Проблема збереження національних цінностей субкультур
ЗМІСТ
Вступ.
Розділ 1. Національні цінності.
Розділ 2. Види інтерференції та її виявлення у мові студентів.
Додаток
Вступ
Українська мова впродовж багатьох століть перебувала в таких умовах, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині 17 ст. табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця 20 ст. Зрозуміло, що кількасот річне приниження української мови і водночас насадження іншої (ми маємо на увазі російську мову) не могло не позначитися на усному ( в першу чергу ) та писемному мовленні її носіїв. Отже, у таких умовах українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнавала такого впливу російської, що перетворилася на суржик, на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше за все – мовних покручів, які відтворилися на базі цих двох великих мов, тобто російських слів, вимовлених на український лад, або українських слів оформлених на російський лад.
Правильно і чисто говорити рідною мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчених-мовників, це не тільки ознака культурної людини.
Єдність загальнонародної, національної мови підтримується наявністю мовної норми, яку звичайно називають літературною нормою. Принципова унормованість кожної літературної мови в писемній та усній їх формах – одна з основних ознак, що відрізняє її, цю мову, від місцевих діалектів. Норма ця – (точніше – норми як сукупність певних правил) обіймає передусім граматичну систему мови, її лексичний склад та правила вимови. Писемна мова характеризується, як відомо, своїми специфічними нормами, регулюється окремими правилами, що становить «Орфографічний правопис».
Ми розглядаємо феномен мови як естетичної засади національного буття. Розглядаємо український мовний простір як невимірне багатство життєтворчих смислів і сенсів, котрі й становлять буття нації. Мова аналізується як ядро найважливіших концептуальних характеристик предметів духовного та матеріального життя народу, підкреслюється первинність мови у діалектиці розвитку естетики національного світосприйняття. мова є складною духовно-семіотичною системою, специфічним, універсальним засобом об'єктивації як індивідуальної свідомості, так і народної традиції. Мовою здійснюється поєднання фенотипічних рис і ціннісних орієнтацій, котре й утворює самобутній національний генотип.
Робота присвячена дослідженню мови у взаємозв'язку з національною ідеєю, життям молоді, її культурою, зростанням національної свідомості. Національна мова є тією живою сутністю, котрою й у котрій живе нація. Смисл життя, смисл патріотизму, смисл історії пов’язуються між собою у єдиний нерозривний вузол рідним словом.
Мова як ціннісний генотип українства поєднує в собі високий естетичний початок з початком етичним, у ній органічно поєднуються зоряне небо над головою й моральний закон у самій людині, пошуки моральних орієнтирів, що підіймаються з глибини народної свідомості. У нашому дослідженні ми не випадково звертаємось до……..
Мала Академія Наук присвячена аналізу дотримання норм літературної мови та правил вживання певних лексем у мовленні ліцеїстів.
Актуальність теми. Проблема інтерференції, незважаючи на велике пожвавлення в дослідженні, залишається однією з найбільш дискусійних. Інтерферентні явища в мовленні сучасної молоді потребують комплексного дослідження для визначення їх ролі, впливу на стан сучасної української мови.
Об’єктом дослідження є явища білінгвізму, що з’являються в мові. Аналізуючи ці факти ми спробуємо визначити ступінь володіння мовами білінгвами.
Мета дослідження: виявити рівень володіння українською мовою ліцеїстами, зважаючи на мову сім’ї та оточення. З цією метою було проведено моніторинг:
Лексично-граматичний – ліцеїсти восьмих та одинадцятих класів відповідали на питання та завдання анкети. Аналізуючи відповіді, ми виявили відповідність щодо норм слововживання та збереження чи порушення семантичної структури слова.
Метод дослідження. Специфіка досліджуваного об’єкта в мета Малої академії наук зумовили використання описового методу, експериментального та деякі елементи порівняльного.
теоретичні: критичний аналіз, узагальнення, систематизація досліджуваної проблеми на основі обробки анкет;
емпіричні: діагностичні – анкетування, опитування; праксиметричні – аналіз ефективності результатів діяльності.
Джерела фактичного матеріалу. МАН побудований на аналізі даних моніторингу (анкет).
Реалізація поставленої мети передбачає послідовне рішення наступних завдань:
Проаналізувати та порівняти рівень володіння українською мовою 8 –класниками ( учні, що вступили до ліцею влітку 2014 року) та 11-класниками ( учні, що вступили до ліцею 2010 року та навчаються четвертий рік).
