9.2. Конверсійні операції банків
Вже зазначалося, що найбільшу частку в структурі операцій комерційних банків на валютному ринку займають конверсійні операції.
Конверсійні операції (Forex Exchange Operations) — це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.
Залежно від терміну виконання конверсійні операції поділяються на:
— поточні (типу spot (спот));
— строкові (типу forward (форвард), swap (своп), option (опціон), futures (ф'ючерс)).
Розрахунки за поточними конверсійними операціями spot здійснюються на 2-й робочий день після дня укладання угоди.
Як зазначалося, згідно з діючою нормативно-правовою базою, комерційні банки в Україні можуть здійснювати поточні операції з датою валютування (проведення розрахунків) tod (сьогодні), torn (завтра), spot (на 2-й день).
Поточні конверсійні операції проводяться відповідно до обмінного поточного валютного курсу. Наприклад, поточний курс долара США до української гривні буде позначено так:
USD/UAH=5,2155.
У цьому виразі валюта, проставлена в чисельнику, є базовою (база котирування), в знаменнику — котированою (валюта котирування). Валютний курс у вигляді відповідної цифрової суми позначає кількість котированої валюти за одиницю базової валюти (тобто 5,2155 гривні за 1 долар США). Останні дві цифри у позначенні валютного курсу називаються "піпсами", або "процентними пунктами". 100 пунктів становлять базове число — "фігуру". Так, зміна курсу долара до гривні з 5,2155 до 5,2162 буде означати його підвищення на 7 "піпсів", а зміна курсу з 5,2155 до 5,2125 — падіння курсу долара на 3 "фігури".
На практиці застосовуються два види котирування поточного обмінного валютного курсу — пряме і непряме.
Пряме котирування — це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної. Пряме котирування валютних курсів із використанням долара США як базової валюти застосовується у більшості країн світу, в тому числі в Україні.
Непряме котирування - це позначання кількості іноземної валюти за одиницю національної. Непряме котирування є зворотним щодо прямого котирування.
Застосування непрямого котирування валютних курсів в сучасних умовах досить обмежене. Так, на сьогодні за цим методом визначається курс долара США до англійського фунта стерлінгів, євро тощо.
Комерційні банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень — курсу попиту (bid) і курсу пропозиції (offer).
Наприклад: банк "Добрий ранок" встановив такий курс долара США до української гривні:
Це означає, що банк зобов'язується купувати базову валюту (долар США) по курсу bid, тобто по 5,2155 за 1 дол., а продавати — за курсом offer, тобто 5,2555 за і дол.
Різниця між курсами bid та offer називається маржею (margin), або спредом (spread), і виступає джерелом отримання банком прибутку від операцій купівлі-продажу іноземної валюти. У нашому прикладі маржа банку становить 3 копійки на кожний долар США.
У сучасній міжнародній практиці дуже поширені строкові конверсійні операції, що активно проводяться учасниками валютного ринку з метою:
забезпечення страхування майбутніх платежів або надходжень в іноземній валюті від небажаної зміни валютного курсу;
отримання спекулятивних прибутків від грн на зміні валютного курсу протягом певного часового інтервалу.
Найбільш поширеними видами строкових конверсійних операцій є:
— форвардні операції outright;
— форвардні операції swap
— валютні ф'ючерси;
— валютні опціони.
Форвардні операції outright - це угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди.
Найчастіше форвардні угоди укладаються на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. Форвардні угоди є обов'язковими для здійснення реальної купівлі або продажу валюти. Основними умовами форвардного контракту є: фіксація валютного курсу в момент укладення форвардної угоди; здійснення реальної передачі валюти через обумовлений проміжок часу; відсутність будь-яких попередніх платежів; право вільного визначення обсягів контракту.
Для здійснення форвардної угоди розраховується форвардний валютний курс, який визначається на момент укладення контракту як сума поточного курсу (spot) і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії або дисконту. Якщо форвардний курс вищий від поточного, то для його визначення до spot-курсу додається форвардна премія, якщо нижчий від spot-курсу віднімається форвардний дисконт.
