4. Гібридні політичні режими

Американський політолог Л. Даймонд ще у далекому 1996 р., констатуючи кінець «третьої хвилі» демократизації, наголосив, що головною причиною її «спаду» став перехід низки країн не до ліберальної демократії, а до проміжних форм політичних режимів [1, p. 21]. З того часу з’явилась неймовірно велика кількість різноманітних концепцій так званих гібридних політичних режимів, що свідчить, з одного боку, про високу актуальність і зацікавленість наукових кіл проблематикою дослідження проміжних типів політичних режимів, а з другого – про неоднозначність у підходах до концептуалізації даного феномену.

Так, з – поміж найбільш відомих спроб дослідити феномен проміжних форм політичних режимів можна виокремити праці таких західних вчених як – Г. О’Доннелл, Ф. Шміттер, Ф. Закарія, Л. Даймонд, М. Оттауэй, Т. Карозерс, С. Левіцкі та Л. Вей, А. Шедлер. Серед вітчизняних дослідників, які займаються дослідженням демократичного транзиту та визначенням природи і характеристик політичного режиму на теренах України, варто відзначити роботи О. Фісуна, Ю. Мацієвського, В. Горбатенка, Г. Шипунова, М. Михальченка, Г. Зеленько.

Проте, незважаючи на значну кількість праць, присвячених дослідженню так званих демократій з прикметниками та нових типів авторитаризму, чи не єдине, стосовно чого провідні компаративісти не розходяться у своїх поглядах на «гібриди», – це їхня дефініція. Гібридні політичні режими визначаються як такі політичні режими, що не є ані демократичними, ані авторитарними, проте поєднують у собі як демократичні, так і авторитарні ознаки. Однак і таке «середньоарифметичне» визначення «гібридів», на думку американського дослідника Г. Хейла, потребує корекції, оскільки дані політичні режими здатні мати ознаки, які часто є унікальними і притаманними лише їм. Так, наприклад, держави, що знаходяться посередині континууму «демократія – автократія», виявляють більш войовничу зовнішньополітичну поведінку, їм притаманні менший рівень підприємницької впевненості («business confidence») і наявність значних проблем із забрудненням навколишнього середовища, а також частіше порушення функціонування системи формальних інститутів у порівнянні з демократичними і авторитарними режимами [2, с. 32].

Також однією з визначальних рис «змішаних режимів» є те, що вони, за влучним виразом С. Хантінгтона, є своєрідними «напів – збудованими будинками» («halfway house») на шляху до демократії, оскільки імовірність того, що демократія встановиться в результаті переходу від «гібриду», набагато більша, ніж у випадку прямого переходу від авторитаризму. А головне, таким режимам характерна нестабільність, пов’язана не тільки з «тенденцією коливання» між двома протилежними полюсами (демократією і диктатурою), слабкістю держави, її зовсім не «блискучими» економічними показниками в поєднанні з високим рівнем «політичного безладу», а і наявністю важливих і стійких поділів усередині населення стосовно національної ідентичності. Це все в сукупності дає підстави говорити деяким дослідникам, що такі режими з набагато більшою ймовірністю можуть перетворюватись на «держави, що не відбулися» («failed states») [3; 4].

12