Лекція 3 Берестейські церковні обласні Собори 90-х років XVI століття

90-ті роки XVI ст. були надзвичайно насичені соборами, що відбувалися в УПЦ. На розвиток соборної діяльності в цей час вплинув приклад соборного вирішення церковних справ під час приїзду константинопольського патріарха Єремії ІІ. Так було піднесене значення ієрархії у Православній Церкві, пробудження соборності, як головного способу для вирішення внутріцерковних проблем. Першим собором після від’їзду патріарха, був собор єпископів у Бельзі на початку 1590 р. Збереглася грамота Белзького собору, що засвідчує відсутність на ньому митрополита Михаїла (Рогози). Але єпископи підтримали Гедеона (Балабана) і скаржилися польському королю на втручання мирян у справи церковного управління. Уніатські історики стверджують, що на соборі в Белзі було вперше розглянуто унійну справу, що не підтверджено документами. Але робиться висновок лише з опозиційного характеру та настрою єпископів щодо діяльності патріарха Єремії ІІ та митрополита Михаїла.

20 червня 1590 р. у Бересті відкрився церковний собор за участю Київського митрополита Михаїла (Рогози), а також єпископів: Львівського Гедеона (Балабана), Луцького Кирила (Терлецького), Пінського Леонтія (Іляшевича-Пальчицького), Володимирського Мелетія (Хребтовича), Холмського Діонисія (Збируйського). Не приймали участі єпископи Полоцький Афанасій (Терлецький) та Перемиський Арсеній (Брилинський). Також були присутні священики, крилошани та миряни. Однією з головних діючих осіб собору виступав берестейський каштелян Адам Потій. Головними темами собору були: розгляд скрутного становища Церкви, гоніння проти неї, негаразди в середовищі духовенства, розпуста, ворожнеча, непослух тощо. Окремо розглядали питання про потреби в школах, розвитку освіти, шпиталях та благо чинності.

Собор прийняв сім постанов.

1. Скликати собори в Бересті щорічно 24 червня.

2. Єпископи, котрі не з’являються, мають вносити по 50 кіп грошей литовських на церковні потреби.

3. Якщо причиною неявки була хвороба, це треба підтвердити перед собором присягою.

4. Якщо ж єпископ просто не з’являтиметься на собори, то може бути позбавлений кафедри.

5. З єпископом на собор мають приїздити всі його архімандрити, ігумени, протопопи й священики, інакше вони позбавляються сану.

6. Єпископи зобов’язалися не надавати світським людям монастирі, не втручатися в справи чужих єпархій, не поставляти у священики недостойних людей, не давати антимінсів у чужі єпархії й не приймати священиків без відпускних листів під страхом сплати 100 кіп грошей.

7. На наступний собор 1591 р. привезти всі привілеї та листи задля їх перегляду та спільного зберігання.

Окрім того, собор розглянув і підтвердив заборону патріарха щодо принесення хлібів у церкву на Воскресіння Христове, на другий день Різдва Христового та святкування п’ятниці замість неділі.

Собор прийняв також два судові рішення. 22 червня – в справі суперечки між Львівським братством та єпископом Гедеоном (Балабаном). 28 червня – в справі між Меглинським єпископом Феофаном, єпископом Гедеоном та його племінником Григорієм Балабаном за Жидичинський монастир і в справі пограбування Феофана. Цей розгляд завершився мировою і відшкодуванням Балабанами 1500 золотих червонців Феофану.

На думку П.Жуковича, собор 1590 р. встановив щорічний грошовий податок на школи та друкарні з митрополита, єпископів, архімандритів та ігуменів (збір грошей доручений єпископу Берестейському). Було заборонено завідувати монастирями “простим людям”.

18-26 жовтня 1591 р. відбувся новий собор у Бересті. Збереглася соборна грамота від 26 жовтня з повним викладом діянь собору. На соборі були присутні митрополит, 5 єпископів, архімандрити, ігумени, священики та представники від мирян – шляхти та міщан.