Отже, форвардний валютний курс outright відрізняється від поточного spot-курсу на величину форвардної премії або форвардного дисконту. Тому винятково важливу роль для досягнення цілей банку (страхування, отримання спекулятивних прибутків) відіграє правильне визначення саме розміру форвардної маржі (премії або дисконту). Головними показниками при цьому виступають процентні ставки за фінансовими ресурсами у країнах з базовою валютою та валютою котирування.
Розмір премії (дисконту) для форвардного курсу outright на купівлю можна розрахувати за формулою
n — термін, на який розраховується валютний форвардний
курс.
Форвардна маржа валютного курсу outright на продаж валюти розраховується за формулою
Приклад. Підприємство "Добрий ранок" має намір розмістити власні валютні кошти сумою в 1 млн дол. США на депозит у банку "Ласкаво просимо" терміном на 6 місяців. Банком встановлено такі процентні ставки:
— за доларовими 6-місячними депозитами — 9 % річних;
— за гривневими 6-місячними депозитами — 16 % річних;
— за доларовими 6-місячними кредитами — 17 % річних;
— за гривневими 6-місячними кредитами — 24 % річних.
Крім того, банк встановив spot - курс долара США до гривні:
Отже, підприємство має 2 варіанти депонування коштів: у вигляді валютного депозиту та у вигляді гривневого депозиту.
У першому випадку підприємство отримає дохід (без валютного ризику) обсягом
Загальна сума до повернення відповідно становитиме 1 045 000 дол. США.
У другому випадку підприємству спочатку доведеться про-конвертувати наявну валюту в гривні за курсом bid банку:
При вкладенні одержаної суми у гривневий депозит підприємство отримає дохід
На перший погляд, другий варіант є більш привабливим, оскільки доход у 408 000 грн є більшим, ніж доход у 45 000 дол. США.
Проте для прийняття остаточного рішення щодо варіантів вкладення грошей підприємству необхідно визначити, яку суму в доларах США воно отримає після конвертації основної суми депозиту та доходу, що належать йому до повернення після закінчення терміну дії депозиту. Для цього необхідно розрахувати форвардний курс outright на продаж валюти, згідно з яким банк "Ласкаво просимо” погодиться здійснити продаж доларів США через 6 місяців. З цією метою перш за все треба визначити величини форвардної маржі (премії чи дисконти):
У цьому разі форвардна маржа виступає у вигляді премії (П), оскільки є правило, згідно з яким валюта з низькою процентною ставкою (долар США) котирується на умовах forward до валюти з високою процентною ставкою виключно з премією.
Отже, форвардний курс outright банку на продаж валюти становитиме:
У результаті конвертації суми гривневого депозиту і доходу за форвардним курсом банку підприємство "Добрий ранок" отримає
Таким чином, очевидно, що єдиним прийнятним для підприємства варіантом є депонування коштів на доларовому депозиті
(дохід - - 45 000 дол. США), оскільки другий варіант принесе підприємству збитки:
978 887 дол. США 1 000 000 дол. США = -2/ 113 дол. США.
Форвардні операції swap — це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах spot з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах forward. Таким чином, здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.
Залежно від послідовності виконання операцій spot і forward розрізняють валютні свопи-репорт і валютні свопи-депорт.
Своп-репорт - це операція з продажу валюти на умовах spot з одночасною її купівлею на умовах forward.
Своп-депорт це операція з купівлі валюти на умовах spot з одночасним її продажем на умовах forward.
Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за форвардним курсом outright, називається forward—forward або форвардний своп.
При укладенні угоди swap дата виконання ближчої у часі операції називається датою валютування, а дата виконання віддаленішої у часі зворотної операції - датою завершення снопу (maturity date).
Основні умови здійснення свопових контрактів:
— фіксація валютного курсу на майбутній період;
- забезпечення зустрічних грошових потоків.
Серед головних цілей використання валютних свопів слід виділити такі:
— забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті;
- хеджування довгострокового валютного ризику;
- заміна валюти, в якій надходять прибутки, на іншу;
- забезпечення конвертації інвестованого капіталу в іншу
валюту.
Валютні ф'ючерси це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої суми іноземної валюти за узгодженим курсом. Учасники ф'ючерсної угоди одержують право і зобов'язання конвертувати обумовлену стандартизовану суму певної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди.
