Рекомендована література

Булгаков Г. Западнорусские православные соборы как органы церковного управления. Опыт историко-канонического исследования. –Курск, 1917

Великий А.Г. З літопису Християнської України. –Рим, 1969, -Кн. 3

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. –К., 1998, -Т.1

Жукович П. О составе западнорусских церковных соборов. //Церковный вестник, 1906, № 4

Заикин В. Участие светского элемента в церковном управлении , выборное начало и «соборность» в Киевской митрополии в XVI и XVII вв. –Варшава, 1930

Левицкий О. Внутреннее состояние западнорусской церкви в польско-литовском государстве в конце XVI в. и уния. –Киев, 1884

Лотоцький О. Українські джерела церковного права. –Варшава, 1931

Лотоцький О. Соборні крилоси на Україні й Білій Русі в XV-XVI віках. //ЗНТШ, 1896, -Т. 9

Макарий (Булгаков), митр. История Русской Церкви. –М., 1994, -Т.9, Кн. 5

Малышевский И. Киевские церковные соборы. //Труды КДА, 1884, № 12

Павлов А.С. Курс церковного права. –Сергиев Посад, 1902

Покровский А.И. О соборах юго-западной Руси XV-XVII вв. //Богословский вестник, 1906, -Т. 3

Суворов Н. Курс церковного права. –М., 1913

Ульянівський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У3-х кн.. –К., 1994, -Кн. 1

Тема 5. Українські православні церковні братства Лекція 1. Походження і виникнення православних церковних братств

Важливим органом релігійно-церковного життя в Україні XVI ст. були церковні братства, діяльність яких у зв’язку зі специфікою політичного, ідеологічного та суспільного розвитку України у складі Речі Посполитої набула особливого значення. Дослідники одностайно підкреслюють позитивну роль братств в очищенні релігійно-церковного життя, у розвитку освіти, культури, мистецтва, національних змаганнях. Немає єдності, однак, щодо визначення негативних сторін у діяльності братств, канонічних засад їх виникнення, внутрішніх та зовнішніх чинників розвитку. Втім, більшість українських істориків Церкви (особливо православного та автокефального спрямування) вважають, що церковні братства в умовах занепаду церковної організації та її ієрархії продовжили традицію соборноправності Православної Церкви в Україні.

З іншого боку, В.Заїкін, розглядаючи церковно-канонічний аспект виникнення та діяльності братств, вважає, що, маючи практичне позитивне значення у конкретних справах, вони водночас були неканонічною церковною організацією, протистояли духовенству та ієрархії.

Проблема виникнення церковних братств є дискусійною. Так, І.Огієнко вважає початок церковних братств з часів Київської Русі: в Іпатіївському літописі під 1134 та 1159 роками згадуються “братчини” у Полоцьку та інших місцях, як громадські організації при церквах, що мали вузькі церковні завдання і до XV ст. нічим особливо себе не виявляли. Помітне пожвавлення їх діяльності припадає на XV ст., але лише у XVI ст. церковні братства перетворюються на нові організації зі зміненими функціями – оборони православної віри.

С.М.Соловйов та О.О.Папков починали історію братств від давньоруських церковних “братчин”, “медових” братств, які організовували спільні бенкети на храмові свята ще в перші віки християнства на Русі, а в подальшому вони реформувалися під впливом цехів та магдебурзького права міст. М.О.Коялович, власне, і виводив братства з церковної організації та магдебурзького права.

На думку ж М.І.Костомарова та М.Скабалановича, братства були своєрідною копією західноєвропейських духовних гільдій. Отже, даний напрямок історіографії пояснював виникнення церковних братств зовнішніми впливами певних громадських організацій. Дещо за його рамки виходить концепція Я.Головацького, за якою братства наслідували первісних християн і з’явилися у ХІІІ ст. (у Львові при Успенській церкві).

Інші історики братств виводили їх виникнення з внутрішніх потреб церковного життя в Україні литовсько-польської доби. Так С.Т.Голубєв причиною появи братств вважав потребу у встановленні колективного патронату над церквами. На відміну від індивідуального той вимагав суворої регламентації обов’язків і прав усіх членів, а отже, прийняття статуту. В останньому переплелися давньоруські порядки самоуправління, впливи гільдійних та цехових статутів та німецького права. А.І.Криловський додав до цього також вплив грецьких церковних братств (у грецькій колонії Венеції).

О.Я.Єфименко, М.С.Грушевський, М.І.Зібер та інші виводили братства з родоплемінних общин, селянських територіальних громад, середньовічних корпорацій тощо. Таку думку поділяє також учений української діаспори Л.Винар, котрий писав, що братства починаються з дохристиянських родових об’єднань, які разом полювали і захищали одне одного від ворогів.

Я.Д.Ісаєвич пропонує розрізняти організаційні форми, принципи створення і функціонування братств, які в різні періоди та у різних народів можуть бути подібними, та внутрішній зміст і мету їхньої діяльності у певний історичний час. Останній фактор, як здається, є основним і може стати ключем до характеристики церковних братств в Україні. Дослідник слушно стверджує, що церковні братства перейняли зовнішні форми світських корпоративних організацій (цехів, гільдій тощо), але за змістом своєї діяльності залишились “цілком самобутніми організаціями”. Він пояснює виникнення церковних братств особливостями суспільно-політичного життя України та потребою зміцнілого стану міщан згуртуватися для захисту національних інтересів (у тому числі на терені Церкви).

