УРОК №13

Клас: 10

Тема: Правопорядок і правопорушення

Мета: розглянути правопорядок, законність як важливі суспільно-правові явища, визначити зміст поняття правопорушення та його структуру й стимулювати учнів до формування по­зитивної правосвідомості через застосування на уроках ін­терактивних форм роботи та методів розвитку критичного мислення.

Очікувані результати: Після опрацювання теми учні зможуть:

• пояснити, що таке суспільний порядок та чим він визна­чений; що таке правопорядок і законність; що таке право­свідомість;

• дати визначення дисципліни і пояснити, яким чином вона забезпечується;

• дати визначення законності і назвати її гарантії;

• дати визначення правопорушення, назвати види та навес­ти приклади правопорушень;

• розкрити зміст поняття «склад правопорушення», охарак­теризувати його елементи.

Базові поняття й терміни: «суспільний порядок», «правопорядок», «законність», «пра­восвідомість», «дисципліна», «правопорушення», «склад правопорушення», «злочин», «проступок».

Обладнання уроку: підручник, тексти контрольних робіт (два варіанти), картки із завданням для роботи в парах, картки із за­вданням для роботи в групах, схеми «Правосвідомість», «Правова культура особи».

Структура уроку

1. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

3. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку.

2. Поняття законності та її гарантії.

3. Поняття правосвідомості.

4. Узагальнення та систематизація знань, умінь і навичок

5. Підсумки уроку

6. Домашнє завдання

Хід уроку

I. Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

3. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Поняття суспільного порядку та дисципліни, способи їх забезпечення. Правопорядок як складова суспільного порядку.

Розповідь учителя

Суспільний порядок — це налагоджений стан суспільних відносин, урегу­льованих соціальними нормами. У підтримці суспільного порядку важлива роль належить нормам моралі, громадським організаціям, традиціям, зви­чаям.

Стан суспільного порядку значною мірою залежить від того, наскільки відповідально люди ставляться до виконання вимог соціальних норм. Твер­до встановлений порядок, дотримання якого є обов’язковим для всіх членів певної спільності, називають дисципліною.

Дисципліна — це певні правила поведінки людей, що забезпечує узгодже­ність їхніх дій у колективі, суспільному й державному житті. Залежно від того, що регулює і якими нормами забезпечується порядок поведінки людей, розрізняють кілька видів дисципліни: державна, громадська, партійна, тру­дова, договірна, технологічна, військова тощо.

Так, трудова дисципліна пов’язана з виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку. Чинним трудовим законодавством передбачено за­гальні вимоги дисципліни: своєчасний прихід на роботу, дотримання вста­новленої тривалості робочого дня, використання робочого часу для продук­тивної праці, вчасне і точне виконання розпоряджень адміністрації тощо. Ці норми і вимоги не можуть охопити всі сторони виробничого процесу. Тому в трудовому законодавстві й визначається додаткове коло обов’язків, пов’язаних із дотриманням технологічної дисципліни.

Державна дисципліна — це дотримання всіма організаціями і громадя­нами встановленого державою порядку діяльності державних органів, під­приємств і установ щодо виконання покладених на них обов’язків. Державна дисципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встанов­леного правопорядку, що виражає інтереси всього населення. У дотриманні державної і громадської дисципліни виявляється політична, правова і мо­ральна культура громадян. Ставлення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, Підтримувати і розвивати соціальні взаємодії.

Отже, основною вимогою будь-якого виду дисципліни є найсуворіше до­тримання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індиві­дуальних актів.

Дисципліна тісно пов’язана з правопорядком, який є важливим елемен­том суспільного порядку. Створення в суспільних відносинах за допомогою правових норм певного порядку є однією з найважливіших властивостей дер­жавної влади.

Правопорядок — це заснована на праві та законності організація право­вого життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульо­ваних правом.

Правопорядок можна охарактеризувати як порядок, що забезпечує ста­більність суспільного життя і соціальний прогрес. Роль правопорядку може бути розглянута з різних позицій, і насамперед із погляду на інтереси дер­жави й особистості. Для держави ця роль полягає в тому, що вона, керуючи суспільством і використовуючи різні методи і засоби (економічні, політичні, ідеологічні, організаційні тощо), особливе місце відводить правовому регу­люванню суспільних відносин. Тобто, держава видає (або санкціонує) правові норми і забезпечує їхнє загальне дотримання і виконання, тобто законність, і тим самим домагається правопорядку.

Із позицій особистості правопорядок виступає в першу чергу як засіб за­хисту її прав, свобод і законних інтересів. Він забезпечує охорону людини як від свавілля самої держави та її органів, так і від протиправних дій інших осіб. Від стану правопорядку залежать ступінь свободи особи, реальність її прав і свобод, рівень демократії. А оскільки в сучасних умовах інтереси осо­бистості стають пріоритетними для держави, ця сторона правопорядку також є найважливішою метою державної діяльності.

Правопорядок слід відрізняти від близького, але не ідентичного йому явища — суспільного порядку, що, як і правопорядок, характеризується організованістю, упорядкованістю суспільних відносин. Однак, на відміну від правопорядку, суспільний порядок утворюється під впливом не тільки правових, але й інших соціальних норм: норм моралі, звичаїв, корпоратив­них норм тощо.

Результатом впливу права на суспільні відносини, підсумком його дії та реалізації конкретних правових норм є певний порядок у суспільних від­носинах, тобто правовий порядок. Умовою забезпечення правопорядку є за­конність.