Розділ 2 сучасний стан міжнародної культурної співпраці україни та канади ( на прикладі української діаспори )

2.1. Українсько-канадське співробітництво в галузі освіти як спосіб

збереження ідентичності українців за кордоном

Стосунки між Україною і діаспорою ще донедавна мали формальний характер. Однак за останній час відбулися певні зрушення, зокрема, у структурі Міністерства закордонних справ у 2005 р. було створено Управління з питань закордонного українства, розроблена Державна програма «Закордонне українство».

Розробляючи стратегію співпраці, слід, звернути увагу, що діаспора – це не тільки форма існування громад, але й важливий політичний та економічний інструмент впливу у країнах проживання. По суті, діаспора будує свою Україну поза межами самої України, накопичує великий досвід життя у всіх сферах: політиці, економіці, культурі, юрисдикції. Тобто Україна має свій економічний, політичний, культурний потенціал за кордоном. Тому саме об’єднання цих двох сторін – України та її діаспори – є важливим для розбудови демократичної України та утвердження її позитивного іміджу у світі.

Важливе значення для адаптації вихідців з України до нових умов життя та збереження факту усвідомлення українською спільнотою себе в якості українського етносу мала культурно-освітня діяльність українських іммігрантів. Зокрема, одним із визначальних чинників збереження етнокультурної самобутності закордонних українців було і є шкільництво – система національної освіти, яка дає не лише знання рідної мови, а й забезпечує національно-патріотичне виховання. Тому особливо важливо у вивченні співпраці між Україною та діаспорою дослідити освітнє питання.

На сьогоднішній день, як зазначає дослідник І. Соколовський, з усіх країн західної діаспори найбільший потенціал для розвитку ефективної україномовної освіти для дітей має Канада, де українська мова вивчається в державних школах протягом ста років, а сучасна україномовна освіта в них закріплюється законодавством та урядовою політикою. Країна надає багато різних можливостей для створення спільних проектів на підтримку української мови, які можуть бути корисними для обох партнерів.

Однією з перших канадських провінцій, що розпочала підтримувати освітні зв’язки з Україною, став Саскачеван. У 1977 р. Саскачеванський університет був першим закладом, що підписав з Чернівецьким університетом угоду про обмін освітянами. У 80-х роках продовжувалося налагодження зв’язків між Міністерством освіти України та провінційними міністерствами освіти Канади.

У 1990 р. представники в галузі освіти провінцій Саскачеван і Манітоба відвідали українські школи, освітні заклади для кращого ознайомлення з системою освіти України. У тому ж році, в ході візиту до Саскачевана посадових осіб Міністерства освіти України, було підписано першу спільну угоду про співпрацю в галузі освіти між міністерствами освіти України і Саскачевана. Вона передбачала співпрацю у різних напрямках: обмін делегаціями учнів, учителів, фахівцями, співробітництво між школами, педагогічними інститутами, обмін та спільний розвиток програм, шкільних підручників [20, c. 11].

Іншими заходами, пов’язаними з освітніми контактами, стали конференції, обміни учнями, стажування вчителів з України та продовження підписання угод. 10–23 серпня 1991 р. відбулась конференція вчителів України та Канади. Її було організовано і субсидовано Міністерством освіти України та Центром міжнародних зв’язків з українськими вчителями (Львів) спільно з Міністерством освіти Саскачевана та Саскачеванським товариством вчителів української мови. Доповідачі з обох сторін проводили щоденні семінари, лекції, робочі засідання на теми, пов’язані зі структурою освіти, управлінням освітою, психологією навчання, підготовкою вчителів, розробкою навчальних програм та ресурсів, статусу української мови та інше.

Програма конференції повторювалась у Києві, Івано-Франківську, Чернівцях і Львові. У такий спосіб 40 канадських учасників змогли зустрітися та зав’язати контакти із сотнями українських вчителів. Міністр освіти Саскачевана брав участь у відкритті конференції у Києві. Було підписано додаткові угоди про співпрацю в освіті з Міністерством вищої освіти, а також з обласними управліннями освіти Львівської і Чернівецької областей. Відповідно до укладених угод відбувся обмін учнів загальноосвітніх навчальних закладів м. Саскатун і м. Чернівці, який розпочався ще з 1992 р. і триває до сьогодні. Кожного другого року учні приїздять один до одного, живуть у родинах своїх партнерів, спільно відвідують шкільні заняття, поповнюють знання мови, знайомляться з історією, культурою, національними традиціями і побутом обох країн.

