10.4. Мовленнєвий етикет у сперечанні

Сперечання – це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осіб-учасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне («мистецтво вести бесіду») та еристичне («суперечка»). Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення аргументів і контраргументів. Друге – використання різних вербальних і невербальних засобів з метою подолати суперника – незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, у другому випадку йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності провадити сперечання, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

Правила для еристів і дискутантів.

1. Намагатися уникати сперечань, особливо безпредметних – сперечань задля сперечань.

2. Визначити тему сперечання і в разі потреби уточнювати її в перебігу розмови. Не підміняти самому і не дозволяти опонентові підміну теми, «сповзання» з неї.

3. Виявляти готовність до примирення, узгодження позицій на основі взаємної симетричності поступок.

4. Намагатися знаходити спільне у позиціях – своїй і опонента. Дуже важливо робити це від самого початку розмови. Наполягати на істині, а не на своїй думці.

5. Уважно слухати співрозмовника (ів), добре запам’ятовувати важливі моменти (як слабкі, так і сильні) його мовлення. Слідкувати за його намірами.

6. Не підвищувати висоти тону і не збільшувати сили голосу: опонент зробить те ж саме.

7. Не сперечатися про те, чого добре не знаєте, аби не виявити свою необізнаність. Не сперечатися на надто загальні та надто вузькі теми. Не вживати слів і виразів, значення яких добре не знаєте і не можете пояснити.

8. Якби люди домовилися про значення слів – суперечок стало би наполовину менше. Тому завжди доцільно з'ясувати, про що йдеться.

9. Аргументація має бути переконлива, стосуватися суті справи, демонструвати причинно-наслідкові зв'язки – не давати підстав для реплік, на зразок: До чого тут міліція, коли порося громом убило? Здебільшого не є вдалими аргументи, пов'язані з самим мовцем, його емоційно-психічним станом, обізнаністю, інтересами тощо: Мені це незрозуміло (неясно; неприємно); Я, як і будь-яка нормальна людина, не можу повірити, що...; Я вельми сумніваюся, чи…

10. Недоцільно наводити відразу всі відомі Вам докази. Завжди треба мати щось у запасі, бо невідомо, як поведеться опонент. Якщо опонент зігнорував наведені Вами аргументи, які Вам видаються важливими, то про них можна йому нагадати фразами: Ви ще не висловилися щодо ...; Чи не могли б Ви сказати, якої Ви думки про ...; Ви чомусь не зауважили ...

11. Вправно використовувати знання законів формальної логіки: зв'язки між твердженнями, висновки із своїх (і чужих!) тверджень, протиріччя між твердженнями тощо.

12. Не говорити про свою особу, не виставляти себе на перше місце, не хизуватися своєю ерудованістю, дотепністю, не вихвалятися.

13. Бути щирим у розмові – словесна аргументація не має містити в собі «чад думок», прихованих цілей, «гри на публіку».

14. Не боятися виправляти свої помилки, вносити корективи в свої міркування й докази.

15. З повагою ставитися до партнера: не насміхатися з його вад і помилок, не ображати, не дратувати оцінними висловленнями на зразок: Ви не компетентні в цих питаннях; Що Ви про це знаєте!; Не Всім про це говорити!; У Вас дитяча аргументація.

16. Перебивають співрозмовника не лише, аби щось з'ясувати, уточнити, повернути до теми, а й щоб він утратив концентрацію, збився з головного і застряг у поясненні другорядних деталей, роздратувався, не встиг укластися у визначений регламентом час тощо. Якщо Вас некоректно перебили і Ви знаєте, що відповісти, то треба це зробити спокійно, коротко, але достатньо вичерпно. Коли ж на провокаційне запитання відповідь Вам невідома, то, щоб виграти час і вийти із становища без великих утрат, можна «здивуватися» (Невже Вам це не зрозуміло?), «обуритися» (Як можна таке питати?) перейти в контрнаступ (Ви могли б докладніше сказати, що саме і чому Вам незрозуміло?), вдатися до тактики затримування (Дайте мені закінчити! Я повернусь до Вашого запитання). У будь-якому разі тут не зашкодить жарт, дотеп (Бачу, Ви дотримуєтеся тактики «мовчи, коли я перебиваю!»).

17. Поміняти тему або й припинити розмову зовсім, якщо, використавши всі аргументи і факти, Ви не змогли переконати співрозмовника(ів) через його свідому впертість та непоступливість і/або некомпетентність.

18. Не втрачати почуття гумору, але не сміятися з власних жартів, дотепів, розказаних Вами ж анекдотів, кумедних аналогічних випадків тощо. Пам'ятати, що найпривабливіша властивість дотепу – стислість.

19. Не вживати і не дозволяти вживання супроти Вас некоректних та непорядних засобів еристики.

Які ж це засоби?

