2.5. Регулювання світового ринку послуг

Нині міжнародний ринок послуг є надзвичайно динамічною сферою, яка відіграє значну роль в економічному розвитку багатьох країн світу. Такий важливий сегмент міжнародних торговельних відносин, не міг лишатись не врегульованим на світовому рівні.

В умовах глобалізації економіки діюча система регулювання ринку послуг функціонує на декількох рівнях, а саме: на національному, галузевому, регіональному і глобальному, для кожного з яких характерна наявність ряду специфічних організацій.

На національному рівні - це держава. Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами.

До таких засобів належать:

• Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.

• Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.

• Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.

• Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.

• Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.

• Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги

• Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.

• Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування та інші необхідні для надання послуг об'єкти.

• Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого - може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм - за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична організація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.

Досить розповсюдженими, особливо в середині 80-х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділила велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.

На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС_: наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.

У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалася Генеральна угода з тарифів і торгівлі, створена спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80-х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70-х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.

Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати такі ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентність (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.

В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи дерегулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80-х років дерегулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.