Виявити роль корифеїв в становленні одеської театральної культури.
Виявити вплив субкультур, політики, приналежності себе до нації, патріотизму.
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ
Культурне мовлення – це духовне обличчя людини, воно свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних надбань народу й усього людства.
Основною метою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними й стилістичними засобами мови. Але це поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення повинно бути не тільки правильним, а й лексично багатим. Щоб цього досягти, необхідно вслуховуватися в живе мовлення, користуватися словниками, вдумливо читати політичну, наукову, художню літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень. Треба активно розвивати своє мовлення: вчитися усно й письмово викладати власні думки й найдоцільніші варіанти висловлювання.
Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення у неї ясне, логічне. І, навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами.
Грамотне, багате мовлення – це не тільки ефективний засіб передачі її сприйняття думок та образів. Це й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.
Багаторічна русифікаторська політика зумовила поширення в українській культурі асимілятивних процесів. Унаслідок цього цілі покоління українців утратили можливість спілкуватися рідною мовою, відтак розмилося основне для духовного життя нації поняття «рідна мова».
В умовах українсько-російської двомовності, що характеризує мовну ситуацію сьогодення, гостро стоїть питання мовного виховання. Значна частина мешканців спілкується суржиком, що останнім часом легалізувався в ЗМІ.
Якщо раніше українців характеризувало суворе дотримання норм мовленнєвого етикету, то тепер «свобода слова» помітно розхитує усталену систему.
На жаль, доводиться констатувати зниження рівня культури мовлення працівників ЗМІ. Поширеним у сучасному суспільстві є їх обирають фірми для своїх назв. Високий рівень комп’ютеризації у галузі друкування призводить до значної кількості помилок, зокрема в переносах слів. Такі відхилення від норм не могли не знизити загальний рівень культури мовлення.
Навіть якщо на телебаченні лунає українська мова, якість її не найкраща. Здебільшого відчувається, що повсякденні диктори, актори, ведучі користуються російською мовою, а тому дуже часто припускаються помилок в українському мовленні.
Не володіючи вільно українською мовою, телеведучі й запрошені на передачі вдаються до калькування, на власний смак творять штучні терміни, заступаючи такими саморобками давно усталені в нормативній українській мові відповідники.
Відомо, що знецінення мови знецінює її носіїв – мовців, знецінює націю та її духовну культуру. Мова моделює й вчинки людини, вона показує світові, які ми є. Якщо знаємо й шануємо мову, поширюємо у світовому просторі – отже, поважаємо себе й заслуговуємо поваги інших.
РОЗДІЛ 2. ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ НА РІВНІ СЕМАНТИКИ ТА ГРАМАТИКИ.
Семантична інтерференція мов (зміни в лексико-семантичній системі мов внаслідок лінгвістичної взаємодії) здійснюється у трьох напрямках: безпосереднього запозичення лексичних одиниць однієї мови іншою, структурного калькування будови лексичних одиниць та семантичного запозичення.
Було б помилкою думати, що лексичне запозичення не є мало важливим явищем в історії мови. Хоча, деякі дослідники вважають це негативним явищем. Правильну позицію щодо іншомовних слів займав ще В.Г.Бєлінський : «Яке б не було слово – своє або чуже, – аби тільки виражало думку, що міститься в ньому, – і якщо чуже краще виражає її, ніж своє, – давайте чуже, а своє несіть до комори старого мотлоху».
У зв’язку з запозиченими запозиченнями варто підкреслити, що вони сприяють утворенню інтернаціонального фонду в лексиці, зближенню різних мов.
При цьому слід пам’ятати, що поряд із семантичним запозиченням семантична інтерференція проявлялася і в негативних семантичних запозиченнях. Під останнім розуміється втрата мовою певних успадкованих слів в залежності від іншомовного впливу.
Дослідження семантичних запозичень пов’язані із значними труднощами, бо явища, які відбуваються при цьому процесі багато в чому нагадують явища, які відбуваються при процесі внутрішнього словотворення. Справді, зміни значень слів надзвичайно різноманітні, і часто не можна з певністю сказати, чи нове значення слова виникло в даній мові під впливом іншої, чи воно народилося цілком незалежно. Так само дуже важко буває визначити, чи нове слово виникло в мові за зразком іншомовної структури, чи воно утворене самостійно. Ці труднощі пояснюються тим, що навіть у контактуючих мовах можуть виникати незалежні одна від одної семантичні паралелі. Важність зростає при дослідженні лексики, яка відома мові до появи письмових пам’яток. Семантичні запозичення і тільки у писемну епоху розвитку мови встановлюються легше, аніж в дописемний період, та все одно навіть за новітніх часів не завжди можна певно говорити про іншомовні впливи.