Основні відмінності валютних ф'ючерсів від форвардних операцій:
- укладення ф'ючерсних угод здійснюється тільки на біржовому ринку;
- на контракти однієї серії або типу встановлюється єдина ціна;
- обсяги одного контракту (лота) є стандартизованими;
- обов'язковий попередній внесок на депозит початкової маржі фіксованого розміру за кожний укладений контракт;
- фіксація видів валют, що можуть використовуватись у ф'ючерсних угодах;
- стандартизація термінів виконання угод та вільний режим закриття позицій по угодах;
- реалізація режиму вільного біржового торгу;
- застосування непрямого котирування при визначенні ціни валютного ф'ючерсу.
Ціною валютного ф'ючерсу виступає узгоджений між учасниками ф'ючерсної угоди обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, що може бути використана згідно зі стандартним переліком валют відповідної біржі, яка здійснює торгівлю валютними ф'ючерсами. Ціна ф'ючерсного контракту залежить від поточних валютних курсів та динаміки процентних ставок за відповідними валютами і може бути розрахована за формулою
Валютні опціони — це строкові угоди між продавцями та власниками опціонів, за якими власник опціону отримує право, але не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим на день обміну курсом.
Власник опціону має право вибору: здійснити реалізацію опціону або відмовитися від нього залежно від того, в якому напрямку буде змінюватися валютний курс. Продавець опціону, в свою чергу, зобов'язаний виконати валютну операцію за встановленим в опціоні курсом.
У міжнародній практиці розрізняють два види опціонів залежно від характеру здійснюваної операції:
— опціон call;
— опціон put.
Опціон call дає право його власнику на купівлю однієї валюти за іншу, опціон put — право на продаж певної суми однієї валюти в обмін на іншу.
Залежно від термінів виконання розрізняють "американські" та "європейські" опціони. "Американський" опціон може бути виконаний у будь-який момент протягом всього опціонного періоду, "європейський" — тільки на дату завершення опціонного періоду.
Ціна виконання опціону залежить від поточного валютного курсу та прогнозів його динаміки.
Вартість опціону (премія) визначається продавцем та сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту, незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний.
У разі завершення опціону визначається прибуток (збиток) від реалізації опціонного контракту у вигляді різниці між ціною виконання опціону та поточним валютним курсом мінус премія:
Головним правилом визначення доцільності реалізації опціонного контракту є зіставлення ціни виконання опціону з поточним валютним курсом на день виконання. У цьому аспекті виділяють:
1) виграшні опціони:
— опціони put із ціною виконання, вищою за поточний валютний курс;
— опціон call із ціною виконання, нижчою за поточний валютний курс;
2) нульові опціони:
— опціони put і call з однаковими ціною виконання та поточним валютним курсом;
3) програшні опціони:
- опціони put із ціною виконання, нижчою за поточний валютний курс;
- опціони call із ціною виконання, вищою за поточний валютний курс.
У цілому основні відмінні риси валютних опціонів від звичайних форвардних контрактів такі:
- покупець (власник) опціону не зобов'язаний виконувати опціонний контракт;
- власник опціону сплачує продавцю опціону в момент придбання опціонного контракту визначену вартість опціону (премію);
- виконання опціону може бути здійснено протягом усього опціонного періоду, визначеного контрактом;
- прибутком від продажу опціону виступає його вартість, яку продавець одержує відразу після укладення опціонного контракту.