а) Аргумент до публіки: замість того, щоб говорити про суть справи, доводити істинність своїх думок чи хибність тверджень опонента, мовець звертається до присутніх, використовуючи їхню необізнаність, настрій тощо, намагається смішити супротивника, викликати недовіру до нього, обурливе ставлення тощо. Мовець, обминаючи опонента, але спрямовано проти нього апелює до публіки («публіку» може становити й одна 3-я особа): Ну, вибачите, що це за людина!; Хіба такому можна вірити: він же не має жодного уявлення про це!; Навряд чи серед вас найдеться бодай одна людина, яка б погодилась із такими безпідставними твердженнями мого опонента. Не суттєво, має мовець рацію чи ні, – думка про опонента подається як така, що не потребує доведення, з чого випливає «очевидна» хибність, безвартісність сказаного ним.

б) Аргумент до незнання: мовець оперує тими, правдоподібними або й хибними аргументами, сподіваючись на необізнаність співрозмовника, щоб переконати його в чомусь, збити з пантелику, виявити його «непоінформованість».

в) Аргумент до особи – це випад не проти тверджень опонента, а проти нього самого, аби виставити його в негативному світлі і тим самим заперечити його твердження, підірвати довіру до сказаного ним, відкинути з центру уваги.

г) Аргумент до особи може мати протилежний щойно розглянутому зміст: опонент оцінюється у найвищому регістрі, вказуються його позитивні якості й переваги (звичайно, перебільшені або й уявні), аби його роззброїти, зробити поступливішим, згідливим. Вислови: 3 Вашою ерудицією; Ви як неперевершений фахівець у цій галузі; Ви людина, відома не лише в Україні, але й далеко за її межами тощо самі собою не є етикетними чи антиетикетними. Вони звучать доречно (якщо на це є хоч якісь підстави) на ювілейному вечорі, проводах на пенсію тощо. Але в сперечанні такі вирази здебільшого використовуються як засіб завуальованої іронії або ж як аргумент до марнославства.

ґ) Аргумент до авторитету – звернення за підтримкою власних по­глядів, тверджень, версій до слів й імен тих, з ким через різні причини не по­сміє сперечатися супротивник: партії, керівництва, народної мудрості, священних текстів тощо.

д) Інсинуація – це повідомлення неправдивих, наклепницьких вигадок про опонента.

е) Застосовуються й інші неетикетні засоби подолання супротивника у сперечанні: його повідомляють перед початком дискусії про якусь неприємну – справжню або, частіше, вигадану – новину; говорять швидко, складними синтаксичними побудовами з хитромудрими стилістичними фігурами, іншомовними словами, вузькоспеціальними термінами, абревіатурами; спрямовують розмову на другорядні деталі; наводять неіснуючі висловлення визначних людей, аби забити опонентові баки чи «впіймати» його на незнанні.

20. Сучасні технології дебатування (а дебати, на відміну від дискусій, містять у собі елементи еристики) рекомендують пристойні, але не без певних відхилень від етики, методи здобування перемоги, наприклад:

умовне схвалення (Певна річ, Ви маєте рацію і до недавнього часу це дійсно було так, але я можу відзначити зміни ...);

ігнорувальна тактика: Ви ігноруєте реакцію опонента і поверхово розглядаєте його заперечення, водночас наводячи лавину аргументів «за»;

відкладна тактика: Ви визнаєте, що опонент має рацію у чомусь одному, що є певний сенс у його аргументах, але ... зараз вони дещо недоречні, можливо, вони стануть у нагоді пізніше (прекрасно розуміючи, що «пізніше» ніколи не настане);

повторення: для того, щоб переконати аудиторію, Ви повторюєте своє повідомлення різними засобами, виразами і з різного погляду, по суті, кажете одне й те саме, але аудиторія не зауважує, що Ви повторюєтесь;

підміна понять: при запереченні опонента Ви змінюєте його аргумент на Так, це, певна річ, дуже цікаве питання, – тоді як заперечення зовсім не є питанням; далі Ви відповідаєте на «питання».

21. Володіти мистецтвом запитань. Є запитання з пригадуванням того, що опонент говорив раніше, є з інформацією, йому недостатньо або й зовсім невідомою, є запитання на запитання тощо. Не всі типи запитань відповідають стандартам етикетного мовлення.

22. Володіти мистецтвом відповіді. Не кожне запитання вимагає від співрозмовника відповіді. З риторичних, як і з погано сформульованих запитань, можна й покепкувати. На запитання з хибним засновком ввічливо відповідаємо, що не дамо себе надурити або спростовуємо цей засновок. Відповідь важливо давати швидко і добре сформульовано. Відповідь має бути ввічлива і вичерпна, але не надлишкова.

23. Недоцільно від самого початку розмови доводити протилежне до сказаного опонентом, побивати кожен його аргумент контраргументом, особливо, коли співрозмовник зумів переконати 3-ю особу (осіб; аудиторію) і симпатії «публіки» на його боці. Навіть якщо опонент розуміє, що не має рації, він цього не визнає, бо це зачепить його престиж. Докази, аргументи, факти у такому разі здебільшого виявляються безсилими.

У такій ситуації найкраще чемно погодитися з опонентом в окремих деталях, визнати свої помилки. Це відкриває йому шлях до відступу із збереженням гідності, отже, й до можливого компромісу. Тепер можна сказати своє але в найсуттєвішому.

Загалом же найкращий, найефективніший спосіб переконати співрозмовника, спонукати його до зміни поглядів, зняття суперечності – це розмовляти з ним так, щоб він сам дійшов бажаного для Вас висновку.