Добре зарекомендувала себе й така форма допомоги освітянам України, як їх стажування за кордоном, зокрема у Канаді. У березні 1993 р. канадське місто Саскатун відвідала директор єдиної на той час одеської школи з українською мовою навчання С. Мельник. Вона побувала у різних навчальних закладах міста і провінції, ознайомилася з досвідом їх роботи, розповіла про стан вивчення української мови у школах Одеси. А заступник директора однієї з чернівецьких шкіл Л. Макар виступила на конференції у Саскатуні в листопаді 1993 р. з доповіддю на тему «Канада – Україна: реальності зв’язків у ділянці освіти». З листопада 1993 р. вісім освітян лише зі Львова пройшли стажування у державних та українських суботніх школах Торонто. Кошти на це виділила Шкільна Рада Конгресу Українців Канади – Торонто [16, c. 21].

Наслідком підписання міжнародних угод стало також підвищення статусу українських програм у канадській провінції Саскачеван. Проводилась робота над різними освітніми проектами спільно з Україною. Зокрема, у 1993 р. на запрошення Торонтського інституту професійного розвитку вчителів та Львівського обласного інституту вдосконалення вчителів представник міністерства читав курс на літніх курсах у Львові. Крім того, відбулися виступи зарубіжних гостей на міжнародній конференції у Києві, Ялті, проводилися семінари для вчителів української мови в Одесі, Сімферополі, Ялті.

У 1995 р. перший прем’єр Саскачевана підписав Меморандум Співпраці з першим заступником прем’єр-міністра України про підтримку різних ініціатив обох сторін в секторах освіти, енергетики, сільського господарства, охорони здоров’я, культури, розвитку підприємництва і демократії включно. Також було підписано подібні угоди з Чернівецькою державною адміністрацією.

Таким чином, стали впроваджувати два види співробітництва між канадською провінцією Саскачеван і Україною. Перший був пов’язаний зі створенням тематичних навчальних розділів для програм англійської мови у Чернівецькій області та для програм української мови у Саскачевані. У першій фазі автор шкільних програм з Чернівецької області відвідав Саскачеван на 6-місячний термін, ознайомився із системою освіти і спільно з консультантами Міністерства освіти створив експериментальні навчально-методичні матеріали для учнів і вчителів.

У другій фазі консультант із саскачеванського міністерства спільно з українськими авторами провів двотижневий семінар з учителями англійської мови Чернівецької області, які повинні були випробувати програму, використовуючи сучасні методи викладання другої мови, а також найновіші стратегії навчання. Наслідком цієї співпраці (1997–1998) стала програма, випробувана у 13 середніх школах Чернівецької області, а також в українських школах у Саскачевані. У 2003 р. пробна програма пройшла експертизу і була опублікована в електронній формі.

Другий вид співробітництва між двома державами полягав в участі Саскачевана й України у канадсько-українській програмі «Партнери в охороні здоров’я» за проектом «Школа здоров’я», що був адміністрований Канадським товариством міжнародної охорони здоров’я [12, c. 119]. Мета проекту – створити й випробувати експериментальну навчальну програму з валеології для учнів 1–11 класів загальноосвітньої середньої школи, забезпечивши її посібниками для вчителів і посібниками-зошитами для учнів. Проект поділено на 3 фази.

Перша з них була розрахована для 4–7 класів і включала такі теми: Харчування, Гігієна, Попередження тютюнокуріння, Запобігання ВІЛ/ СНІДу. В її реалізації брали участь понад 1000 учнів 4–7 класів з 9 областей України: Київської, Львівської, Харківської, Івано-Франківської, Черкаської, Одеської, Дніпропетровської, Чернівецької і Тернопільської. З українського боку проект був схвалений і підтриманий Міністерством освіти України, міськими й обласними управліннями освіти, а також обласними інститутами післядипломної освіти. Обидва авторські колективи підготували методичний посібник для вчителів 4–7 класів, а також унаочнення та роздаткові матеріали.

У другій фазі проекту роботу було зосереджено на 8–11 класах. Підготовлено посібники для вчителів, зошити для учнів та наочні матеріали для навчання, розроблено «Довідник з розвитку лідерських навичок» і аудіокасету про запобігання СНІДу. Подібним чином відбулася і третя фаза роботи – створення вчительського посібника й учнівських зошитів для 1–3 класів.