Наприклад, полісемія рум. Hirtie
«папір» , 2) «документ» (рос. бумага, укр. папір) може бути наслідком семантичного запозичення значення «документ», але не можна заперечувати, що вона може бути і наслідком цілком самостійного семантичного руху на основі зрозумілої асоціації.
Проблеми теорії взаємодії мов є надзвичайно актуальними, оскільки на її основі розв’язуються конкретні практичні питання мовного контактування.
Теоретично немає якісної різниці між процесами взаємодії близькоспоріднених мов і взаємодії неспоріднених мов. Відмінність між ними характеризується лише інтенсивністю самих процесів. У принципі взаємодіяти можуть мови навіть з найбільш несхожими структурами. Наслідки взаємодії мов слід розуміти широко, бо вони проявляються на будь-якому рівні.
Теорія мовної взаємодії не може не до оцінювати факт неоднакового володіння білінгвами різними мовами. На основі цього факту розрізняється чистий і мішаний білінгвізм.
Теорія взаємодії мов не може нехтувати і індивідуальним білінгвізмом, бо всі інтерференції народжуються саме в індивідуальному мовленні.
Основою будь-яких мовних контактів є білінгвізм, міжмовна взаємодія без двомовності неможлива. На основі двомовності народжуються інтерференції, які є відхиленням від узвичаєних норм. Процес лінгвістичної інтерференції приводить до реорганізації фенологічної, граматичної, лексичної системи мови. Інтерференцію не слід розуміти як порушення норми, а як зміну в мовній структурі, тому протиставленню інтерференції і переносу невиправдане в лінгвістиці. Інтерференція завжди бере початок в індивідуальному мовленні, але на цій підставі не можна заперечувати того, що інтерференція стає в сприятливих випадках явищем мови, а не тільки мовлення.
Плани виразу двох мов складають окремі, але взаємопов’язані системи. Внаслідок природнього прагнення білінгва за встановлення еквівалентних стосунків між планами виразу двох мов, в цих мовах і відбуваються різні інтерференції.
Зіставлення близькоспоріднених мов, таких, як українська та російська, репрезентує достатньо широкий пласт відчутних відмінностей, зумовлених власне мовними, психолінгвістичними, соціолінгвістичними та іншими чинниками, як зазначав М. В. Гоголь «обидві природи (українця і росіянина) занадто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них окремо має в собі те, чого немає в іншій». Вивчення відмінностей різних мовних систем має у цьому зв’язку супроводжуватися з’ясуванням сукупності пресупозитивних, фонових знань носіїв кожної мови, які визначаються національними традиціями, звичаями, віруваннями, особливостями світосприйняття, контактуванням різних національних культур тощо. Такий аналіз має на меті, з одного боку, врахування можливостей відділення у загальномовній, з іншого – специфічної, варіантної, зумовленої факторами індивідуального впливання.
Національно-мовна картина світу спрямована на всі рівні мовної системи, однак очевидно, що на лексико-граматичному рівні розбіжності між різними мовами особливо виразні. Національні особливості в мові відчуває, як відомо, передусім лексика історико-культурного, етнографічного характеру, в якій простежується власний шлях народу, порівняємо: бандура, кошовий, свита, булава, галушки; рос. балалайка, опричник, тадиян, сарадган, щи. Навіть за наявності еквівалента окремі слова виступають як національні символи, що мають особливі значення для кожного народу, наприклад: калина, рушник, писанка; рос. берёза, масленица, матрёшка. Від слів образно-символічного значення, в свою чергу, можуть утворюватися похідні, зокрема такі, що змінюють стан оцінної характеристики з позитивного на негативних (папір, при визначенні національної замкнутості, обмеженості: укр. хуторянщина, тароварщина; рос. лапотник, квалной, патриотизм).
Ряди українських та російських лексем не мають повноцінного еквівалента в близькоспорідненій мові, при перекладі частина сем втрачаються. Як правило, це слова сигніфікативного значення, наприклад: гомін, гречкосій, далечінь, жіноцтво; рос. аволь, бесполезно.