9.3. Управління валютною позицією банку Управління валютною позицією банків, що мають ліцензію на право проведення операцій з іноземною валютою, здійснюється з метою мінімізації валютних ризиків та недопущення спекулятивного впливу на валютний курс. Валютна позиція — це співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов'язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій. До активів та позабалансових вимог в іноземній валюті передусім належать готівкові валютні кошти, кошти на коррахунках "Ностро", кредитно-інвестиційний портфель в іноземній валюті, надані валютні гарантії, укладені строкові контракти на придбання валюти. До пасивів та позабалансових зобов'язань в іноземній валюті належать валютні депозити, отримані кредити в іноземній валюті, кошти на коррахунках "Лоро", укладені строкові контракти на продаж валюти. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою. Відкрита позиція, у свою чергу, класифікується як довга або коротка. При відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті не збігається із сумою пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті. При закритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті дорівнює сумі пасивів і позабалансових зобов'язань в цій же валюті. При довгій відкритій валютній позиції валютні активи і позабалансові вимоги перевищують валютні пасиви і позабалансові зобов'язання. При короткій відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті є меншою від суми пасивів і позабалансових зобов'язань у цій же валюті. Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дії дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями. З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої позиції банку, у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховується за формою, наведеною в Правилах організації фінансової та статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затвердженою постановою Правління Національного банку від 19 березня 2003 р. № 124, зі змінами. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти. У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції: — купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями; — купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), одержаними резидентами від уповноважених фінансових установ, а також від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, і від нерезидентів; — купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти; — купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей; — залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій; — з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті; — за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат; — з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками. Норматив ризику загальної відкритої позиції розраховується за формулою (9.7):
де ВП — загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позабалансовими активами і зобов'язаннями банку проводиться за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними позиціями; РК — регулятивний капітал банку. При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Постановою Правління НБУ від 12 жовтня 2003 №105 "Про встановлення нових значень (лімітів) відкритої валютної позиції банку" з 2 квітня 2003 р. встановлені такі значення (ліміти) відкритої валютної позиції банку: — ліміт загальної відкритої валютної позиції — не більше 30 %. — ліміт довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті — не більше 27%; — ліміт короткої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті — не більше 5%; — ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в неконвертованій валюті — не більше 3%; — ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в усіх банківських металах — не більше 5%. У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку: загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 20 відсотків; загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 10 відсотків. Управління валютною позицією комерційних банків, що мають ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюється з метою мінімізації валютних ризиків та недопущення спекулятивного впливу на валютний курс. Різниця між сумою активів у іноземній валюті й пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо цієї валюти. Експозиція визначає величину валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більша величина експозиції, тим більшим є валютний ризик для банку, і навпаки. Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ринком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки: — довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження; — коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний із необхідністю проведення цих операцій. Банк має відігравати роль посередника між клієнтом і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відображає нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції. Так, якщо протягом робочого дня величина відкритої валютної позиції може значно відхилятися від установлених норм, то наприкінці дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог. Хоча кожна з перелічених операцій впливає на валютну позицію банку, не всі вони однаковою мірою можуть бути використані для регулювання її величини та швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку. В умовах централізованого регулювання величини відкритої валютної позиції менеджмент комерційних банків повинен мати у розпорядженні дієвий інструментарій та добре володіти методами управління валютною позицією. Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Метод структурного балансування може застосовуватись до будь-яких балансових операцій з валютними коштами. Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютні позиції або знизити їх величину до прийнятого рівня. Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативна величина позиції за певною валютою може бути зменшена її обміном на іншу валюту, за якою величина позиції була нижчою за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту. У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатись методом випередження та відставання. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать: - прискорення репатріації (повернення до своєї країни з-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти; - прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу; — дострокова оплата послуг та товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів в очікуванні зниження курсу; - прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо; — регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту. Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті — це різновид обліку векселів, полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. При цьому банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфей-тингові операції проводяться зі значними обсягами платежів в іноземній валюті із тривалою розстрочкою. Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, оформлених простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера. Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення конверсійних операцій ефективне, але буває іноді невигідним із погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів через відсутність необхідних умов для застосування більш сучасних та досконалих методів регулювання величини валютної позиції, таких, скажімо, як строкові угоди. Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов'язання в іноземних валютах. Управління валютними позиціями може здійснюватись за допомогою таких угод, як форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти. З метою підвищення ефективності методів управління валютними позиціями менеджмент банків може вдатися до проведення комбінованих операцій, які поєднують різні типи строкових угод або касові та строкові угоди (валютні операції своп). Одночасне здійснення протилежних за змістом (купівля чи продаж) спотової та форвардної операцій з тією самою валютою в однакових обсягах дає змогу утримувати валютну позицію закритою. Операції типу "подвійний форвард", укладені на аналогічних умовах на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією. |