На завершальному етапі роботи експериментальна програма з валеології для учнів 1–11 класів і зошити були апробовані у двадцять одній пілотній школі десяти областей України, а також проведено 3 семінари за участю більше 200 вчителів, директорів шкіл, начальників управлінь освіти, представників університетів і інститутів удосконалення вчителів.

З 1998 р. по 2002 р. Міністерство освіти Саскачевана працювало в канадсько-українському проекті «Молодь за здоров’я», мета якого – сприяти розробці стабільної політики здоров’я в Україні через допомогу в розробці та впровадженні стратегії пропаганди здорового способу життя серед молоді [28, c. 119].

Отже, співробітництво у галузі освіти між Канадою (на прикладі провінції Саскачеван) і Україною впродовж 70-х років ХХ ст. – початку ХХІ ст. демонструє успішно здійснені різноманітні спільні проекти, взаємний обмін досвідом між організаціями освіти, запровадження ефективних форм і методів навчально-виховного процесу, спільну розробку навчально-методичних матеріалів – програм, підручників, посібників.

Важливою акцією у розбудові подальшої співпраці між Україною та Канадою є організація літніх українознавчих курсів канадськими університетами в Україні. Першим канадським університетом, що розпочав їх на початку 90-х років ХХ ст., став Манітобський, з 2000 р. – Альбертський університет, а з 2003 р. – Саскачеванський.

Манітобський університет проводить літню школу україністики на базі Національного університету «Києво-Могилянська академія». Канадським студентам пропонується програма з вивчення української мови, культури та міфології. Крім того, кожного дня здійснюються екскурсії з відвіданням храмів, музеїв, виставок, театрів та зустрічі з цікавими людьми. Студенти також отримують інформацію про культурні заходи у місті, самостійно їх відвідують. Упродовж навчання на літніх курсах україністики вони можуть скласти до 9 заліків (3 курси): з української мови – 3, з української культури – 3 і з української міфології – 3 заліки. Запропонований термін в 5 тижнів дозволяє зробити це в інтенсивному режимі.

Альбертський університет пропонує свій літній курс української мови та культури у Львові. Мета його – підвищення практичних мовних навичок та розширення словникового запасу. Це інтенсивний мовний курс вищого рівня, еквівалентний річному курсу канадських університетів, який складається з 6 заліків. Він базується на живому спілкуванні, використанні сучасної української літератури, поточної газетної і журнальної інформації, радіо, телебачення, україномовних Internet-ресурсів. Передумовою вивчення цього курсу є опанування в університеті курсу української мови середнього рівня [34, c. 115].

У 2003 р. Саскачеванський університет розпочав навчальну літню школу на базі Українського Католицького Університету у Львові. Вона запланована як щорічна і включає мовну програму, українознавчий курс «Україна ХХ століття», у якому розглядається політичний, соціальний і культурний розвиток українських земель у ХХ ст., та курс релігії (2003) і ще два політологічні курси (2004). Мовна програма охоплює курси української мови початкового, середнього і підвищеного рівнів. На відміну від курсів двох інших університетів, курси Саскачеванського університету не вимагають попередніх знань з української мови, тому, крім власне мовних курсів, вони викладаються англійською.

Отже, літні українознавчі курси – це нова форма організації навчального процесу вищих українознавчих інституцій Канади, що набула особливої популярності і стала можливою на етапі здобуття Україною державної незалежності. Такі студії є важливими не тільки тому, що надають можливість вивчати українську мову та інші українознавчі дисципліни в україномовному середовищі, а й через те, що сприяють збереженню рідної мови українською етнічною спільнотою в умовах сучасного канадського суспільства.

З 2001 р. в Україні діє Канадсько-Українська Фундація (КУФ). Це неприбуткова благодійна організація, створена Федеральним урядом Канади в 1995 р. з метою допомагати розвитку громадянського суспільства в Україні шляхом підтримки, фінансування розвитку освіти в Україні та сприяння іншим гуманітарним проектам. Інтереси КУФ зосереджені на освіті, мистецтві, спорті, церкві, добробуті громадян, на забезпеченні спостерігачів на виборах, а також на охороні здоров’я та медичному забезпеченні [18, c. 7].

Фундація утвердила свою діяльність у Львові. Протягом останніх 5-ти років вона підтримує освітні проекти, що проходять у таких напрямках: професійний розвиток педагогічних кадрів в Україні; допомога в пошуку навчальних матеріалів для двомовних шкіл Канади; комунікація та обмін інформацією між освітянами України та Канади. Зокрема, КУФ тісно співпрацює з Львівським управлінням освіти з питань менеджменту, інтеграції дітей з особливими потребами, використання інформаційних технологій, крім того – з Міністерством освіти Альберти та Манітоби в пошуку навчальних матеріалів (книги, СД) для використання у двомовних програмах шкіл Канади.