В.Ульянівський погоджується, що при характеристиці церковних братств не слід ігнорувати власне релігійний момент, який був серед найважливіших. Адже серед головних завдань братств – морально-релігійне оздоровлення їхніх членів і всього суспільства, християнське виховання братчиків, їхніх дітей і загалом родин, створення товариств, які б у принципах співжиття наслідували первісних християн і жили за Христовими заповідями. Все це чітко видно із статутів братств. М.Драгоманов та О.Левицький оцінюють діяльність церковних братств як початок реформації православної Церкви. Такий погляд має в основі теорію про внутрішню реформацію православ’я в Україні.

З іншого боку, деякі вчені зазначають значний вплив на братства західноєвропейських і польських протестантів (про це писав, зокрема, П.Куліш). Отже, йдеться про зовнішні впливи європейської Реформації. Концепція впливу європейської реформації та гуманізму на діяльність українських братств останнім часом переважає в публікаціях істориків філософії та узагальнюючих працях. На думку Є.Мединського, церковні братства в Україні з’явилися під впливом чеських (богемських і моравських), що автор доводить майже одночасним виникненням (перша половина XV ст.) даних організацій у сусідніх Чехії та Україні, близькістю їхньої ідеології, однаковими видами діяльності (заснування шкіл, друкарень, створення підручників).

Перші власне церковні братства в Європі з’явилися у XV ст. У 1498 р. греки, які після падіння Константинополя переселилися до Венеції, заснували там братство св. Миколая. Організаційно подібними останньому були також католицькі та гуситські (чашницькі) братства в Чехії.

Тривалий час вважалося, що найстарішим церковним братством в Україні є Львівське. Львівський історик Д.Зубрицький ще в 30-х роках ХІХ ст. доводив, що першим документом стосовно цього є акт 1463 р. про передання львівським міщанином Степаном Дропаном в управління Львівському міському братству Онуфріївського монастиря. В іншій праці Д.Зубрицький відносив початок існування братства до 1439 р. на підставі згадки в інвентарі 1601 р. привілея Казимира IV 1439 р. Ці твердження набули значного поширення в літературі. Про це писали, зокрема, І.Шараневич та митрополит Макарій (Булгаков).

На думку А.Криловського, Львівське братство хоч і веде свою історію з 1439 р., але в цей початковий період воно ще не мало суто церковного характеру і набуває його лише наприкінці XVI ст. після затвердження статуту патріархом Іоакимом. За І.П.Крип’якевичем, початок Львівського братства слід відносити до кінця XV ст., принаймні в першій половині XVI ст. воно вже діяло.

Сучасний український історик Я.Д.Ісаєвич, спростовуючи названі факти, подає, що акт Дропана складений 1460 р. та затверджений королем 1469 р., але в ньому нічого не згадується про братство. Привілей Казимира IV не зберігся, і навіть його згадка в інвентарі не може розуміти під братством “парохіян Успенської церкви”.

Прообразом церковного братства стала громадська діяльність парафіян львівської Успенської церкви. У 1520-х роках “опікуни” церкви захищали перед міською владою інтереси “всієї української громади в місті і передмістях”. У 1538 р. львівські міщани змогли добитися відновлення православної єпископії шляхом хабарів королівській владі, вони ж зі зброєю в руках охороняли життя єпископа Макарія (Тучапського). Того ж року, надійшов донос на міщан, що вони влаштовують таємні збори. Ці “ктитори”, “міщани старші і молодші” цікавилися шкільними справами, дбали про шпиталі та фактично включили до кола своєї діяльності майже всі функції пізніших братств.

Найдавнішими братствами в Україні, про діяльність яких згадують джерела, є Благовіщенське (краківське передмістя Львова) – статут 1542 р., Миколаївське (там же) – статут 1544 р. та Вишенське (м. Вишня на Львівщині) – статут 1563 р. Статути всіх цих братств визначають розмір членських внесків, періодичність засідань, порядок виборів старших, обов’язковість допомоги хворим та участі у похоронах членів братства. А.Криловський вважав, що зразком для статутів 1542 р. та 1544 р. був більш ранній статут львівського Успенського братства. Однак, на думку Я.Д.Ісаєвича, організація парафіян Успенської церкви ніде не називалася “братством” і до 1586 р. не мала писаного статуту. М.Капраль уточнює, що вже в документі 1579 р. трапляється термін “братство” (але щодо католицького братства кафедрального собору).

Загалом, до реформи статуту львівського Успенського братства 1586 р. статути всіх перших братств передбачали такі основні положення: до братств можуть вступати усі бажаючі; кожен при вступі сплачує шість грошів; збори відбуваються щочотири тижні, тут сплачується по пів гроша; братчики вписують у спільний поменник усіх родичів, займаються благочинною діяльністю; обов’язкова присутність усіх на похороні братчика; щорік відбувається обрання старших братчиків; за неявку на збори – покарання, звернення до світського суду заборонене, братський суд має виняткові права; за значні злочини – відлучення від церкви; взаємна любов і товариські стосунки, взаємодопомога та підтримка (в тому числі матеріальна) - обов’язкові; зберігання братської казни та контроль її витрат регулюються спеціальними правилами.

Таким чином, перші церковні братства в Україні створювалися як християнські общини навколо церкви задля допомоги її існуванню та регламентації внутрішнього релігійно-церковного життя. Громадська діяльність братств виявлялася спочатку лише у благодійництві. Братства затверджувалися місцевим єпископом або митрополитом. Широких національно-громадських функцій вони ще не виконували.