школі подають “байки арістотельські й риторські”, а не вивчають церковні книги й службу Божу. Деякі братчики в 1590 р. також виступили проти граматики, діалектики й риторики в школі. Однак конфлікт був вичерпаний: ні думка Вишенського, ні думка його прихильників у братстві сприйняті не були.

Львівська братська школа стала провідною між братськими школами в Україні. Однак всі вони офіційно своїм статусом і економічними можливостями значно поступалися католицьким і навіть протестантським.

Починаючи із Львівської, братські школи України дедалі більше відходили від суто церковного змісту й педагогічних методів навчання, переймаючи раціоналізм протестантських і католицьких навчальних закладів.

Першу згадку про школу при Успенському кафедральному соборі у Володимирі-Волинському зустрічаємо під 1586 р., коли на чолі школи стояв уставник соборної церкви. Інші відомі братські школи були у Вільно, Бересті, Рогатині, Перемишлі.

Братські школи поєднували в собі релігійну мораль православної ортодоксії у вихованні учнів і потяг до раціоналізму католицького і протестантського зразка в їх навчанні. Саме такий шлях був продуктивним, даючи належну освіту православній молоді й готуючи її до оборони своєї віри в міжконфесійній боротьбі.

Особливе значення для УПЦ у XVI ст. мала Острозька школа. Ще з XV ст. Острог є традиційним культурним осередком. У замковій Богоявленській церкві зберігалася бібліотека. Тут існував і художній центр. Цьому сприяло надання Острогу 7 червня 1585 р. магдебурзького права. З 1574 р. Острог став місцем осідку головної адміністрації володінь родини князя К.Острозького, що зумовило виникнення значного прошарку освічених урядовців та кліриків. Переважну більшість населення Острога становили православні (більше 90%), католиків навіть в першій чверті XVII ст. було всього 400 чоловік (8% мешканців).

Виникнення Острозької школи деякі дослідники відносили до кінця XV – середини XVI ст. К.Харлампович пов’язував її заснування з друкарнею в Острозі й датував 1576 – 1580 рр., а М.Возняк – 1578 – 1579 рр. Я.Д.Ісаєвич віднайшов у м. Готі (Німеччина) примірник “Букваря”, видрукованого в 1578 р. в Острозі Іваном Федоровим.

Отже, до літа 1578 р. вже існували друкарня та школа, цілком забезпечена вченими-викладачами. Тому дослідники припускають, що заснування обох цих закладів мало відбутися в 1576-1577 рр. К.Острозький заволодів Острогом у 1574 р., а королівське підтвердження отримав лише в листопаді 1576 р. Тільки після цього (отже, наприкінці 1576 р.) князь мав підстави і сенс розбудовувати культурне життя в Острозі. Попервах ним була відкрита початкова школа, де навчали кириличної і грецької абетки (тому в букварі - церковнослов’янські та грецькі тексти).

Фундатором першого навчального закладу в Острозі стала Гальшка (Єлизовета) Острозька. В її заповіті від 16 березня 1576 р. (внесений до луцьких земських книг 10 січня 1583 р.) згадується про надані раніше фундації, в тому числі “на шпиталь і академію Острозьку” та монастир св. Спаса під Луцьком. Таким чином, Гальшка матеріально забезпечила “академію”. Але фактично почав її розбудовувати виконавець заповіту й глава родини Острозьких князь Василь-Костянтин, про що сказано в передмові до друкованого острозького “Букваря” 1578 р.

Про цю школу як про “грецьку колегію” згадував в одному з листів 1583 р. Антоніо Поссевіно. “Тримовним ліцеєм” і “тримовною гімназією” називав її в 1600 р. Симон Пекалід. 9 березня 1579 р. в заповіті Гальшки Острозької йшлося про виділення коштів на “академію острозьку”.

Дослідники по-різному визначають тип цієї школи: середній навчальний заклад; навчальний заклад вищого типу; існувала думка, що назва “академія” стосувалася лише гуртка вчених. Острозька школа була школою якісно нового типу: слов’яно-греко-латинською. Вона зберігала греко-слов’янські традиції, але намагалася подолати замкнутість шкільної освіти, засвоюючи досвід польських шкіл і запроваджуючи риторику, піїтику, філософію, латинську мову.