Також фундація сприяє створенню шкіл-побратимів та програм обмінів вчителями та учнями між Канадою та Україною. Ведеться робота і по проведенню семінарів для вчителів англійської мови львівських шкіл. На них запрошуються гості з Канади, щоб ознайомити наших вчителів з історією, культурою та традиціями цієї країни.

Слід назвати ще й такі види діяльності КУФу:

– виготовлення ілюстрованих плакатів-календарів українських історичних діячів для безкоштовного розповсюдження в українських школах Дніпропетровська;

– підтримка лікарні Червоного Хреста для літніх людей в Берегометі (Буковина);

– створення Фонду Тетяни Ковалюк і запровадження стипендій студентів-бакалаврів та аспірантів Львівської області, які захищають свої дипломи або кандидатські дисертації з історії або української мови та літератури;

– підтримка театральних студій при Львівському національному університеті імені І. Франка;

– забезпечення збору коштів для волонтерів-спостерігачів на виборах Президента України (2004) і парламенту України (2006);

– підтримка Національного університету «Києво-Могилянська академія» та його програм;

– фінансова підтримка створення документального фільму про повстання українських в’язнів у концентраційному таборі в Норильську;

– одноразова фінансова допомога для створення факультету вивчення діаспори у Запорізькому університеті та ін. [23, c. 69].

На думку організаторів КУФу, щоб максимально залучити українців Канади до співпраці з Україною, потрібно знати їх специфічні риси та особливості. По-перше, велика кількість українців Канади є мішаного етнічного походження (згідно з переписом 2001 р., з 29639035 населення Канади 1071060 осіб мають українське походження, з них лише 326195 зазначили, що мають чисте українське походження, а 744860 – мішане етнічне походження).

По-друге, три степові провінції – Альберта, Саскачеван і Манітоба – історично є колискою українців Канади, де існує україномовна освіта як частина державної освітньої системи. На цій території масово селились українці перед Першою світовою війною. У 2001 р. у цих провінціях проживало до 52,8% українців. Там є двомовні школи, де до 50% викладання у садках та школах до 6 класу проводиться українською мовою – навчається понад 3000 учнів. Таким чином, українці – дев’ята – найбільш численна етнічна група в Канаді і найміцніша – в Західній Канаді.

По-третє, Центральна Канада, особливо Онтаріо, приваблює до себе більшість українських емігрантів з часів Другої світової війни. Порівняно з іншими канадськими провінціями, Онтаріо і Квебек – єдині, в яких понад 10% громадян користуються українською мовою вдома. Під час перепису населення Канади у 2001 р. Онтаріо мало найбільшу кількість (29300) осіб, що спілкувалися українською мовою вдома, з них 19855 жили в Торонто. З українців, які приїхали до Канади з 1991 р. по 2001 р., понад 67% оселилися в Онтаріо, 59% – у Торонто.

Втім, як свідчить демографічна статистика, українська канадська громада перебуває у стані невпинного занепаду. Число україномовних канадців різко зменшується. Звернемо увагу, що на кінець 90-х років ХХ ст. лише 20% українських канадців користувалися українською мовою, в той час як у 1971 р. українська етнічна група займала 3-є місце серед спільнот, що володіли національною мовою. Вже в 1991 р. вона перемістилась на 5-е, а у 1996 р. – на 8-е місце [37, c. 12].

Ось чому майбутнє ефективної україномовної освіти в Канаді знаходиться в критичній ситуації і може бути забезпечене лише через зміцнення зв’язків з Україною. Дослідник І. Соколовський вважає, що саме освіта має стати пріоритетом у розвитку майбутніх стосунків між Канадою і Україною, і визначає можливі спільні освітні проекти між двома країнами, які є, на його думку, життєво необхідними. Це, по-перше, широка дослідницька робота в галузі розвитку методики викладання української мови для дітей, які не володіють жодною слов’янською мовою. Попередні дослідження про засвоєння морфології в українських двомовних класах показали, що англомовні учні в українській двомовній програмі зустрічаються з багатьма специфічними труднощами під час засвоєння української морфології. У зв’язку з цим були поставлені завдання: виробити певну систему викладання української граматики для дітей, які не володіють слов’янськими мовами; розробити методику викладання української мови, яка відповідатиме вимогам викладання іноземних мов на Заході; випробувати її в школах та розробити навчальні матеріали, які дозволили б учителям успішно її застосовувати. Для успіху проекту життєво необхідна співпраця з освітніми працівниками та мовними спеціалістами в Україні.

