3. Логічно коректні й логічно некоректні запитання
За правильністю постановки запитання поділяються на коректні і некоректні. Запитання називається логічно коректним (лат. correctus - ввічливий, тактовний, чемний), якщо його передумова представляє дійсне і несуперечливе знання, тобто передумова створює можливість дати конкретну відповідь і цим знизити невизначеність і пізнавальну ентропію. Коректне запитання повинне відповідати всім встановленим структурно-функціональним канонам. А це значить, що у ньому мають бути чітко представлені суб'єкт і передумова. Остання конкретно вказує на квантор альтернатив і розмежовує їх на номінальні й реальні, а також на максимально можливу повноту очікуваної інформації.
Коректне запитання має виконувати принаймні дві функції: пізнавальну і комунікативну.
Некоректне запитання ґрунтується на передумові помилкового чи суперечливого знання, зміст якого не визначений. Дати чіткі, ясні, визначені відповіді на такі запитання неможливо. Розрізняють кілька типів логічно некоректних питань
Недовизначені запитання. У формулюванні запитання містяться нечіткі, логічно аморфні висловлення, більше того, останні припускають можливість кількох варіантів інтерпретації (тлумачень). Контекст не дозволяє знайти їхнє однакове за змістом значення. Наприклад: "Ви - "за" чи "проти" розвитку досліджень в галузі стовбурних клітин?" Навіть для вузькопрофесійної аудиторії слухачів це запитання виявляється поставленим некоректно.
По-перше, не ясно, що собою являють за своєю природою стовбурні клітини і чим вони принципово відрізняються від звичайних клітин, властивих кожному організму.
По-друге, чи є в наявності стовбурні клітини в організмі дорослої людини?
По-третє, чи є в природі такі живі організми, в яких стовбурні клітини постійно функціонують, тобто регенерують утрачені з тієї чи іншої причини окремі частини тіла?
По-четверте, чим відрізняється принципово регенерація від клонування?
Можна було б поставити ще кілька запитань, але не в цьому суть. Справа в тому, що некоректно поставлене запитання може, у свою чергу, викликати ще цілу низку запитань. Як можна відповісти на таке закрите запитання, що неодмінно вимагає відповіді "так" чи "ні"?
Безглузді запитання. В етимології цього слова (безглуздий) уже все сказано – позбавлений будь-якого змісту чи смислу, нерозумний. Подібне зустрічається у процесі спілкування тоді, коли один з учасників бесіди, бажаючи показати свою "вченість", використовує цілий каскад слів (найчастіше іноземного походження), які повною мірою і йому самому незрозумілі. Наприклад: "Чи є органічні речовини сцинтиляторами, як результат впливу на них іонізуючого випромінення при температурі 1000C?"
Безглуздим запитання вважається і тоді, коли за формою воно є коректним, однак слова, що входять до його структури, неузгоджені між собою. Найчастіше такі запитання є результатом непродуманості й квапливості при їхньому формулюванні, а іноді вони обумовлені низьким рівнем загальної і мовленнєвої, зокрема, еротетичної культури людини. Крім того, в усному спілкуванні важко відразу усвідомити мету і глибинний зміст запитання, особливо якщо такого змісту воно не має. Так один словоблуд запитав у поважної публіки: "Що ви можете сказати про характерні ерратичні властивості?" В аудиторії знайшлася людина, яка дала коротку, ясну, вичерпну відповідь. Але той, хто задав запитання, був шокований такою відповіддю, тому що він зовсім не це мав на увазі. А відповідь була така: “Ерратичність (від лат. erraticus – мандрівний; той, хто блукає) сама є властивістю валунів”. Дійсно, цей термін стосується валунів та іншого значення не має. Ерратичні валуни – це валуни, перенесені льодовиком на великі відстані. Вони складаються звичайно з порід, відсутніх у місцях їхнього відкладення.
