3.2.3. Правила спілкування

До цих правил належать звичні презумпції тих, хто спілкується:

• те, про що повідомляється, має бути істинним;

• усе необхідне для розуміння адресанта повинно бути наявне в мовленні;

• мовець сподівається, що адресат повірить йому;

• наказ, прохання тощо передбачають виконання дії, запитання – відповідь.

Американський фахівець з проблем комунікації Д. Карнегі до правил ведення розмови відносить ще правила переконування, які поділяє на фонові й стратегічні.

Фонові правила:

• виявляйте повагу до думки інших, ніколи не говоріть опоненту, що він не має рації;

• оцініть ситуацію очима опонента;

• виявляйте симпатію щодо думок та інтересів співрозмовника;

• апелюйте до благородних мотивів, впливаючи на думку опонента.

Стратегічні правила:

• якщо в певному епізоді спілкування ви відчули нелогічність власного висловлення або його суперечливість, визнайте це якомога швидше, поки ініціативу не перехопив опонент;

• починайте суперечку активно;

• намагайтеся, щоб опонент не зміг сказати «ні», вибудовуйте ланцюг аргументації так, щоб він завжди змушений був говорити «так»;

• нехай опонент говорить основний час – так скоріше виявляться його помилки;

• вибудуйте розмову так, щоб опонент думав, що нав’язані йому ідеї – його власні;

• якщо маєте аргумент, з яким опонент не зможе не погодитись, то сформулюйте його якомога пізніше (або взагалі не називайте його: краще хай опонент сам на нього наштовхнеться; викладайте свої думки так, щоб вони відповідали настроям співрозмовника);

• якщо ви хочете «перетягти» на свій бік людину дотепну, дайте їй можливість продемонструвати дотепність.

Соціолінгвістичні правила. Серед них виокремлюють:

• правила альтернації (визначають можливість альтернативи висловлювання в конкретний момент спілкування і на конкретному рівні інтерпретації: наприклад, можна вибрати форму звертання – ти, Ви, колего, ви, панове тощо);

• правила співпояви (передбачають спільну співпояву в даному контексті різних елементів: наприклад, у літературному мовленні вкраплення елементів жаргону або певного діалекту);

• правила послідовності (визначають доцільність конкретного способу часової упорядкованості одиниць спілкування: наприклад, «Алло, Юрко?», «Юрко? Алло!»).

У спілкуванні межі між принципами, правилами, конвенціями та максимами є досить рухомими: конвенція може стати правилом; стратегія втілюється в максимах, правилах і конвенціях тощо.

3.3. Стиль спілкування

Стиль спілкування як типова форма реагування в людських контактах зумовлена індивідуальними, особистісними, соціальними та іншими чинниками. Він має важливе значення для формування та успішного розвитку людських стосунків, для створення сприятливого психологічного клімату на роботі, в сім'ї тощо, тобто є регулятором поведінки.

Стиль спілкування – індивідуальна стабільна форма комуніка­тивної поведінки, яка виявляється у будь-яких умовах спілкування: в ділових і особистісних стосунках, у способах прийняття і здійснення рішень, у прийомах психологічного впливу на людей і методах вирішення міжособистісних конфліктів.

Сформований індивідуальний стиль спілкування свідчить про рівень комунікативної майстерності індивіда. Водночас стиль спілкування може змінюватися, удосконалюватися.

Французький енциклопедист Ж. Бюффон зазначав: «Стиль – це сама людина. Стиль не може ні відчужуватися, ні передаватися».

З урахуванням чинників особи адресата, мети спілкування, відносин між комунікантами виокремлюють маніпулятивний, ритуальний і гуманістичний стилі спілкування.

Маніпулятивний стиль спілкування віддзеркалює сутність комунікації як взаємовпливу людей у процесі комунікації за допомогою засобів мовного і позамовного кодів. У спілкуванні комуніканти ставляться один до одного, як до засобу досягнення певної мети. Такий стиль спілкування домінує у повсякденній комунікативній практиці, у рекламі, певною мірою у мистецтві, у таких типах текстів, як астрологічні прогнози, гороскопи тощо. Маніпулювання присутнє в усіх видах діяльності людей, ним просякнуте їхнє життя від народження до смерті.

Суть ритуального стилю спілкування полягає в дотриманні співрозмовниками прийнятих у певному суспільстві і в конкретних ситуаціях формальних і неформальних правил і норм поведінки. Ритуальне спілкування не має на меті змінити погляди, світоглядні позиції, вподобання партнерів з комунікації. Найповніше цей стиль втілюється у фактичному спілкуванні (розмовах про погоду, обмінах неінформативними репліками в ліфтах, транспорті тощо).

Гуманістичний стиль спілкування ґрунтується на абсолютній особистісній довірі учасників спілкування. Це особливе, інтимно-особистісне, часто сповідальне спілкування близьких за сприйняттям світу людей .

Поняття «індивідуальний стиль спілкування» передбачає мовну особистість. Саме особистість, – зауважує російський мовознавець І. Сусов, – володіє мовленнєвою ситуацією; вона може піднятись над обставинами спілкування, спрямовувати в необхідному напрямку його розвиток. А це означає, що в спілкуванні втілюються темпераменти, здатність до здій­снення певних видів діяльності, зокрема комунікативної, домінуючі почуття і мотиви діяльності, індивідуальні психологічні особливості тощо. Насправді людина в комунікацію входить як особистість з усіма властивими їй рисами.