Згідно з соборною грамотою, головною метою собору вважалося впорядкування церковного життя за канонічними нормами. Очищення складу ієрархії та духовенства від недостойних елементів та піднесення релігійно-морального рівня кліру було гострим питанням церковного життя. Засуджувалося право подавання “хлібів духовних” королем чи патронами, купівля-продаж парафіяльних церков, перебігання священиків з парафії на парафію. Рядом правил (пр. 1,2,8,15) собор домагався відновлення порядку поставлення єпископів через вибори на елекційних соборах і порядку виборів священиків на парафії парафіянами, з подальшим затвердженням єпархіальним архієреєм.

Підтверджувалося рішення собору 1590 р. про щорічне скликання соборів у Бересті 24 червня. Однак, зважаючи на близькість чергового терміну, вирішено наступний собор скликати 24 червня 1593 р. окрім загальних, собор прийняв кілька особливих постанов стосовно конфлікту єпископа Гедеона (Балабана) та Львівського братства.

Про Берестейський собор 1593 р. збереглося дуже мало відомостей. Дослідники вказують лише на розгляд на соборі справи єпископа Львівського Гедеона (Балабана), котрий, порушуючи рішення двох попередніх соборів та патріарші грамоти, добивався королівських привілеїв на підпорядкування собі Львівського братства. Балабан не з’явився на суд, і собор 28 червня заочно заборонив йому тимчасово відправляти богослужіння.

Собор 1594 р. був особливим. Ще до його скликання, у 1593 р., на скаргу львівських братчиків Константинопольський патріарх надіслав дві грамоти, де вимагав позбавлення сану Львівського єпископа Гедеона (Балабана) й тимчасово забороняв служіння самому митрополитові Михайлу (Рогозі) за недбале ставлення до своїх обов’язків. Водночас у 1593 р. в Польщі прийняли сеймову конституцію про заборону державних з’їздів та соборів під час відсутності короля.

Коли митрополит скликав з’їзд на 24 червня 1594 р., король Сигізмунд ІІІ перебував у Швеції, і фактично собор виявився незаконним. Окрім місцевого Володимиро-Берестейського Іпатія (Потія) та Луцького Кирила (Терлецького), ніхто з інших єпископів на собор не прибув. А єпископ Терлецький перед початком собору офіційно вказав на його незаконність. Про це нагадав у посланні до митрополита і Гнезденський католицький архієпископ – примас польської Церкви. Проте на собор з’їхалося багато світських людей і представників братств – Львівського, Віленського, Берестейського, Красноставського, Городець кого, Галицького, Більського та інших, а також біле й чорне духовенство – архімандрити, протопопи, “много прочих священницкого и иноческого причту”.

Відповідно до конституції 1593 р., собор працювати за відсутності короля не міг, але при цьому не заборонялася судова діяльність. Тому було розглянуто суперечку між Гедеоном Балабаном та Рогатинським братством. 1 липня єпископа засудили за порушення прав братства до позбавлення сану. Однак Балабан оскаржив рішення собору перед державною владою, нагадуючи про незаконність собору.

Коли Сигізмунд ІІІ повернувся до Варшави, митрополит Михайло (Рогоза) скликав на 28 вересня 1594 р. у Новогрудку надзвичайний судовий собор для повторного розгляду справи Балабана. На собор прибули Іпатій Потій та Кирило Терлецький, архімандрити, ігумени, протопопи і “побожные священики та всего причту церковного”. Собор підтвердив попереднє рішення про позбавлення Гедеона Балабана сану та зведення його до ступеня “простого ченця”. Гедеон, однак, знов оскаржив рішення перед світською владою і в лютому 1595 р. митрополит Михайло (Рогоза) відновив його в сані єпископа.

Отже, соборна діяльність Київської митрополії у середині XV – наприкінці XVI ст. була важливим чинником церковного життя. Однак собори скликалися нерегулярно, і лише у 1590-х роках відновилася канонічна практика щорічного їх скликання.