Лекція 2. Львівське Успенське церковне братство, його ставропігія та статут

Найбільш відомим братством в Україні до кінця XVI ст. було Львівське, створене при Успенській церкві. Воно найкраще репрезентує українські церковні братства: їхній устрій, структуру управління, основні форми та напрями діяльності. Враховуючи також, що його архів найповніше збережений, а статут 1586 р. став зразком для інших братств, розглянемо саме на прикладі цього братства організацію та діяльність усіх подібних інституцій.

На думку Я.Д.Ісаєвича, Львівське братство починає формуватися на початку 1580-х років. Саме тоді посилюються гоніння католицького архієпископа Д.Соліковського на православних у зв’язку з календарною реформою. Після смерті у 1583 р. Івана Федорова львівські міщани викупили його друкарню задля продовження справи видання книг. Ініціативна група уклала статут львівського Успенського братства. На початку 1586 р., коли через місто проїздив на Москву Антіохійський патріарх Іоаким IV Доу, братчики скористалися його присутністю і подали на підпис пергамент зі статутом братства, датований 1 січня 1586 р. Преамбула, закінчення та кілька статей загального змісту написані церковнослов’янською мовою, а основні статті – українською. Патріарх не підписав грамоту, а лише скріпив її печаткою. Іоаким підписав тільки грамоту про заборону двоєженства для священиків (після 16 січня 1586 р.), однак у ній не згадується про братство. Пізніше (1592) братчики писали, що патріарх застав у Львові вже діючі братство, шпиталь і школу. Грамота зі статутом братства була завірена також печатками митрополита Михайла (Рогози) та єпископа Гедеона (Балабана) (ймовірно 22 червня 1590 р.). Львів’яни посилали грамоту також на підпис Константинопольському патріарху Феоліпту, однак на той час його вже змінив Єремія ІІ (Транос). 2 грудня 1587 р. останній затвердив братство, шпиталь, школу і друкарню, а в листопаді 1589 р. визнав Онуфріївський монастир ставропігіоном, що підлягає митрополиту і братству.

Я.Д.Ісаєвич вважає, що вже за статутом 1586 р. братство було по суті ставропігійним – підпорядковувалося безпосередньо патріарху. Втім, у липні 1592 р. Балабан оприлюднив лист патріарха Єремії ІІ про скасування ставропігії. У грудні Балабан записав цей лист до гродських актів, однак той був опротестований православними як фальсифікат. Новою грамотою 1593 р. Єремія ІІ знову надав братській Успенській церкві права патріаршої ставропігії, і хоча ставропігія стосувалася лише монастиря та церкви, братство також стало називати себе ставропігійним. Я.Д.Ісаєвич стверджує, що ставропігією патріархи намагалися не допустити посилення влади єпископів і послаблення своїх впливів, сподіваючись на матеріальну допомогу братства. М.С.Грушевський розцінював це як намагання патріарха посіяти антагонізм між братством та ієрархією в інтересах патріаршої зверхності. А.М.Стахів навіть припускав (не наводячи доказів), що Єремія ІІ діяв в інтересах турецької влади і, можливо, за її наказом з метою ослаблення сусіда.

Ставропігійними були Львівське Успенське (1589), Віленське Свято-Духівське (1589), Луцьке Чеснохрестовоздвиженське (1620), Київське Богоявленське (1620), Слуцьке Спаське (1620), Могилівське (1633) братства, грамоти яких збереглися. Найдетальніше відображає всі сторони діяльності братства його статут, який у редакції 1586 р. мав 41 пункт. Текст статуту (поряд з віленським 1588 р.) ліг в основу статутів братств у Городку (1591), Бересті (1591), Перемишлі (1592) і пізніше в Замості (1606), Києві (1615), Луцьку (1617) та ін.

Патріарх Єремія ІІ у 1589 р. доповнив ці статутні положення постановами про виняткові права Львівського братства на фундування школи, друкарні, самостійне обрання священика (єпископ лише затверджує його) або позбавлення його посадита обрання нового, право позбавляти членства в братстві з одночасним відлученням від церкви. Ставропігійна ж грамота патріарха вказувала: “Нехай визнає братство лише одного главу – наше смирення, і від нього лише отримує розпорядження та приймає устрій, суд, управління і владу”. Хто ж порушить дану постанову, є “ворог Божий і вбивця і ненависник добра, нехай буде відлучений від св. Церкви, проклятий і не прощений, по смерті”. Патріарх Єремія ІІ особливо піклувався Львівським братством. У 1593 р. він дозволив братству новозбудований Успенський храм вважати ставропігією і на знак цього – замурувати патріарші хрести в чотирьох місцях.

Братчики ж у листах до патріарха (від 6 лютого та 7 вересня 1592 р.) скаржились на занепад церкви, неправди ієрархів, на заходи з приводу унії з Римом і просили вирядити екзарха. Зв’язок Львівського братства із східними патріархами не переривався. Після затвердження статуту львівського Успенського братства 1586 р. були реорганізовані й Миколаївське (до статуту вписаний титул патріарха Іоакима) та Богоявленське (в 1591 р. приєднане до Успенського як дочірнє) братства. Успенське братство стало “старшим”, а приміські та при монастирській церкві Онуфрія – “молодшими” (“меншими”, “парубоцькими”).