Внутрішня форма слів нерідко відображає народні традиції. Ця мовна тенденція виявляється, наприклад, в українських та російських словах тематичної групи «шлюб, сім’я». Як відомо, в Україні традиційно при створенні сім’ї більшою мірою, порівняно з Росією, враховувались почуття молодих людей, українка мала більше права ніж росіянка, зокрема, могла сама відмовити нареченому при сватанні (звідси закріплений в мові вислів «піднести гарбуза»). Пор. відображення цих національних особливостей у лексиці: шлюб (від злюбитися) || брак (від брать) ; наречена, наречений (від наректи) || невеста ( не видать), жених (брать жену); весілля (веселитися) || свадьба (сватовство). Слово чоловік і жінка мають еквіваленти в російській мові муж і жена (враховується стать), однак українська жінка має синонім дружина (друг).
Лексико-граматична інтерференція – це відхилення норм слововживання внаслідок перенесення значення слів російської мови, їх лексичних та граматичних особливостей на українську мову.
Основні причини, що породжують лексико-граматичну інтерференцію – це семантичні і структурні розходження в лексиці та граматиці російської і української мови.
Лексично-граматична інтерференція порушує історичні зв’язки слів з поняттями, подаючи українським словам нехарактерну їм смислову оболонку.
Дані лексико-граматичного експерименту та їх опис.
У лексико-граматичному експерименті брали участь учні 9, 11 класів Одеського юридичного ліцею (… учнів).
Для експерименту було розроблено анкету, яка складалася із 5 пунктів.
n.1 Акцентуаційні норми.
Поставити правильний наголос.
Наприклад: книжкИ чи кнИжки; чотИрнадцять чи чотирнАдцять, ідЕмо чи ідемО, нЕнависть чи ненАвисть.
У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення. Отже, книжкИ.
У наголошенні числівників виникає плутанина між російською та українською мовою. Слід запам’ятати, що в українській мові наголос падає на -адцять. Отже, чотирнАдцять.
У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемО, несетЕ (а не несЕмо, несЕте), ідемО, ідетЕ (а не ідЕмо, ідЕте).
Слово ненависть, а також усі похідні від нього у літературній мові мають наголос на складі -на-. Цей наголос природний для всієї території України, уживаний у поетів, що репрезентують різні говори нашої мови (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, та ін.): «Тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив» (Леся Українка)
У нашому експерименті % реципієнтів поставили правильний наголос.
Обрати слова з подвійним наголосом.
Подвійний наголос вибирають спільний з російським: завжди, договір, алфавіт (рос. всегда, договор, алфавит), хоч природніші традиційні наголоси завжди, договір. Наголос у слові алфавіт на другому складі основний у нашій мові, бо збігається з грецьким алфавітон, від якого походить українська лексема.
У нашому експерименті % реципієнтів обрали правильну відповідь.
N.2 Лексичні норми.
Дібрати з дужок потрібне слово.
Наприклад : приймати участь чи брати участь, навчальний проект чи учбовий проект.
Мабуть, вам доводилось чути вислів "я приймаю участь", чи правильно у цьому випадку ми висловлюємось? Ні, тут є помилка. Прийняти ми можемо книгу зі столу, прийняти документи, або ж прийняти, ухвалити рішення. А от коли йдеться про вашу участь у будь-яких акціях, слід говорити "беру участь", "братиму участь".
В офіційно-діловому мовленні, а також у засобах масової інформації широко користуються словом учбовий. Хоча його існування в українській мові викликає багато сумнівів, адже в ній немає лексеми учба, від якої воно могло б бути утворене. Учбовий — спотворене запозичення з російської мови. Замість нього слід вживати навчальний: навчальний план, навчальний заклад тощо.
У нашому експерименті % реципієнтів обрали правильне слово.
Перекласти українською.
Не слід плутати значення російських слів з українськими при перекладі. Ми можемо російською мовою одним і тим же словом казати: лопнуть со смеху (сильно смеяться); лопнуло терпение (истощились возможности терпеть что-либо). Якщо перекласти ці фразеологізми дослівно українською, то це буде порушенням лексичних норм, тому що в українській мові кожне слово має власне значення. Ми можемо перекласти перше, як: луснути зі сміху, але не є правильним такий же переклад і в другому фразеологізмі: луснув терпець. Українською, це перекладається як увірвався терпець.
У нашому експерименті % реципієнтів правильно переклали українською.