3.4. Мовна особистість

Мовна особистість – індивід, який володіє сукупністю здатностей і характеристик, що зумовлюють створення й сприйняття ним текстів, які вирізняються рівнем структурно-мовної складності та глибиною й точністю відображення дійсності.

Індивідуаль­ний стиль спілкування формується і шліфується люди­ною впродовж усього свідомого життя. Лінгвісти та психологи наголошують, що неповторний стиль спілкування притаманний передусім непересічним носіям мови, тобто мовним особистостям.

Російський мовознавець С. Сухих пропонує розуміти типологію комунікантів як структуру мовних особистостей: риси характеру, здібності, організовані певним чином під впливом темпераменту й установки, рівень володіння мовним кодом.

З огляду на особистісні риси індивідів С. Сухих виокремлює гармонійний, конфліктний та імпульсивний типи особистостей.

Гармонійний тип: характеризується пластично-динамічною установкою; плановою поведінкою, втіленою в домінування чітких стратегій; зв'язністю, логічністю розвитку теми; упевненістю; позитивним ставленням до загальної теми спілкування; дотриманням соціальних схем і норм; відсутністю вираженої боротьби за роль комунікативного лідера; здатністю змінювати установку під впливом аргументації; підтриманням усіх принципів кооперації.

Конфліктний тип: властива грубо-статична установка, імпульсивність, бажання лідерства у спілкуванні, егоцентричність мовлення, порушення зв’язності теми розмови, відхід від соціальних норм і схем, непевність, наявність іронії, сарказму, конфліктне зіткнення намірів.

Імпульсивний тип: «раб ситуації» спілкування; характеризується бажанням мовного лідерства, порушенням соціальних норм і схем, швидкою зміною точок зору на одне і те ж явище, схильністю до негативної оцінки соціальних чинників, швидкої зміни тем спілкування; партнери комунікації можуть легко впливати на представника цього типу.

У дослідженнях останніх років усе частіше говорять про партнерський і непартнерський стилі спілкування.

Партнерський стиль спілкування передбачає співробітництво у визначенні спільної позиції з питання, яке обговорюється. Партнера вислуховують, не перебиваючи, виважено оцінюють його судження і вчинки, не нав'язують йому рішень, намагаються донести до нього свою точку зору. Партнерський стиль може бути рівноправним і поступливим.

Непартнерський стиль спілкування полягає в ігноруванні одним із учасників комунікації точки зору співрозмовника, негативному ставленні до теми бесіди, акцентуванні лише на власних проблемах; така особа створює напруженість, часто принижує партнера, нав'язує йому свої теми і проблеми, неуважно слухає, поспішає давати поради тощо.

Стиль спілкування яскраво виявляється у професійній, діловій сферах. У цьому контексті виокремлюють авторитарний та демократичний стилі спілкування:

• авторитарний (чітка мова; короткі розпорядження, вказівки; відсутність емоцій тощо);

• демократичний (товариський тон розмови, інструкції у формі пропозицій, заохочення та покарання із порадами тощо).

Оптимальний стиль спілкування передбачає відсутність его­центричних установок, наявність інтересу до співрозмовника, доброзичливе ставлення до нього, яке не заперечує вимогливості.

Отже, процес спілкування, його атмосфера, тональність, кінцевий результат, успіх або невдача значною мірою залежать від комунікативної майстерності учасників. Важлива складова комунікативної майстерності – індивідуальний стиль спілкування, формування якого є завданням кожної освіченої людини.