80. Причини та характерні особливості прихоплення, яке виникло із за заклинювання бурильної колони у звуженій частиш стовбура сверд­ловини

Заклинювання долота або елементів бурильної колони у звуженій частиш стовбура сверд­ловини (особливо у привибійній зоні) трапляються тоді, коли після три шарошкового долота без проробки стовбура спускається чотиришарошкове долото для відбору керна. Відомі ви­падки заклинювання бурильної колони зі збільшенням жорсткості її низу. Буріння в твер­дих абразивних породах супроводжується значним зношуванням долота по діаметру. Спуск наступного долота без проробки інтервалу буріння попереднім долотом також призводить до його заклинювання.

Прихвати у привибійній зоні трапляються переважно в процесі буріння свердловин із промиванням водою, а також із невідповідними для певних умов в'язкістю та СНЗ буро­вого розчину. Під час спуску долото потрапляє над вибоєм на осад шламу заввишки кілька десятків метрів. Посадка інструменту в нього звичайно спричинює прихват. При цьому, як правило, циркуляцію бурового розчину відновити не вдається.

81. Причини та характерні особливості прихоплення, яке виникло із за попадання по сторонніх предметів.

Заклинювання сторонніми предметами характерні для випадків, коли затрубний простір свердловини в період СПО не перекрито гумовою манжетою, витираючим пристроєм або гумовими елементами пристосувань для попередження попадання сторонніх предметів у свердловину. Внаслідок цього предмети, що падають із гирла, заклинюють колону труб.

Іншими предметами, які заклинюють бурильні колони, є великі уламки гірських по­рід, що випадають із стінок свердловин унаслідок нестійкості. Стовбур свердловини втрачає стійкість через зміну напруженого стану порід, які можуть залежати від геологічних факто­рів і технології проходження свердловини (див. розділ 8.4.4).

Геологічними факторами, які зумовлюють обвалоутворення, є:

великі кути падіння пластів;

тріщинність і зім'ятість порід;

літологічний склад;

структура і механічні властивості порід.

Ознаками заклинювання сторонніми предметами є незмінний характер циркуляції, незначне підвищення тиску бурового розчину в нагнітальній лінії і відсутність переміщен­ня, а Іноді й можливості провернути колону в початковий період ліквідації аварії.

С

9. Схема та порядок роботи кольматуючого пристрою.

Схема пристрою ОГМ показана на рис.7.1 розробленого у ВНДІБТ, для гідромеханічної кольматації стінок свердловини.

Рис. 7.1 – Схема пристрою ОГМ

Принцип роботи:

В корпус 2 пристрою закріплені дротяні щітки 4 і центрувальні вставки 3. Нижня насадка 5 призначена для змивання рихлої частини фільтраційної кірки і попередження утворення сальників. Верхня насадка 1 розташована під прямим кутом до осі і є основною. Кольматаційний екран утворюється під час попереднього багаторазового зняття фільтраційної кірки зі стінок свердловини гідромоніторним струменем і щітками.

ОГМ встановлюють над долотом і використовують у процесі буріння або під час спеціальних проробок пробуреного стовбура свердловини, наприклад перед спуском обсадної колони.

10 Способи ліквідації поглинань.

• Закачування тампонажної суміші в поглинаючі горизонти, яка утворює навколо поглинаючого пласта не проникний екран

• Намив піску в зону поглинання

• Ізоляція зони поглинання за допомогою спеціальних металічних оболонок

• Буріння в поглинаючому горизонті без виходу циркуляції

• Застосування вибухових пристроїв

Характеристика способів ліквідації поглинань:

Застосування вибухових пристроїв проводиться на великих глибинах і дуже рідко.

Буріння без виходу циркуляції, спосіб небезпечний бо може початися ГНВП.

Особливу увагу слід звернути на герметичність обв’язки, вести постійний контроль за рівнем розчином в свердловині.

Ізоляція зони поглинання за допомогою поглинаючих пристроїв. Спосіб застосовується коли не велика потужність поглинаючого горизонту. Свердловину промивають і одночасно розширюють зону поглинання, після цього в свердловину спускають профільні труби, потім спускають кулю.

Намив піску в зону поглинання здійснюють при надлишковому тиску на усті свердловини.