Або можлива ще одна, справді комедійна ситуація. Покупець звертається до жінки-продавця: "Можна мені філіжанку кави?" Вона мовчить. Він запитує ще раз. Вона мовчить. І тільки після третього разу вона йому спересердя відповідає: "Звідки мені відомо, чи можна вам кави, чи ні. Принесіть, будь ласка, довідку від лікаря, і я скажу, чи можна вам пити каву".
Провокаційні запитання ґрунтуються на помилковому знанні, тобто передумову запитання побудовано на хитросплетених словах так, що на нього не можна дати зрозумілу відповідь. Наприклад: "Чи перестали фізики займатися антропософією?" Передумова цього запитання орієнтує нас на те, що фізики раніше займалися антропософією. А от у даний час нам не відомо, займаються вони цією галуззю знання, чи ні. У подібній ситуації неможливо дати коректну відповідь, оскільки тільки деякі з фізиків цікавляться антропософією.
Ще одне запитання провокаційного характеру може бути таким: "Коли і кому з фізиків було присуджено Нобелівську премію посмертно?" Таке запитання ставить у скрутне становище логічно непідготовлену людину. Адже треба дати позитивну відповідь на запитання "коли?", тобто вказати історичний час вручення Нобелівської премії. Друга частина запитання запитує інформацію "кому?" конкретно було вручено премію. Психологічно людина налаштовується на пошук запитуваної інформації. Часто називає можливий час, а також імена вчених. Для ерудованої людини ця ситуація, як наголошував Кант, створює сміховинне видовище, бо відбувається пошук того, чого насправді в природі не існує. Нобелівські премії, відповідно до заповіту самого Нобеля, посмертно не присуджуються.
Тавтологічні запитання формуються таким чином, що дати зрозумілу відповідь на них неможливо, оскільки запитувана інформація виражається їхньою ж логічною формою. Можна ще так сказати: предмет, що потребує визначення (відсутня інформація), визначається через самого себе, наприклад: "Чи дійсно радіокомпаратор є компаратором?" Що ж можна з'ясувати постановкою такого запитання? Яка додаткова інформація запитується для усунення невизначеності? Адже і так ясно, що радіокомпаратор і компаратор - це прилади, принцип дії яких заснований на порівнянні вимірюваної величини з еталонною. Очевидно, треба було запитати: "У чому специфічна відмінність радіокомпаратора від інших видів компараторів?" У такому випадку була б визначеною і відповідь: радіокомпаратор – це прилад для вимірювання напруженості електричного поля передавальних радіостанцій; компаратор - прилад для вимірювання напруженості металу, застосовується в машинобудуванні. Компаратори застосовуються в астрономії, геодезії і т.д. Головна відмінність всіх цих приладів полягає у використанні принципу порівняння отриманих даних з еталонними величинами.
Отже тавтологічне запитання відсутню інформацію запитує всіма іменами, включеними в його формулювання. Приклад: "Нейтронографія – це метод вивчення структури речовини за розсіянням у ньому нейтронів?" чи "Урбоекологія - це сполучення урбаністичних та екологічних принципів дослідження дійсності?" і т.ін.
Іноді запитання класифікують за основою (підставою) їхньої приналежності до обговорюваної теми або за тим, чи мають вони будь-яке відношення до неї. Вони так і називаються: запитання по суті і запитання не по суті теми. Запитання по суті теми прямо чи побічно виконують функцію уточнення або доповнення наявної змістовної інформації з метою подальшого поглиблення сутнісної сторони досліджуваної проблеми.
Запитання не по суті теми за формою створюють ілюзію прямого чи непрямого відношення до обговорюваної теми. Однак не тільки за змістом (що є головним), а власне і за своєю сутністю такі запитання не мають відношення до обговорюваної конкретної проблеми. Такі запитання звичайно ставлять у "гарячих дискусіях", коли хочуть збити ритм обговорення конкретної теми і цим самим одержати перевагу перед опонентом. Наприклад: "Ваше відношення до дефектології?" А тим часом дискусія була присвячена дефектоскопії і, природно, вона ніякого відношення не має до дефектології. Остання вивчає закономірності й особливості розвитку дітей з фізичними і психічними недоліками і запитання організації їхнього навчання і виховання. У той же час дефектоскопія являє собою сукупність методів (магнітний, рентгенівський, ультразвуковий і т.д.), застосовуваних для виявлення невидимих оком дефектів у матеріалах, виробах; вона здійснюється за допомогою спеціальних приладів – дефектоскопів.
