Тема 11. Невербальні засоби спілкування

11.1. Роль невербальних засобів у спілкуванні

Мовлення – основний, але не єдиний спосіб спілку­вання. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох інших засобів – жестів, міміки, постав тіла, одягу, зачісок, запахів, навіть предметів, які їх оточу­ють.

Невербальні засоби спілкування – елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 % до 80 % інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду. Тому у діловому спілкуванні знання «мови тіла» має величезне значення. Особливість невербальних сигналів полягає в тому, що їхній прояв обумовлено імпульсами нашої підсвідомості. Відсутність можливості ретельно контролювати ці імпульси дозволяє довіряти цій мові більше, ніж звичайному вербальному каналу спілкування.

Особливості невербальних повідомлень:

– неструктурованість (їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емо­ційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо);

– прив'язаність до умов спілкування (декодуються «тут і тепер» у межах конкретного контексту й ситуації);

– неінтенціональність, спонтанність (інтенціональні - «від­працьовані» лише у професійних акторів);

– засвоєння кожним носієм певної культури відбувається шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей.

Невербальні повідомлення надають інформацію про:

1) особистість комунікатора (темперамент, емоційний стан у даній ситуації, його образ і самооцінку, особистісні якості, комунікативну компетенцію, соціальний статус, належність до певної групи або субкультури);

2) стосунки комунікантів (соціальну й емоційну близькість чи віддаленість; характер стосунків: домінування — залежність, прихильність — неприхильність тощо; динаміку стосунків: бажання підтримувати спіл­кування, перервати його, «з'ясувати стосунки» тощо);

3) ставлення учасників комунікації до самої ситуації (комфортність; спокій; інтерес до спілкування чи бажання завершити йо­го (нервування, нетерпіння тощо)).

Невербальна та вербальна комунікації взаємодіють. Визначають наступні функції невербальних повідомлень стосовно вербальних:

• доповнення (у тому числі дублювання і посилен­ня) вербальних повідомлень;

• заперечення вербальних повідомлень;

• заміщення вербальних повідомлень;

• регулювання розмови.

11.2. Кінесика (від грецьк. «мова тіла»)

Кінестетичні сигнали – це міміка (вираз обличчя), погляд і контакт очима, жести, постава тіла, пантомімічні рухи тощо. Вони можуть бути підсвідомими (неконтрольованими) і свідомими (контрольованими). Підсвідомі (неконтрольовані) сигнали є зовнішнім віддзеркален­ням насамперед емоційного стану людини. Свідомі (контрольовані) – це набуті, відпрацьовані сигнали. Деякі кінестетичні засоби увійшли в систему комунікації цілих етносів, стали національно-культурними засобами комунікації (жести привітання, прощання тощо). Наприклад, японська чи китайська чайні церемонії, які супроводжуються значною кількістю кінестетичних сигналів.

11.2.1. Міміка

Міміка (від грецьк. «наслідування») – це рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини. Міміку у статиці називають виразом обличчя.

Міміка належить до ідіоетнічних ознак. Якщо, наприклад, французам притаманна рухлива міміка, то фіни реагують значно стриманіше, а серед японців і донині поширене обличчя-маска, що не дає проникнути в душу співрозмовника.

Контрольована міміка – це прийнятні в конкретній культурі, конкретним етносом засоби міміки, що виражають окреслені межі почуттів, емоцій тощо. Їх дешифрують у певній культурі однозначно. Наприклад, у комунікації українців і деяких європейських етносів: примруження ока – при­вертання уваги адресата, попередження його про щось; широко відкриті очі – демонстрація здивування, не­сподіванки; кліпання повіками – підтвердження або згода на щось; підняття брів – мовець почув щось дивне, незвичне, непристойне тощо; стягування брів – незадоволення, гнів; опущення куточків зімкнених губ – незнання; усмішка з одночасним примруженням очей – іронія, насмішка з когось.

Особливим виразом обличчя є усмішка. Дослідники розділяють майже два десятки видів усмішок, які відбивають різні почуття й душевні стани: задоволення, недовіру, симпатію, призирливість тощо. Усмішка – важливий етикетний знак невербального спілкування.

Почуття й емоції людини виявляються, насамперед, у її міміці. Вони звичні з дитинства та їх не так вже складно розрізняти. Однак іноді люди намагаються маскувати свої щирі почуття. Для цього вони прибігають до наступних прийомів:

– симуляція – людина демонструє почуття, якого в нього немає насправді;

– нейтралізація – людина прагне не показувати нічого, у той час коли в дійсності зазнає сильні емоції (задерев'яніле обличчя, сковтування слини);

– маска – людина прикриває щиру емоцію іншою (наприклад, пре­зирство – посмішкою).

Щирі емоції від нещирих можна відрізнити:

– за рухом брів (наприклад, при радості брови не рухаються – якщо людина прикривається радістю, брови видають);

– за тривалістю виразу обличчя: навіть найсильніше емоційне хвилювання дуже короткострокове (наприклад, вираз гніву утримується на обличчі не більше 7-ми секунд); якщо вираз триває довго та не переходить в інші форми – він удавний;

– за мікровиразами: зусилля утримувати якийсь вираз обличчя швидко стомлює людину, вона часто відпочиває – у період відпочинку з’являється щирий вираз обличчя.

Погляд відвертіше, ніж інші невербальні знаки, свідчить про внутрішній стан людини, домінування певних відчуттів.

Таблиця 11.2 – Інтерпретація погляду і супутніх рухів

Погляд і супутні рухи	Інтерпретація
Підняття голови і погляд нагору чи нахил голови з зосередженим виразом обличчя	Замисленість або міркування
Рух головою і нахмурені брови	Нерозуміння
Посмішка, можливо, легкий нахил голови	Розуміння, згода
Тривалий, нерухомий погляд в очі співрозмовнику	Бажання підкорити собі, домінувати
Погляд убік	Ігнорування, бажання піти від контакту
Погляд униз, на підлогу	Страх, бажання уникнути контакту