В Острозі викладали предмети “трівіуму” (граматика, риторика, діалектика) та “квадріуму” (арифметика, геометрія, музика, астрономія). Вивчалися також грецька, латинська, старослов’янська (та, імовірно, українська книжкова) мови. Все це входило до курсу шкіл вищого типу – колегій. Для академій (університетів) обов’язковим також було богослов’я. Даних про викладання богослов’я в Острозі немає, тому ця школа, очевидно, не належала до академій.

Однак слід зауважити, що “вільні мистецтва” були ознакою середніх, а не вищих шкіл, тому й Острозька школа належала до типу не офіційних, а приватних середніх навчальних закладів.

Найбільшого розквіту Острозька школа досягла в 1580-х роках, а після смерті К.Острозького (1608) почала занепадати. Першим ректором був відомий письменник-полеміст Герасим Смотрицький (1576 - 1594). В документах за 1592 р. “ректором Острозької школи” названий якийсь Мартин – можливо Мартин Грабкович. У 1594 – 1600 рр. (з перервами) ректором був грек, випускник Венеціанського та Падуанського університетів, майбутній патріарх Кирил Лукаріс.

Викладачі Острозької школи, власне, й становили той гурток учених, який за античною традицією називали “академією”. Викладачами і членами “академічного” гуртка були: Герасим Смотрицький, Василь Малюшицький, Тимофій Михайлович (Аннич?), Дем’ян Наливайко, Олексій Мотовило, Мартин Грабкович, протосінкел Никифор Парасхес-Кантакузин, майбутній патріарх Кирил Лукаріс, архієпископ Дионісій Раллі-Палеолог, Еммануїл Ахілеос, Євстахій Нафанаїл, Феофан Грек, Ян Лотос, Андрій Римша, Іван Федоров. Острозький також заснував школи в Турові (1572), Володимирі-Волинському (1577), Слуцьку (1580), Дермані.

Вже з XIV ст. католицькі школи існували на Галичині, Волині, Поділлі та Закарпатті. Головним чином це були початкові школи, де навчали читати, писати, рахувати. Широкою освітньою діяльністю займалися єзуїти, створивши розгалужену мережу початкових шкіл та колегій. Єзуїтські колегії були середніми навчальними закладами і мали п’ять класів. У трьох нижчих викладалися латинська, грецька, польська й церковнослоав’янська граматика; у двох вищих – риторика, діалектика, частково філософія. Всі науки (окрім мов) викладалися латиною. Особлива увага зверталася на вміння вести теологічні диспути, виступати з промовами, заучування сентенцій. Більшість єзуїтських шкіл на українсько-білоруських землях не мала повної програми й обмежувалася трьома класами з вивченням мов, початків діалектики та риторики.

Віленська єзуїтська академія (колегія, заснована 1569 р.) мала два відділення: філософське (три роки вивчали давні та нові мови, античну літературу, філософію, математику, астрономію) та теологічне (чотири роки). В основі богословських курсі лежала система Аристотеля та Фоми Аквінського. Єзуїтські колегії були у Замості, Ярославі, Полоцьку. Католицькі школи України, Білорусії та Литви мали централізований характер, відповідний організації самої католицької Церкви. Програми, курси та рівень освіти в них були уніфіковані.

Протестантські школи на українських землях виникають в другій половині XVI ст. Одним із перших освітніх центрів реформатів в Україні стала кальвіністська школа в Дубцях на Перемишльщині, яка діяла в 1559 – 1563 рр. під керівництвом поляка Григорія Оршака та італійця Франческо Станкара. Припускають, що початкові школи існували також при протестантських громадах на Волині. У 1593 р. починає свою діяльність п’ятикласна кальвіністська гімназія у м. Крилові (межа Хомського та Белзького воєводства), яка діяла до 1612 р.

В протестантських школах особлива увага приділялася вивченню Катехізису, єврейської, грецької, латинської, церковнослов’янської мов, риторики, діалектики, математики. Вони, як правило, включали весь курс “семи вільних наук”. Рівень протестантських шкіл, систему їх викладання високо оцінював К.Острозький в листі до Іпатія Потія 1595 р., відмічаючи, що в протестантів слід повчитися.

Особливістю цих шкіл була віротерпимість: тут навчалися послідовники різних конфесій. Однак про діяльність протестантських шкіл в Україні до 1596 р. майже нічого не відомо.

Таким чином, освіта в Україні в XV – XVI ст. мала конфесійний характер. Парафіяльні школи та середні навчальні заклади (хоч і засновувалися світськими діячами) основним завданням ставили релігійно-моральне виховання учнів. В усіх типах шкіл викладачами в переважній більшості були представники духовенства та служителі церкви.