6.4.2. Рекомендації для третьої особи

З'ясувати, чи її присутність бажана.

Якщо співрозмовники стоять чи сидять симетрично навпроти або на ближчій, ніж нейтральна, віддалі, то підходити до них без особливої на те потреби небажано. Якщо ж вони стоять чи сидять, утворюючи плечима кут, і перебувають на нейтральній або більшій за неї відстані, це означає, що у їхній розмові, напевно, немає таємниць.

Коли розмова між адресантом і адресатом виходить за межі партнерських інтересів, коли вона інтимна, підвищено емоційна тощо, 3-ій особі (особам) треба знайти зручний привід і, вибачившись, відійти.

Не перебивати розмови, не втручатись у неї.

3-ій особі найкраще дотримуватися тактики нерефлексивного слухання (уважного мовчання) і вступати в розмову лише тоді, коли про це попросить адресант або адресат. Коли ж виникне причина щось сказати або ж несила втриматися, то доцільно використати формули на зразок: Пробачте (Вибачте; Перепрошую), що втручаюсь; Я не хотів би втручатись у вашу розмову, але...; Дозвольте втрутитись!; Можна і мені сказати?

Особистий підпис (від грецьк. «пишу») – це своєрідна емблема людини, якою вона не лише засвідчує свою особу, а й концентровано виражає свою сутність, своє єство як індивіда.

Особистий підпис має бути акуратний, чіткий, виразний, аби його можна було легко впізнавати, ідентифікувати. Найкраще, щоб він являв собою першу (або дві-три перші) букву імені і повне або скорочене прізвище. У скороченому варіанті належить писати таку кількість літер (принаймні три), щоб її було достатньо для ідентифікації прізвища.

Звичайно, не забороняється орнаментувати автограф різними прикрасами з ліній, рисок, гачків, хвостиків та їх комбінацій, але так, щоб підпис не виглядав додатком до орнаменту.

Тема 7. Комунікативні девіації

7.1. Хиби та невдачі у спілкуванні

Комунікація людей – двобічний процес, мовленнєво-мисленнєва діяльність адресанта й адресата в динаміці творення спільних смислів. Комунікація унеможливлюється, якщо з якихось причин адресат ухиляється від спілкування, перестає сприймати й інтерпретувати повідомлення адресанта. Тобто сприйняття – обов'язкова умова будь-якого спілкування.

Сприйняття чужого мовлення – різновид мовленнєвої діяльнос­ті людини, яка полягає в установленні смислу почутих (прочитаних) повідомлень, текстів, усвідомленні авторських текстових (дискурсивних) стратегій, інтенцій тощо.

Девіації (лат. de – від, via – дорога) у спілкуванні – різноманітні невдачі, помилки, хиби, збої, провали, пов’язані з мовною та комунікативною компетенцією учасників спілкування.

Девіація комунікативна – збій у спілкуванні, причиною якого є недостатня комунікативна компетенція учасників: недотримання правил, принципів, конвенцій комунікативного кодексу.

Девіація мовна – збій у спілкуванні, причиною якого є недостатня мовна компетенція учасників: лексичні, граматичні, стилістичні,орфоепічні, орфографічні помилки.

7.2. Бар'єри спілкування

7.2.1. Комунікативні бар’єри

Комунікативний шум – порушення й/або деформації повідомлен­ня, які утруднюють процес передавання або сприйняття інформації.

З урахуванням критеріїв фізичного, психічного й інтелектуального сприйняття дослідники виділяють три типи шуму:

1. фізичний шум (зовнішній, або механічний) – шум мотора автомобіля, шум вентилятора, невиразна або занадто тиха вимова адресанта, заповнене цигарковим димом приміщення, невиразний почерк адресанта, нечіткість друкованого тексту та плями на ньому тощо;

2. психічний шум – різні форми психічних порушень та деформацій, зумовлених ставленням до адресанта або адресата: від негативних (упередження і неприхильність) до крайніх позитивних (ціл­ковита відсутність критичного сприйняття, схиляння перед авторитетом, навіть обожнення); спостерігається гіперкритична оцінка іншої особи, почуття зверхності або, навпаки, комплекс меншовартості; йдеться про не­уважність слухача, заглибленого у власні думки, його інтелектуальну обмеженість, брак спостережливості, невміння відбирати важливу інформацію тощо;

3) семантичний шум виникає внаслідок спілкування різними мовами, використання учасниками відомої лише обмеженому колу фахівців спеціальної термінології тощо. Часто семантичний шум виникає у випадку наявності довгого комунікативного ланцюжка, коли «по дорозі» до кінцевого адресата з'являються неточності в передаванні інформації, трансформації, додавання тощо.

Результатом впливу комунікативного шуму на спілкування є втрата частини інформації. Спрощення інформації на шляху до адресата може бути незначним і стосуватись другорядних деталей, але може зачіпати саму сутність повідомлення, унеможливлюючи процес комунікації загалом.