1. Поняття культури та її ознаки. Світова культура та національні культури.

2. Поняття та ознаки цивілізації. Суперечливий характер взаємодії культури та цивілізації.

3. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та можливі шляхи їх розвитку розв’язання.

1. Термін "культура" є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філософських дослідженнях.

Етимологічно термін "культура" походить від латинського слова cultivire – обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшувати. І спочатку воно означало "оброблення фунту, його культивування". Звідси – "агрокультура". Пізніше слово "культура" набуло більш узагальненого визначення. Культура – це все те, що створене людством, тобто "друга природа", надбудована над природою натуральною. Щодо цього культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне походження, тобто те, що людиною не створене і не може бути нею створеним, як-от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо.

Отже, слово "культура" формувалось у прямій опозиції до слова "натура". І таке розуміння культури на буденному рівні свідомості залишається і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

Структура культури

Оскільки до сфери культури належать результати людської діяльності (тобто певні матеріальні цінності, надзвичайно різноманітні за своєю матеріальною формою) та способи, засоби, методи самої людської діяльності, також дуже різноманітні, проте вже такі, що мають не матеріальну, а духовну форму, то розрізняють культуру матеріальну і культуру духовну.

Матеріальна культура охоплює різноманітне коло речей, у середовищі яких, власне, й протікає все життя як кожної окремої людини, так і суспільства в цілому. Під матеріальною культурою розуміють сукупність будь-яких матеріальних цінностей, створених людством протягом історії, що збереглися донині. До матеріальної культури відносять: знаряддя і засоби виробництва, техніку, технологію; культуру праці й виробництва; матеріальний бік побуту; матеріальний бік навколишнього середовища.

До духовної культури належить сфера виробництва, розподілу і вжитку найрізноманітніших духовних цінностей. Галузь духовної культури включає всі результати духовної діяльності людства: науку, філософію, мистецтво, мораль, політику, право, освіту, релігію, сферу керівництва суспільством і управління ним. До духовної культури разом з цим належать також і відповідні установи, організації, заклади (як-от: наукові інститути, вузи, школи, театри, музеї, бібліотеки, концертні зали тощо), які у своїй сукупності забезпечують функціонування духовної культури.

Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матеріальної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими – до культури духовної. Так, зокрема, виготовлення знарядь праці чи будь-яких предметів, що задовольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки, і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночасно належачи й до матеріальної культури. З другого боку, продукти духовного життя – ідеї, художні твори, суспільні норми – знаходять свій вираз у певній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Уже через це їх включають до елементів матеріальної культури.

Духовна культура – важливий чинник суспільного прогресу. ЇЇ рівень визначає ступінь інтелектуального, естетичного, художнього та морального розвитку суспільства. З поняттям "культура" пов'язаний процес набуття знань та досвіду в тій чи іншій галузі діяльності, засвоєння людиною певної системи цінностей, визначення власної лінії поведінки.

Кожна людина вже з дитинства перебуває під впливом певної культури, а точніше – певного культурного середовища з тим або іншим (високим чи низьким) рівнем культури, опредмеченої у відповідних цінностях чи антицінностях. Виховання і навчання людини полягає в її залученні до культури, у засвоєнні нею накопичених суспільством знань, умінь, навичок, а також духовних цінностей і норм поведінки тієї країни, в якій вона живе. Характер виховання й освіти, що притаманні суспільству на певному ступені його розвитку, є показником рівня культури даного суспільства.

Існує певна типологія культур. Так, зокрема, виокремлюють культуру: національну (українську, російську, французьку тощо); регіональну (слов'янську, американську, африканську і т. д.); культуру певних соціальних суб'єктів.

Вирізняють також певні культурні епохи: культура античної епохи, культура Середньовіччя, культура епохи Відродження; певні форми культури: політична, соціальна, правова, економічна, екологічна, етнічна, фізична, моральна і т. ін. культури.

У літературі називають також такі специфічні культурні пласти і культурні підрозділи, як масова, елітарна, молодіжна культура тощо, а також офіційна культура.

Є такі основні функції культури:

1. перетворювальна,

2. пізнавальна (гносеологічна),

3. комунікативна,

4. регулятивна, або нормативна,

5. функція емоційного регулювання життєдіяльності людини,

6. ціннісно-орієнтаційна, які органічно взаємопов'язані.

7. на думку багатьох культурологів, інтегруючою функцією культури є людинотворча функція.