По-друге, потрібна література для дітей і молоді віком від 9 до 18 років –матеріали для читання, написані дохідливою мовою на цікаві сучасні теми. У Канаді і взагалі в діаспорі недостатньо україномовних дитячих письменників, редакторів, перекладачів та художників, тому лише спільні проекти освітніх працівників і видавців діаспори з письменниками, художниками, редакторами та перекладачами в Україні забезпечать видання привабливих і цікавих матеріалів для читання на відповідному мовному рівні.

По-третє, варто розширити можливості обміну для дітей і вчителів. Із послабленням використання української мови в Канаді та у всій діаспорі, лише в Україні їхні учні та вчителі можуть почути живу розмовну мову. І лише в Україні вони усвідомлять, що мова, яку вони вивчають, може застосовуватися в реальному спілкуванні.

По-четверте, необхідно розпочати міжнародний проект розробки іспитів та критеріїв оцінювання учнівських знань з української мови, які б застосовувалися на випускних екзаменах поза Україною. З іншого боку, вони можуть бути використані також під час вступних іспитів до університету для іноземців, які бажають навчатися в Україні [41, c. 223].

Свої погляди на майбутнє співробітництво між Україною та Канадою, у процесі якого можна ефективно залучити українців обох країн до співпраці у галузі освіти, визначила також Канадсько-Українська Фундація. Уряду України пропонується організувати Міжнародний інститут української мови та культури за кордоном. КУФ вважає, що дослідники з України могли б задовольняти потреби Канади в освітній ланці. Новостворений інститут, співпрацюючи з канадськими та українськими закладами в Канаді, міг би забезпечувати освітні та культурні потреби українців Канади різними програмами та проектами. Серед них:

– створення та адміністрування міжнародного іспиту з української мови як іноземної;

– забезпечення українськими спеціалістами міністерств освіти Альберти, Манітоби, Саскачевана та шкіл продовженого дня в Онтаріо;

– підтримка сервісу україномовного перекладу в Інтернеті та мовного форуму;

– спільна робота над розробкою навчальних матеріалів для читання для дітей, які вивчають українську мову від садочка до 12 класу в Західній Канаді, у програмах продовженого дня в Онтаріо і в суботніх школах. Такі матеріали були б корисними також для Західної Європи, Австралії, Боснії, Сполучених Штатів, Хорватії, Сербії, Бразилії, Аргентини;

– створення можливостей для культурних обмінів та навчання учнів середніх та старших шкіл і вчителів з Канади;

– сприяння обмінам діячами культури, культурними групами, виставами та виставками;

– дослідження у викладанні та вивченні української мови в канадському контексті;

– підтримка українських студій в освіті Канади [46, c. 17].

Ці критерії можуть бути розроблені на підставі активізації та використання існуючих міжурядових угод між Міністерством освіти України та міністерствами освіти Альберти, Саскачевана та Манітоби, таких, як:

– угода про співпрацю між Альбертою та Івано-Франківською областю (серпень 2004 р.);

– угода про співпрацю між Альбертою та Львівською областю (серпень 2005 р.);

– угоди з вищими освітніми закладами, наприклад, 6 угод з інституціями Манітоби, угода між Львівським національним університетом ім.І.Франка та Університетом Альберти і коледжем ім. Гранта Мак Юена в Едмонтоні та ін..

Крім того, слід звернути увагу на поновлення угод, що припинили діяти (наприклад, меморандум щодо порозуміння у співпраці Міністерства освіти Альберти та Міністерства освіти УРСР, який був підписаний 18 травня 1990 р. до 1995 р.), та досягнення нових домовленостей, зокрема про співпрацю між сільськими місцевостями Західної Канади та України, про побратимство між управліннями освіти Вінніпега і Львова та інші.

Отже, як бачимо, співробітництво між Україною та Канадою в галузі української освіти, що зародилося у 70-х роках ХХ ст. і триває на сучасному етапі, не втратило своєї актуальності і становить важливу сторінку стосунків двох країн на шляху до збереження ідентичності українців за кордоном, оскільки саме освіта є тим важливим чинником, який дає не лише знання рідної мови, а й забезпечує національно-патріотичне виховання наших співвітчизників в епоху процесів глобалізації та асиміляції.