11. 6. Предметні знаки етикету

В етикетному спілкуванні і в спілкуванні загалом застосовуються також різні предмети та маніпуляції з ними. В науці навіть існує поняття «предметна етика».

Колись у Європі була поширена мова квітів. Прийшла вона зі Сходу, де була створена й отримала назву селям. Рештками цієї мови ми послуговуємося й тепер, даруючи троянди – символ кохання, лілії – символ цнотливості, незабудки – пам'яті, стокротки – скромності, фіалки – потаємності, айстри – смутку, знаючи, що квіти червоного кольору – це знак любові, рожевого – кохання, білого – чистоти, блакитного – віри, синього – вірності, жовтого – розлуки тощо.

Квіти дарують лівою рукою – на випадок, що правою доведеться взяти руку партнерки (партнера) для потиску чи поцілунку. Людям мусульманської культури лівою рукою дарувати квіти, як і будь-що інше, не можна. Ліва рука у них вважається «нечистою».

Подарунки – це теж предметні знаки етикетного спілкування. Тут доцільно уникати крайнощів: подарунок не повинен бути ні надто скромним, ні надмір щедрим. Дорогий подарунок ставить у скрутне становище і того, кому дарують (доведеться «віддаровувати»), і тих, що прийшли зі скромнішими презентами. А коли отримувач дорогого подарунка – начальник, то скажуть, що дарувальник –підлабузник чи що вони разом наживаються на хабарництві, махінаціях тощо. Дорогі подарунки можна презентувати родичам або ж від колективу.

Подарунок – і з певного приводу, і несподіваний (сюрприз) – завжди має не лише свою пряму вартість, а й певну конотацію (лат. connotation, від connote – «маю додаткове значення») – оцінно-емоційне «співзначення», а тому по-різному сприймається адресатами. Увага до людини потребує розуміння, такту, делікатності.

В інтелігентському середовищі й сьогодні чи не найкращим подарунком вважається книга, особливо якщо вона відповідає професійним інтересам або життєвим уподобанням адресата. Щоб надписувати комусь книгу, треба бути її автором чи співавтором, упорядником, редактором, офіційним спонсором тощо. Коли ж дарувальник до написання й видання книги непричетний, то йому належить обмежитися вкладеною в неї листівкою, на якій можна написати, кому, з якого приводу, з якими почуттями тощо він цю книгу дарує.

Подарунок потрібно відразу розгорнути, подякувати, висловити задоволення. Фрази типу: Ну, для чого такі витрати?; Я не можу прийняти такий (дорогий) подарунок! – зайві. Тільки жінкам дозволяється відмовитись від подарунків малознайомих їм чоловіків.

Своєрідним видом предметного спілкування є цокання келихами, чарками тощо.

Розставляючи посуд для пиття або ж передаючи його, бокал беруть за вушко, фужер (чарку) – за ніжку, склянку – за нижню половину. В жодному разі не можна брати посуд пальцями зсередини. Завершуючи наливати напій, пляшку трохи прокручують, аби краплі не падали на стіл. Наливають напої завжди справа від адресата. Якщо ж доводиться наливати, не виходячи з-за стола, сусідці, що сидить праворуч, то рекомендується робити це лівою рукою.

Цокаючись із людиною, старшою за віком, вищою за соціальним становищем, з особою жіночої статі, треба свій келих (чарку, фужер, бокал, склянку) у правій руці опустити трохи нижче за келих партнера. Келих на одному рівні, й особливо – приставлений вище, сприймається як «незнання свого місця», ознака невихованості чи й нахабства, а дами – як непристойна пропозиція. Зовсім дико виглядає, коли хтось цокається вертикально – дном своєї склянки до верхньої частини склянки партнера.

До сфери предметного спілкування належить знімання головних уборів.

У наші дні виховані чоловіки – переважно старшого і, меншою мірою, середнього поколінь – під час вітання, прощання, знайомлення, а деякі й під час розмови з людиною старшого віку, з жінкою знімають капелюха. Їм добре відомо, що, не знявши головного убору, не можна цілувати особу жіночої статі, в т.ч. в руку.

Розглянуті предмети й маніпуляції з ними як знаки належать до явного рівня культури, маючи етикетний чи антиетикетний сенс. Водночас у спілкуванні люди широко маніпулюють різними предметами, які є «під рукою», не усвідомлюючи того, що ці маніпуляції мимовільно відбивають психічний стан, настрій, інстинктивні бажання, наміри. Йдеться, отже, про симптоматичні знаки, які не усвідомлено сприймаються (або не зауважуються) реципієнтами. Предметні знаки-симптоми мають імпліцитне (неявне, приховане) комунікативне, в т.ч. етикетне, антиетикетне чи етикетно-нейтральне значення.

Коли люди хвилюються, нервують тощо, хтось поправляє краватку, інший розкручує-закручує ковпачок авторучки, ще хтось грається запальничкою, ключами від авто тощо, – усе це «розшифровується». Наприклад, якщо людина бере до рота дужку окулярів – це жест заспокоювання, неусвідомлюваний намір бути в безпеці; з такою ж метою курець бере цигарку. Постійне знімання й протирання окулярів засвідчує, що людина намагається виграти час для прийняття рішення; коли ж вона складає окуляри і відкладає їх – це сигнал закінчити розмову. Має своє тлумачення поміщення свого предмета, наприклад портфеля, на особистому просторі партнера тощо.

Щоб знати, наскільки такі дії є етикетними чи антиетикетними знаками-симптомами, доцільно з'ясувати, яке вони справляють враження, які викликають реакції.