Деякі логіки пропонують поділяти запитання за основою: важкі й легкі. З цим можна погодитися, однак будь-яке запитання залежно від мети, структури, функції, контексту, а також від складу аудиторії може бути елементарно простим і надмірно складним. Тому виникає слушне запитання: "Чи варто так жорстко класифікувати їх на важкі й легкі?"
Логіка завжди прагне створити такі формальні структури, які могли б бути придатними для практичних цілей. У даному разі ми розглядали докладно класифікацію питань з єдиною метою – щоб усі запитання, які нами формалізуються, були максимально зрозумілими. Тому що немає ніякого сенсу створювати якусь формальну систему, якщо на її виході виявляється певна нісенітниця.
Потрібно сказати, що проблемні й незрозумілі, малозмістовні запитання важко піддаються розподілу. Тому виникає запитання, а чи треба їх узагалі класифікувати? Адже вони за своєю сутністю є одиничними, отже й не мають типової підстави. Тому такі на вигляд прості запитання як "Що таке глобалізація?'' не піддаються здебільшого формалізації. Це запитання зовні нагадує інформаційно-пошуковий вид, але міркування над ним призводить до висновку, що тут дуже складно заздалегідь передбачати, який тип відповіді задовольнив би запитувача: чи хоче він лише довідатися про екологічну ситуацію, чи він бажає одержати відповідь у формі дескрипції, тобто опису основного змісту такого явища як глобалізація.
Основна функція відповіді полягає в тому, щоб зменшити ту чи іншу запитувану запитанням невизначеність і водночас уточнити або вказати, дотримуючись правил світського етикету, на некоректно поставлене запитання. Таким чином, пізнавальна функція запитання досягає своєї мети лише за умови одержання запитуваної інформації, тобто відповіді.
Відповідь, що не може бути висловлена, говорить про те, що запитання не було коректно поставлене, або запитувач узагалі не знав, про що він хотів довідатися. У такому разі говорять: "Він не дозрів до рівня запитання", чи навпаки: "Вона відмінно володіє запитанням". Тому якщо запитання поставлене коректно (а воно ставиться тоді, коли людина володіє певною системою знань у визначеному просторі конкретно обговорюваної теми), то на нього можна так само коректно і відповісти.
Виходячи зі сказаного, можна вважати, що скептицизм не є не незаперечним, але, очевидно, безглуздим, тому що він хоче сумніватися там, де не можна сформулювати запитання, тобто запитувати. Сумнів же може існувати тільки там, де існує запитання. А існування запитання завжди обумовлено конкретною відповіддю, однак і відповідь може існувати тільки там, де що-небудь може бути сказане з обговорюваної проблеми. Отже скептицизм як філософський напрямок, що піддає сумніву можливість пізнання об'єктивної дійсності, не є переконливим.
Слід зазначити, що одне й те саме запитання може мати безліч різних відповідей, часом навіть альтернативних. А оскільки ці відповіді не є рівнозначними за своїми логіко-інформаційними характеристиками, то виникає необхідність їхньої класифікації. Насамперед слід встановити релевантність (англ. relevant - істотний) відповіді, тобто встановити смислову відповідність між інформаційним запитом і отриманим повідомленням. Іншими словами, необхідно встановити істинність відповіді. А це значить, що за своїм змістом, формою і структурою відповідь має відповідати поставленому запитанню. Відповідь повинна функціонально виконувати і вимогу запитання – розширювати, чи уточнювати зовсім нову інформацію.